похваляння

ПОГРО́ЗА (обіцянка заподіяти яке-небудь зло, неприємність), ГРІЗЬБА́ (ГРОЗЬБА́), ЗАГРО́ЗА, ПОХВАЛЯ́ННЯ, ПОХВАЛЬБА́ розм., НАХВАЛЯ́ННЯ розм., НАХВА́ЛКА розм., ПО́ХВАЛКА заст., СВА́РКА діал. І ніякими умовляннями тут не умовиш, ніякими погрозами не пригрозиш (О. Гончар); Ні розвага, ні просьба, ні грізьба — ніщо не помагало. Замфір все лежав під кущем (М. Коцюбинський); — Буває такий (чоловік), що нічим його не візьмеш, ні грозьбою, ні просьбою (В. Винниченко); Не побоялася вона написати Орлову, добиваючись помилування або принаймні дозволу йому малювати, за що одержала сувору відповідь з прямою загрозою судом та арештом (З. Тулуб); — Зачувши панські похваляння, ти, Михайлику,.. візьмеш доброго дрюка, покличеш на поміч добрих сусідів... (О. Ільченко); Впевненість, що вороги святого хреста будуть вщент розбиті, значно похитнулася. Самовдоволена похвальба змінилася страхом за наслідки війни (В. Канівець); Оля гадала, що він уже й забув про своє нахваляння розповісти її батькам, як вона тонула (Л. Юхвід); Гандзючиха не прислухалася до Смолярчукових нахвалок (Г. Косинка); Що ж то сталось отам Лютим їх ворогам, Де їх похвалки злії навіки? (І. Манжура); Не дай же, Боже, справдиться його сварка: з двору тебе, як дохлу собаку, викину (Панас Мирний).

ПОХВАЛА́ (добрий, похвальний відгук про когось, щось), ПОХВАЛЯ́ННЯ, СХВА́ЛЕННЯ, ХВАЛЬБА́ розм., ПОХВАЛЬБА́ розм.; КОМПЛІМЕ́НТ (підкреслена, захоплена, іноді перебільшена), ДИФІРА́МБИ (ДИФІРА́МБ рідше), ПАНЕГІ́РИК, МАДРИГА́Л (перев. книжн., підсил. — захоплена похвала, часто віршована). Михасеву статтю прочитав редактор і сказав — молодець! Від похвали він не чув під ногами землі (С. Чорнобривець); О, коли б ти могла пізнать, яке гірке це почування увесь свій вік, без поділяння, і раювати, і страждать, за зло та за добро не ждать ні нагород, ні похваляння (переклад за ред. М. Рильського); Криками окликнувся майдан, радісними схваленнями, гудом (І. Гончаренко); Я зібрав би всіх титанів І сказав би, знявши капелюх: Я не буду вам співать пеанів І хвальбою лоскотати слух (В. Симоненко); Як кого одурять похвальбою або лестивою річчю, то люди й кажуть: "Упустив рака з рота" (О. Стороженко); — Вас і бджоли не покусали б: подумали б, що ви квітка, — сказав комплімент Балабуха (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. схва́лення.

ХВА́СТОЩІ (вихваляння себе, своїх вчинків або когось, чогось), ПОХВАЛЯ́ННЯ, ХВАЛЬБА́ розм., ПОХВАЛЬБА́ розм., ХВАСТОВСТВО́ розм., ВИ́ХВАЛКА розм., САМОХВАЛЬБА́ розм., САМОХВА́ЛЬСТВО розм.; ФАНФАРО́НСТВО розм., ФАНФАРОНА́ДА розм. (супроводжуване базіканням). Василь Семенович хвастає було, що його батько в дворці був, як свій чоловік; а Петро Степанович.. то бувало хоч нічого й не скаже на ті хвастощі, — так же гляне скоса (Панас Мирний); Знав я друзів своїх, що не мали хвальби, а чи зради, Бо хвальба — то є тлінь, а від зради немає поради (А. Малишко); Він почервонів, перехопивши себе на хвастовстві, похапцем попрощався й пішов (Ю. Смолич); Секретар.. слухає рясні вихвалки, піддакує (О. Гончар); Він лишень до фанфаронади хват, а до роботи — ліпший кіл у плоті (І. Франко).