похваляти

ХВАЛИ́ТИ (висловлювати похвалу комусь, чомусь), ПОХВАЛЯ́ТИ рідше; ВИХВАЛЯ́ТИ (ВИХВА́ЛЮВАТИ), ВИСЛАВЛЯТИ, РОЗСЛАВЛЯТИ, РОЗХВА́ЛЮВАТИ, НАХВА́ЛЮВАТИ (НАХВАЛЯ́ТИ), ПІДНО́СИТИ (дуже, надмірно). — Док.: похвали́ти, розхвали́ти, піднести́. Андрій уминав паляниці та все хвалив (М. Коцюбинський); (Кай Летіцій:) Кріспіна Секста я не похваляю — за всі його, тобі відомі вчинки (Леся Українка); Потім Світлана Остапівна сама захопилася донбасівською темою й добру годину вихваляла рідний край (Ю. Яновський); Циган совав матушкам решета й сита та вихвалював свій крам (І. Нечуй-Левицький); Хозари клацають язиками, розхвалюють майстрів, а надто князя (Д. Міщенко); Він все так, як і перше, нахваляє свою математику (Леся Українка).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

похваляти — похваля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
похваляти — див. хвалити Словник синонімів Вусика
похваляти — -яю, -яєш, недок., похвалити, -хвалю, -хвалиш, док., перех. і без додатка. Висловлювати схвалення, відзиватися з похвалою про кого-, що-небудь; хвалити. Великий тлумачний словник сучасної мови
похваляти — ПОХВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОХВАЛИ́ТИ, хвалю́, хва́лиш, док., кого, що і без прям. дод. Висловлювати схвалення, відзиватися з похвалою про кого-, що-небудь; хвалити. Словник української мови у 20 томах
похваляти — ПОХВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОХВАЛИ́ТИ, хвалю́, хва́лиш, док., перех. і без додатка. Висловлювати схвалення, відзиватися з похвалою про кого-, що-небудь; хвалити. Краще всіх воювала [Маруся]; так, що й начальники її запримітили і все похваляли (Укр.. Словник української мови в 11 томах
похваляти — Похваля́ти, -ля́ю, -єш сов. в. похвали́ти, -лю, -лиш, гл. Одобрительно отзываться, отозваться, хвалить, похвалить, одобрять, одобрить. Те, що треба б не похваляти, а ганити. О. 1861. XI. 103. Яка гарна молода! похваляли деякі. Стор. МПр. 77. Словник української мови Грінченка