поїти

НАСИ́ЧУВАТИ (наповнювати що-небудь рідиною, парою, запахом і т. ін.), ПРОСО́ЧУВАТИ, ПРОСЯКА́ТИ також із сл. собою, НАПУВА́ТИ (НАПО́ЮВАТИ) поет., ПОЇ́ТИ поет.; ПРОЙМА́ТИ (про вологу, запахи, звуки тощо). — Док.: насити́ти, просочи́ти, прося́кнути (прося́кти), напої́ти, пройня́ти. Шухляди його стола виповнені були паперами з синіми рядками й наситили хатнє повітря специфічним запахом (М. Коцюбинський); Падає його голова, пересихають губи, липкий холодний піт просякає сорочку (З. Тулуб); Змішалися клени з ясенами, калина з ліщиною, дуби з соснами, напоюючи повітря ароматом (О. Досвітній); Кипариси слухають (ніч)... І поять ніч пахощами (Остап Вишня); Дим в'їдався в очі, дряпав горло — все навколо проймав його гіркий, ядучий запах (С. Журахович). — Пор. 2. напо́внити.

ПОЇ́ТИ (давати пити кому-небудь), НАПУВА́ТИ, НАПО́ЮВАТИ, УПО́ЮВАТИ (ВПО́ЮВАТИ) (досхочу, перев. міцні напої). — Док.: напоїти, упої́ти (впої́ти). Дівчата поїли нас холодною водою (В. Коротич); Ой у полі при дорозі Дівка жито жала, З рубленої криниченьки Коня напувала (пісня); Дід ходив коло волів, напоював, чесав (В. Стефаник); Герман на радощах упоїв їх пивом (І. Франко). — Пор. спо́ювати.

ЧАСТУВА́ТИ (щиро й радо запрошувати когось поїсти, випити тощо), ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ), УГОЩА́ТИ (ВГОЩА́ТИ) розм., ГОСТИ́ТИ розм., ПО́ШТУВАТИ розм., ШАНУВА́ТИ розм., ПРИШАНО́ВУВАТИ розм., ТРАКТУВА́ТИ розм., ВІТА́ТИ розм.; УКОНТЕНТО́ВУВАТИ (ВКОНТЕНТО́ВУВАТИ) заст. (щедро); ПРИЙМА́ТИ (у себе); ПІДНО́СИТИ (подаючи страву, питво тощо); ПОЇ́ТИ, МОГОРИЧИТИ розм. (горілкою, вином тощо). — Док.: почастува́ти, участува́ти (вчастува́ти), пригости́ти, угости́ти (вгости́ти), погости́ти, попо́штувати, ушанува́ти (вшанува́ти), пошанува́ти, пришанува́ти, утрактува́ти (втрактува́ти), уконтентува́ти (вконтентува́ти), прийняти, піднести, помогори́чити (помогоричува́ти) розм. — Ганно, чого задумалась — шануй гостя дорогого. Край, насипай, частуй! (Марко Вовчок); Вона пригощала Оксану всім, чим була багата (С. Чорнобривець); — Гості мої милі, чим же вас угощати, чим приймати? (Грицько Григоренко); Почали (люди) мене гостити вареними яйцями й паляницею (Ганна Барвінок); Галочка.. кинулася поштувати його то тим, то сим (Г. Квітка-Основ'яненко); Маланка з матір'ю.. ламали голови, як вшанувати дорогого гостя (К. Гордієнко); — Горенько тяжке! Чим же тебе й пришанувати? Хіба яєчню спекти? (Л. Яновська); — Здоров був, братику. Бач, як гарно в нас трактують гостей? (П. Куліш); — Гарні гості, та не знаю, чим вас і вітати (І. Нечуй-Левицький); Він уконтентував їх так добре, що поїхали вони від його цілком задоволені (Б. Грінченко); Народу було багато. Мати підносила гостям горілку. За добрим українським звичаєм гості відмовлялися, а мати ласкаво припрошувала (О. Довженко); Коли вмер (чоловік), вдова гуляла, справляла вечорниці, поїла парубків, а про ґаздівство не дбала (Н. Кобринська). — Пор. 2. віта́ти.