поїти
ПОЇ́ТИ, пою́, по́їш, недок., перех.
1. Давати кому-небудь пити.
Радісно блеяли вівці, веселим риком обзивались корови — газда доглядає їх добре, сумлінно, поїть, годує і навіть нині вичесав шерсть (Коцюб., II, 1955, 336);
Люди жадібно пили і не могли напитися, передихнувши хвилину, знов припадали до повних відер, потім почали поїти і годувати худобу (Тулуб, В степу.., 1964, 71);
Разом з Кузнецовим та Бондаренком вийшов Саранчук.. коней поїти (Головко, II, 1957, 508);
// Давати пити чай, каву, молоко і т. ін., годуючи або пригощаючи.
І матінка стала корову доїти, Щоб було поїть чим маленькії діти (Коцюб., І, 1955, 432);
Доктор поїв її чаєм (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 369);
// Давати пити з чогось, підносячи пиття до рота.
Інколи поїли хвору водою з глечика (Коцюб.. 1, 1955, 229);
[Хламушка:] Довелося поїти її молочком з пляшечки (Коч., II, 1956, 69);
// Давати пити настої трав, коріння і т. ін. з лікувальною метою.
Як та билина засихала [титарівна], А батько, мати турбувались, На прощу в Київ повезли, Святими тра́вами поїли, І все-таки не помогли! (Шевч., II, 1963, 100);
Потім «лікарка» надсипала корінців Василеві, сказала настояти на горілці, поїти Ніколаєва натщесерце протягом шести місяців (Ю. Янов., II, 1954, 104);
// Давати пити спиртне, пригощати горілкою, вином і т. ін.
Напроти нас, відділений лиш яром, Якийсь безбожник збудував шинок, Де подорожніх, мужів і жінок, Вином поїв (Фр., XIII, 1954. 282);
Коли вмер [чоловік], вдова гуляла, справляла вечорниці, поїла парубків, а про газдівство не дбала (Кобр., Вибр.. 1954, 166).
◊ Пої́ти, годува́ти (корми́ти, зодяга́ти і т. ін.) кого — утримувати кого-небудь, давати харч та одяг.
[Петро:] З якої речі ти в чужих живеш? З якої речі вони тебе поять, годують? (Мирний, V, 1955, 179);
Дядьки скажуть: — Ми тебе поїли, зодягали і до розуму довели, служи за нашу чергу (Кв.-Осн., II, 1956, 63).
2. перен. Зрошувати, давати вологу.
Погода весь час тут чудова.. Не душно, а тепло, дощі хоч не йдуть, але все свіже, зелене, наче у нас по весні. Просто дивуєшся, від чого це, хіба що море своєю млою поїть рослинність (Коцюб., III, 1956, 361);
На лузі на тім Псьол навесні гуляє, землю поїть, рівчаки прорізує (Вишня, І, 1956, 153).
3. перен. Наповняти, насичувати чим-небудь (запахами, звуками і т. ін.).
Кипариси слухають [ніч]… І поять ніч пахощами (Вишня. І, 1956, 196).
Значення в інших словниках
- поїти — Спо́їти, поїти: — з'єднати [23] Словник з творів Івана Франка
- поїти — пої́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- поїти — див. НАПУВАТИ. Словник синонімів Караванського
- поїти — пою, поїш; наказ. сп. пій; недок., перех. 1》 Давати кому-небудь пити. || Давати пити чай, каву, молоко і т. ін., годуючи або пригощаючи. || Давати пити з чогось, підносячи пиття до рота. || Давати пити настої трав, коріння і т. ін. з лікувальною метою. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поїти — Напувати, напоїти, понапувати Словник чужослів Павло Штепа
- поїти — ПОЇ́ТИ, пою́, по́їш, недок. 1. кого. Давати кому-небудь пити; напувати. Радісно блеяли вівці, веселим риком обзивались корови – газда доглядає їх добре, сумлінно, поїть, годує і навіть нині вичесав шерсть (М. Словник української мови у 20 томах
- поїти — НАСИ́ЧУВАТИ (наповнювати що-небудь рідиною, парою, запахом і т. ін.), ПРОСО́ЧУВАТИ, ПРОСЯКА́ТИ також із сл. собою, НАПУВА́ТИ (НАПО́ЮВАТИ) поет., ПОЇ́ТИ поет.; ПРОЙМА́ТИ (про вологу, запахи, звуки тощо). — Док. Словник синонімів української мови
- поїти — Пої́ти, пою́, по́їш, по́їть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)