пражити

КИП'ЯТИ́ТИ (нагрівати рідину, доводити її до кипіння); ПРЯГТИ́, ПРЯ́ЖИТИ (ПРА́ЖИТИ) (тривалий час, на малому жару — молоко, вершки). — Док.: скип'яти́ти, закип'яти́ти, прокип'яти́ти, спря́жити (спра́жити). Олію, дьоготь кип'ятили (І. Котляревський); Заходилась прягти молоко (І. Нечуй-Левицький).

ПЕКТИ́ (надмірно гріти, обдавати жаром); ПАЛИ́ТИ, ПРОПІКА́ТИ, ЖА́РИТИ розм., СМА́ЖИТИ розм., СМАЛИ́ТИ розм. (сильніше); ПРИПІКА́ТИ (про сонце — дедалі сильніше); ПРЯГТИ́, ПРЯ́ЖИТИ (ПРА́ЖИТИ), ШКВА́РИТИ розм. (перев. про сонце). Сонце як огненная куля стоїть серед неба і не пече — пале (Панас Мирний); Сонце немов зупинилося в безхмарному небі, пропікаючи своїми гострими променями сіре каміння (В. Кучер); Як піднялося сонечко, що то вже жарило (Г. Квітка-Основ'яненко); Безжально смажило сонце (В. Минко); Сонце гріло, аж смалило (А. Кримський); Гаряче сонце пече, припікає, пражить, ніби у випаленій пустелі (Д. Бедзик); Сонце шкварило, як вогонь (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. грі́ти.

ПРОЙМА́ТИ кого (про вітер, холод тощо — своєю дією, своїм впливом викликати в когось певні фізичні відчуття; про гострий біль), ДОШКУЛЯ́ТИ (ДОШКУ́ЛЮВАТИ) кому, ПРОБИРА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, НИЗА́ТИ рідше, ПРОШИВА́ТИ, ПРОПА́ЛЮВАТИ, ПРОПІКА́ТИ, ПРИПІКА́ТИ, ПРОХО́ДИТИ, ПОЙМА́ТИ, ПОНІМА́ТИ розм., ПРОХО́ПЛЮВАТИ розм., ПРОШПИ́ГУВАТИ розм., ШПИГА́ТИ розм., ПРОШИБА́ТИ розм.; ПРА́ЖИТИ розм. (про вітер, холод). — Док.: пройня́ти, дошку́лити, пробра́ти, прониза́ти, проши́ти, пропали́ти, пропекти́, припекти, пройти́, пойня́ти, поня́ти, прохопи́ти, прошпигну́ти, шпигну́ти (шпигонути), прошиби́ти. — Про що ти, Арсене? — поспитала (Килина), відчуваючи, що нічний холодок і лісова вогкість починають проймати її тіло (Є. Гуцало); Іноді нестерпний біль проймав усе його тіло (В. Козаченко); Вигріб (лось) собі глибоку яму в снігу, ліг, але заснути не міг. Дошкуляв холод (В. Гжицький); У великій кімнаті не топилося, хоч холод дошкулював (Н. Кобринська); Він захрипів і здригнувся: його пробрало морозом (Вал. Шевчук); Біль пронизує до кісток, свердлить буравами тіло (М. Стельмах); Від стін низало холодом (О. Ільченко); Мороз і вітер прошивали тіло (М. Рильський); Вітер з моря шмагав його і шмагав, пропікаючи до кісток (В. Кучер); Хоч мороз і припікає, зате комарів немає (приказка); Скрипнув мороз під ногами. Іній на шапці блищить, Холод проходить руками, Пальці твої леденить (Ю. Гойда); Серце в грудях стиснулось, а потім його цілого пойняв холод (О. Досвітній); Темно було у печерах зовсім, і холод свіжий понімав (Марко Вовчок); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Холодом прошпигує все тіло панотця (З. Тулуб); Холодний вітер і колюча мряка шпигають обличчя (П. Панч); Вогкість прошибала всякого, аж до самих костей (Лесь Мартович); Стужа.. пражить до кісток (переклад П. Грабовського).

СМА́ЖИТИ (готувати м'ясо, рибу, овочі тощо на вогні без застосування води), ЖА́РИТИ, ШКВА́РИТИ, ПРЯГТИ́, ПРЯ́ЖИТИ (ПРА́ЖИТИ), ЗАСМА́ЖУВАТИ, ЗАЖА́РЮВАТИ (перев. окремою тушкою, великим шматком); ПРОСМА́ЖУВАТИ, УСМА́ЖУВАТИ (ВСМА́ЖУВАТИ) (до повної готовності); ПРИСМА́ЖУВАТИ, ПРИШКВА́РЮВАТИ (частково, трохи). — Док.: засма́жити, посма́жити, зажа́рити, пожа́рити, ужа́рити (вжа́рити), спрягти́, спря́жити (спра́жити), просма́жити, усма́жити (всма́жити), присма́жити, пришква́рити. Онися пішла в пекарню, звеліла смажити три гуски (І. Нечуй-Левицький); — В печах день і ніч топлять, жарять та шкварять, всяких кручеників заготовляють (О. Гончар); Сичала на столі бензинка, а на ній шкварчала яєчня, яку мистецьки вмів пряжити Савченко (М. Коцюбинський); — Дьоготь, як олія, хоч млинці на ньому пряж (А. Іщук); Добре просмажити м'ясо.