призволити

ДОЗВОЛЯ́ТИ кому що (давати згоду на здійснення чогось), ДОПУСКА́ТИ кого, ДАВА́ТИ з інфін., ДАВА́ТИ ПРА́ВО, ПІДПУСКА́ТИ до чого, розм., ПРИПУСКА́ТИ кого, що, розм., ПОЗВОЛЯ́ТИ розм., ЗВОЛЯ́ТИ розм., ПРИЗВОЛЯ́ТИ розм., БЛАГОСЛОВЛЯ́ТИ кого на що, уроч.; ПОПУСКА́ТИ (перев. попри якісь обставини); САНКЦІОНУВА́ТИ що (перев. офіційно). — Док.: дозво́лити, допусти́ти, да́ти, да́ти пра́во, підпусти́ти, припусти́ти, позво́лити, зво́лити, призво́лити, благослови́ти, попусти́ти, санкціонува́ти. Дозволяю тобі, чоловіче, призначити кару оцьому нелюдові (А. Дімаров); Раджу Вам, як Ваш добрий приятель, не допускайте ніколи, щоби святкували Ваші ювілеї (В. Стефаник); Пані така, що й одпочити не дасть: роби та й роби! (Марко Вовчок); (Маруся:) Хто дав тобі право оживляти занедбані надії?.. (Панас Мирний); Йому подобалося, що Микита.. показує все, до чого раніш і близько не підпускав (С. Черкасенко); — Та скандалу не буде, — запевняв Шаміль, — не такий мій батько, щоб скандал припустити (Д. Бузько); В кав'ярні він вже чекає, частує, не позволяє платити (М. Коцюбинський); Панотець не зволяв нікому рушати нічого на бюрку, бо казав, що потім не може дошукатися документів (Лесь Мартович); (Халява:) Вельможного пана позволю спитати, Чи призволяєте нам починати? (М. Кропивницький); — Я піду у черниці.. — Я (батько) ніколи тебе на се не благословлю! (Марко Вовчок); (Командор:) Як прийдем до церкви, не попускайте донні Консепсьйон край королеви сісти. Теє місце належить вам (Леся Українка); — Я санкціоную звільнення громадянина Середи (Ф. Бурлака).

ЗАХОТІ́ТИ (виявити бажання, охоту), СХОТІ́ТИ, ЗАБАЖА́ТИ, ПОБАЖА́ТИ, ЗАБАГНУ́ТИ, ЗАБА́ГТИ, ЗОХО́ТИТИСЯ розм., ЗВО́ЛИТИ перев. ірон., БЛАГОВОЛИ́ТИ заст., ірон., ПРИЗВО́ЛИТИ заст., ЗАБАГА́ТИ діал., ЗАХТІ́ТИ діал.; ЗАЖАДА́ТИ, ЗАПРА́ГНУТИ рідко (сильно, пристрасно). — Все можуть зробити людські руки, коли захочуть (Григорій Тютюнник); — Люблю, щоб книги були мої і в моїй хаті. Коли схочу, розгорну та й читатиму, — сказав Роман (І. Нечуй-Левицький); Як він забажає, машина працюватиме, аж густиме, а захоче, поверне якийсь маленький, зовсім непомітний гвинтик, машина замре (С. Чорнобривець); Сторожко ступає по стежці Вутанька.. Чому Ганна побажала раптом піти її проводити? (О. Гончар); Що тільки забагне вона, все їй дістане, все добуде, хоч пташиного молока (О. Гончар); Серце його знов забагло кохання, того тихого раю, про який він так довго марив (М. Коцюбинський); Олену вразило, що господиня, знайомлячись, не зволила й усміхнутися (Ірина Вільде); (Сабініна:) Ні, молодий чоловіче, благоволіть уже вислухати до кінця! (О. Левада); (Воєвода:) Насправді, несподівана то честь, Клянусь вогнем, що найясніша пані Призволила назустріч вийти нам (І. Кочерга); Який злий мусить бути цей, котрий забагає жити безжурно коштом другого (Н. Кобринська); (Пані:) Погано, бач, живеться їм, так ще волі захтіли (С. Васильченко); Крючковський зажадав, щоб його негайно обвінчали з попівною (П. Панч); Все, чого душа запрагне, Я створю в одну хвилину, В таємні світи надхмарні Я на крилах думки лину (Леся Українка). — Пор. 1. хоті́ти.