1. Словник синонімів української мови

признаватися

ВИЗНАВА́ТИ (вказувати на правильність, правдивість чого-небудь), ПРИЗНАВА́ТИСЯ, ПІДТВЕ́РДЖУВАТИ, ПОТВЕ́РДЖУВАТИ, СТВЕ́РДЖУВАТИ, ЗАСВІ́ДЧУВАТИ, ПРИЗНАВА́ТИ розм. — Док.: ви́знати, призна́тися, підтве́рдити, потве́рдити, стве́рдити, засві́дчити, призна́ти. (Арсен:) Хоч і гірко це визнавати, але ти... ти стала міщанкою! (З. Мороз); Дядькові доводилось... признаватися, що таки збився з лічби (М. Стельмах); — Всі ми, піхота, війни скуштували, — підтвердив Демид (О. Гончар); (Яшка:) Запросіть товаришів, з якими я тікав з концтабору! Вони потвердять, що я не зрадник (Ю. Яновський); Син його не належить до жодної організації. Він як батько свідчить і стверджує це (Ірина Вільде); Була моя Марія, це хоч хто у селі вам засвідчить, поміж гарними гарна, поміж бистрими бистра (І. Муратов); Якщо Ви признаєте, що вона (робота) личитиме до Вашої другої збірки, то — хай вона іде у світ (Панас Мирний).

ЗІЗНАВА́ТИСЯ (говорити відверто про свої дії, вчинки, думки і т. ін.), ПРИЗНАВА́ТИСЯ, ВІДКРИВА́ТИСЯ. — Док.: зізна́тися, призна́тися, відкри́тися. — Не міг більше в собі носити, то прийшов правду розказати, зізнатись у всьому (Є. Гуцало); — О, пане-товаришу! Прапори в нас готові ще від сорокового року! — дружно признавалися чехи (О. Гончар).

ПІЗНАВА́ТИ кого, що (виявляти в комусь, чомусь що-небудь знайоме), УПІЗНАВА́ТИ (ВПІЗНАВА́ТИ), ПРИЗНАВА́ТИ розм., СПІЗНАВА́ТИ розм.; РОЗПІЗНАВА́ТИ, УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВА́ТИ) (за якимись ознаками, прикметами); ПРИЗНАВА́ТИСЯ до кого, розм. (виявляти себе знайомим з кимсь). — Док.: пізна́ти, упізна́ти (впізна́ти), призна́ти, спізна́ти, розпізна́ти, узна́ти (взна́ти), призна́тися. Умийся, серденько! Бо мати Он дивиться, й не пізнає Межи дітьми дитя своє (Т. Шевченко); Чепіга.. завмер, дивлячись на жінку, — він упізнав і не впізнав (С. Журахович); Настя дивилась на Гната й не признавала його (М. Коцюбинський); Брат сестри не спізнав (пісня); Я здалека розпізнаю в саду, на полі, на подвір'ї — хіба, мій друже, не твою рухливу постать? (О. Гончар); Мулла-дехкан увійшов до контори поважно і нескоро звернувся до Синявіна: досвід життя привчив уже взнавати, де начальство (І. Ле); (Ардент:) Не признавайся до нього перед людьми (Леся Українка).

ПРИЗНА́ТИСЯ (комусь у коханні), ОСВІ́ДЧИТИСЯ. — Недок.: признава́тися, осві́дчуватися. Ти забув? Пам'ятаєш? Гайочок, квітки... Ясна річенька... чари без ліку... Я призналась тобі.. (П. Грабовський); Ганьбою здалося сидіти йому тут, у чужому городі,.. в той час, коли інший безпечно освідчується в коханні молодій, гарній дівчині (І. Ле).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. признаватися — признава́тися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. признаватися — (в чому) зізнаватися, казати правду про, визнавати що; (до чого) не цуратися; (у коханні) освідчуватися; (до кого) обзиватися, не цуратися; (до слів) не зрікатися чого, визнавати що; (з ч. не) не впізнавати, не хотіти знати Словник синонімів Караванського
  3. признаватися — Признатися, зізнаватися, розколюватися (під час слідства), сповідатися, сповірюватися Фразеологічні синоніми: видавати секрет; видавати таємницю; розкривати душу; сказати всю правду Словник синонімів Вусика
  4. признаватися — [приезнаватиес'а] -найус'а, -найес':а, -найец':а, -найеимос'а, -найеитес'а, -найуц':а Орфоепічний словник української мови
  5. признаватися — -аюся, -аєшся, недок., признатися, -аюся, -аєшся, док. 1》 Говорити правду про себе. || у чому, діал. до чого. Розкривати якусь таємницю. || Говорити правду про що-небудь. || Говорити що-небудь відверто. 2》 кому. Освідчуватися в коханні. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. признаватися — ПРИЗНАВА́ТИСЯ, аю́ся, ає́шся, недок., ПРИЗНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. 1. Говорити правду про себе. Вона йому не признавалась, що з нею діється, все він думав, що душа її живе з Ігнатом (П. Куліш); [Антон:] Хто ти такий? Зараз признавайся! (М. Словник української мови у 20 томах
  7. признаватися — Признава́тися, -наю́ся, -є́шся; призна́тися, -на́юся, -на́єшся Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. признаватися — ПРИЗНАВА́ТИСЯ, аю́ся, ає́шся, недок., ПРИЗНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. 1. Говорити правду про себе. Вона йому не признавалась, що з нею діється, все він думав, що душа її живе з Ігнатом (П. Куліш, Вибр., 1969, 285); [Антон:] Хто ти такий?... Словник української мови в 11 томах
  9. признаватися — Признаватися, -наюся, -є́шся сов. в. признатися, -знаюся, -єшся, гл. 1) Признаваться; признаться; сознаваться, сознаться. А тепер я признатися мушу: люблю, люблю козаченька так, як свою душу. Чуб. V. 219. 2) — до чого. Признавать, признать что своимъ. Словник української мови Грінченка