причитати
ГОЛОСИ́ТИ над ким-чим, по кому-чому і без додатка (голосно плакати на похороні, весіллі тощо), ЗАВО́ДИТИ за ким-чим, ТУЖИ́ТИ за ким-чим, рідше по кому-чому, ПОБИВА́ТИСЯ над ким-чим; ПРИМОВЛЯ́ТИ до кого, ПРИКА́ЗУВАТИ до кого, ПРИЧИТА́ТИ над ким, розм., ПРИЧИ́ТУВАТИ над ким, розм. (над небіжчиком — плачучи, примовляти); УБИВА́ТИСЯ (надто тяжко). — На кого ж ти нас покинула? — голосила Марина над помершою (померлою) матір'ю (Панас Мирний); Невелика була вартість срібних та мідяних прикрас.., але тепер мусив Мстислав добути і їх, щоби оплатити плачок-жалібниць, що мали заводити на похороні (Юліан Опільський); Гірко побивалась над тілом чоловіка нещасна дружина (І. Цюпа); Вона тужила й голосила голосно, як тужать по мертвому (І. Нечуй-Левицький); Все їх гукала, все до їх примовляла: "Тату мій, тату! Нащо ви мене покинули?" (Марко Вовчок); Христя теж не стримала сліз. Але не приказувала, як мати, — тільки глибоко відхлипувала та судорожно здригалась, тамуючи в собі тяжкий біль (А. Іщук); Тужила би, тужила (Маруся), русою косою шию овиваючи, і причитувала би над кимось помершим (померлим) (Г. Хоткевич). — Пор. 1. пла́кати.
ПРИМОВЛЯ́ТИ (супроводжувати якусь дію словами, римованими висловами, відповідними до ситуації), ПРИКА́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПРИГОВО́РЮВАТИ розм., ПРИКЛАДА́ТИ діал., ПРИПОВІДА́ТИ діал.; ПРИЧИТА́ТИ (ПРИЧИ́ТУВАТИ) розм. (голосно). — Док.: примо́вити, приказа́ти, приговори́ти, прикла́сти, приповісти́. Грають вітри, й примовляють Кобзарі великі: Будуть грати-примовляти Вовіки і віки (П. Куліш); Хто вміє стільки коломийок? Хто так прикаже до ладу? (О. Олесь); Чули либонь, як напустився Йосип на Параску за ту дитину, як Параска, коли не було Йосипа дома, гойдала його, наказуючи: "Моє ти паненятко!" (Панас Мирний); У котаворкота Була мачуха лиха, Била його, била, Била, приговорювала (збірник "Український дитячий фольклор"); Дитина кричить у колисці, а вона собі на коморі тужить та прикладає (Ганна Барвінок); З Іваном щось недобре коїлося. Він від самого досвітку раз у раз йойкав та приповідав: — Тото ми!.. Йой, тото ми! (Лесь Мартович); Дивиться (стара) на вас вицвілим одним оком і розповідає, причитаючи, про життя своє безрадісне (Остап Вишня); Дід.. як ударив себе по полах та давай причитувати: — А щоб тобі та бодай тобі! (збірник "Україна сміється").
Значення в інших словниках
- причитати — причита́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- причитати — -аю, -аєш і причитувати, -ую, -уєш, недок. 1》 над ким. За народним звичаєм – на похороні голосити над покійником, примовляючи. 2》 розм. Жалібно плачучи, нарікати на кого-, що-небудь, побиватися за кимсь, чимсь. || перен. Голосно проклинати, лаяти кого-небудь; голосно примовляти щось. Великий тлумачний словник сучасної мови
- причитати — Голосити, виголошувати, виголосити, зіголошувати, зіголошити, поголошувати, поголосити, приголошувати, приголосити, уголошувати, уголосити, лебедіти, залебедіти, зілебедіти, налебедіти, полебедіти, лебоніти, залебоніти, злебоніти, налебоніти... Словник чужослів Павло Штепа
- причитати — ПРИЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш і ПРИЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. над ким. За народним звичаєм – на похороні голосити над покійником, примовляючи. Тужила би, тужила [Маруся], русою косою шию овиваючи, і причитувала би над кимось померлим (Г. Хоткевич); * У порівн. Словник української мови у 20 томах
- причитати — ПРИЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш і ПРИЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. над ким. За народним звичаєм — на похороні голосити над покійником, примовляючи. Тужила би, тужила [Маруся], русою косою шию овиваючи, і причитувала би над кимось померлим (Хотк. Словник української мови в 11 томах