приязнь

ДРУ́ЖБА (відносини, побудовані на взаємній прив'язаності, спільності інтересів, поглядів), БРА́ТСТВО, БРАТЕ́РСТВО, ТОВАРИШУВА́ННЯ, ТОВАРИ́СТВО, ПРИЯТЕЛЮВА́ННЯ, ПРИ́ЯТЕЛЬСТВО, ПРИ́ЯЗНЬ, ПОБРАТИ́МСТВО, БРАТА́ННЯ (вияв дружніх почуттів); ПРИЯТЕЛІ́ЗМ жарт., ірон. (використання близьких відносин для нечесних вчинків). Дружба та братство дорожче багатства (прислів'я); Не стало братерства, не стало товариства і кожен думав тільки про себе (Панас Мирний); Святе й велике товаришування, найвища дружба й побратимство народжуються в тяжкому труді, за грізної небезпеки (Т. Масенко); Прекрасні й неповторні часи перших вражень студентського життя, зав'язування знайомств, приятелювання, дружби! (І. Ле); Кажуть, що нема над побратимство та над приятельство (Марко Черемшина); Міст через Рейн став мовби концентрацією радості перемоги, дружби і людської приязні (П. Загребельний); Хто шукає щастя-долі У розкошах та пишанні, Я ж у щирому братанні Та в труді на ріднім полі (М. Вороний); — Закон для всіх закон. Сват ти чи брат — винятків ні для кого нема, і ви мене, Оврамівно, на приятелізм не підбивайте (О. Гончар).

ПРА́ГНЕННЯ до чого, чого, з інфін., яке (настійне, активне виявлення внутрішньої потреби в чому-небудь, у здійсненні чогось тощо), ПО́ТЯГ до чого, ТЯЖІ́ННЯ до чого, ТЯ́ГА до чого, рідше, ПОРИВА́ННЯ до чого, яке, ЖАДА́ННЯ чого, з інфін., ЖАДО́БА до чого, з інфін., яке, ЖАГА́ до чого, чого, з інфін., ЖАГО́ТА до чого, чого, СНАГА́ до чого, МРІ́Я яка, про що, з інфін., ГОНИ́ТВА за чим, розм., АПЕТИ́Т до чого, розм., ПРИ́ЯЗНЬ до чого, розм., СТРЕМЛІ́ННЯ до чого, з інфін., перев. книжн., ПОБУ́ДЖЕННЯ до чого, з інфін., діал.; ПРИ́СТРАСТЬ, ПОРИ́В, ЛЮБО́В (до чого — сильне, нестримне прагнення); ПРЕТЕ́НЗІЯ на що, з інфін. (перев. настійне прагнення відзначитися, виділитися чимось серед інших, домогтися визнання за собою чогось). Ці геніальні люди (О. Пушкін, А. Міцкевич, Т. Шевченко) втілювали в собі основні риси, прагнення й жадання своїх народів (М. Рильський); — Потяг до літератури, до писання у тебе є, пишеш ти непогано. Тож гостри, друже, перо (М. Олійник); Не кинуть нам свого тяжіння до рідних обріїв земних... (М. Терещенко); Кобзарю наш, почуй благання І жить навчи нас так, як ти: Щоб найсвятіші поривання Аж до могили донести (Олена Пчілка); Серце стрепенулось, Змучене до краю; Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання, Вірної любові! (М. Старицький); Хоча Адам чимало побачив світу, але його постійно вражала дика жага до грабежу й наживи (Є. Куртяк); Коли є до чого жагота, то кипить у руках робота (прислів'я); (Петро:) О, Господи, батько! Ні спочинку йому, ні втоми; і старі літа не приборкали його снаги до всякої крутні (Панас Мирний); Бачити в непрозорому середовищі — давня мрія людства (з журналу); В гонитві за грішми Васюта виїжджав надовго до Полтави, Лубен, навіть до Харкова (О. Полторацький); Король Зигмунд був таємний єзуїт, і конгрегація роздмухувала його апетит, щоб підкорити Ватиканові безмежні землі північно-східного царя (З. Тулуб); Шануючи вашу приязнь до літератури, до живого слова, вважаю за свій обов'язок увести вас до нашого Олімпу (Я. Качура); Буде бажання, буде стремління, і справа піде вперед (Ю. Мушкетик); Ледве встиг зійти з трибуни Романчук, як з тих же бічних дверей вийшов літній, теж акуратно, але без претензії на моду, зодягнений чоловік (М. Олійник). — Пор. 1. бажа́ння, 1. потре́ба.

ПРИХИ́ЛЬНІСТЬ (почуття і вияв доброзичливості до когось, чогось), ПРИ́ЯЗНЬ, СИМПА́ТІЯ, ЛЮБ'Я́ЗНІСТЬ, ПРИВ'ЯЗАНІСТЬ, ПРИЗНА́ННЯ рідше, ПРИЄ́МНІСТЬ рідше, ПРИВІТНІСТЬ, ПРИВІТ розм., ПРИВ'ЯЗА́ННЯ діал.; ФАВО́Р книжн., заст. (прихильність якоїсь знатної, впливової особи). Хоч як старався Матвій доказати Семенові свою щирість та прихильність до нього, все-таки Семен не повеселів (Мирослав Ірчан); Шануючи вашу приязнь до літератури, до живого слова, вважаю за свій обов'язок увести вас до нашого Олімпу (Я. Качура); — Прямо скажем, трудний хлопець, але є в ньому й таке, що хоч-не-хоч викликає симпатію... (О. Гончар); Люб'язність на обличчі Русевича стала не такою виразною (Ю. Шовкопляс); Всі докази кохання і прив'язаності з її боку Василюшка сприймав з байдужим парубоцьким засоромленням й очевидною неохотою (Ірина Вільде); Коли б хоч іскорку співчуття, хоч крапелиночку любові, признання і тепла мав він до неї (І. Франко); Його обійняла тепла приємність до цього чоловіка (О. Досвітній); В очах Бориса було стільки привітності, він увесь наче іскрився від щастя (А. Хорунжий); І виросте воно (дитя), як те стебло край дороги, одно одним, не бачивши привіту людського (Панас Мирний); Вони були пізніше на утриманні в простого селянина з Вільки, якого й тепер ще оточували своєю вдячністю, обдаровували майже синівським прив'язанням (І. Франко); Особливо у фаворі в нього був малий Маковей. Йому лейтенант дарував різні пільги (О. Гончар).