пробирати

ВИБИРА́ТИ (про місце — знаходити, звільняти для певної мети як зручне, придатне), ОБИРА́ТИ, ПРОБИРА́ТИ розм. — Док.: ви́брати, обра́ти, пробра́ти. Настав час вибирати місце під літній табір (О. Гончар); Танки обрали для свого нищівного удару саме позиції лейтенанта Широніна (І. Ле); Чоловіки пробирали собі місце, щоб сісти ближче до сусіда або свата (Л. Яновська).

ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ, НАРІКА́ТИ на кого, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, розм., ПОПРІКА́ТИ кого, розм., ТОЧИ́ТИ кого, розм., ПИЛЯ́ТИ кого, розм., ПОЇДА́ТИ кого, розм., Ї́СТИ кого, часто зі сл. поїдом, розм., ЦВІ́КАТИ (ЦВІ́РКАТИ) кому, перев. зі сл. в очі, розм., ДОМОВЛЯ́ТИ кому, розм. рідше, ЖУРИ́ТИ кого, розм. рідше, ЗОЛИ́ТИ кого, розм. рідше, ПЕНЯ́ТИ на кого, рідко кого, розм., заст., УКОРЯ́ТИ кого, діал., ДОКА́ЗУВАТИ кому, діал., ВИПОМИНА́ТИ кому, зах., ВИМОВЛЯ́ТИ кому, діал., ДОГАНЯ́ТИ кому, діал., УРІКА́ТИ (ВРІКА́ТИ) кому, кого і без додатка, діал.; КОЛО́ТИ кого, розм., ШТРИКА́ТИ кого, розм. (особливо в'їдливо, дошкульно). — Док.: докори́ти, доректи́, дорікну́ти, заки́нути, скарта́ти, ви́говорити, відчита́ти, ви́читати, пробра́ти, попрікну́ти, цві́кнути (цві́ркнути), пожури́ти, попеня́ти, укори́ти, доказа́ти, ви́мовити, уректи́ (вректи́), уколо́ти (вколо́ти), штрикну́ти, штрикону́ти. Не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Марко Вовчок); — Ти закидаєш мені, що я не знаю того, що діється довкола нас (І. Франко); Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його (М. Коцюбинський); Сварив і картав людей (бесідник), що вони самі тій кривді винні, бо намість з'єднатися разом і допомагати собі, то вони ще помагають панам у тій кривді (Лесь Мартович); Пані й панночки іще на мене обіжаються.. Котра не прийде — дорікає та ганить, і словом, і оком (Марко Вовчок); — А я ж тобі колись у жнива дитину тішила!.. Так, звичайно, виговорювала свекруха Варці (Грицько Григоренко); — Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори, та як заходився відчитувати (І. Рябокляч); Вона раділа кожній новій роботі, сердилася, коли Тарас зволікав надсилку, вичитувала, докоряла йому в листах (О. Іваненко); — Навіщо ти, Романе, запустив оту бороду та ті патли? — нарікала на його Соломія (І. Нечуй-Левицький); Інспектор якось пробирав одного малого учня, гімназиста, за якусь провину (Олена Пчілка); (Домаха:) Чого ви тільки не казали на мене, чим тільки не попрікали мене?.. (М. Кропивницький); — Та в городі тільки й жити! Там вільно, там людно... Ніхто тебе не примічає, ніхто не пиляє, не точить, не золить (Панас Мирний); А що вже наймита маленького, то він (хазяїн) поїдав немилостиво (Марко Вовчок); — Їсть мене господиня, як іржа залізо, за ті поросята (Ганна Барвінок); — І ви вже навчилися від старого пана цвікати мені в очі моєю службою (І. Франко); — Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете — умру!.. І не гомоніть! Не домовляйте! (Марко Вовчок); Мати хитала головою й журила сина. — Хіба ж можна отак робити? (А. Головко); Билинка косаря пеняла, Що рано скошена — зов'яла (Л. Боровиковський); Оксану і Микося я не укоряю за те, що вони мені не пишуть (Леся Українка); Було старий і стане доказувать жінці: — На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? (О. Стороженко); Той не батько, хто випоминає дитині всю свою трату на нього (С. Руданський); Мати суворо вимовляла дочці: ходить, як п'яна, впору не з'їсть, не засне (К. Гордієнко); Горнець котлові доганяє, а обоє смільні (прислів'я); З шинкаря (Максим) насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Панас Мирний); Гостра була на язик Казимирова жінка, так і штрикала його словами (І. Муратов). — Пор. 1. осу́джувати.

ОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (про думки, почуття, настрій, стан — повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИ ким, ЗАВОЛОДІВА́ТИ ким, ОПАНО́ВУВАТИ кого, що, ким, чим, ОБХО́ПЛЮВАТИ кого, що, ОБІЙМА́ТИ кого, що, ОБНІМА́ТИ кого, що, ПЕРЕЙМА́ТИ кого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИ кого, БРА́ТИ кого і без додатка, ЗАБИРА́ТИ кого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ (СПОВНЯ́ТИ) кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ (НАПОВНЯ́ТИ) кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ (ЗАПОВНЯ́ТИ) що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИ кого, ОСІДА́ТИ кого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ (ЗАПОЛОНЯ́ТИ) кого, що, ПОЛОНИ́ТИ кого, що, НАЛЯГА́ТИ на кого-що, ОБСТУПА́ТИ кого, що, ОБСТАВА́ТИ кого, що, ОКРИВА́ТИ кого, що, ПОСІДА́ТИ кого, що, ОБСІДА́ТИ кого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИ кого, що, розм., НАСІДА́ТИ на кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИ на кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИ на кого-що, розм., НАПОВЗА́ТИ на кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття — гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ (ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ) кого, що, РОЗПИРА́ТИ кого, що, РОЗПИНА́ТИ кого, що (про почуття, переживання — виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИ на кого, НАПЛИВА́ТИ на кого-що, НАРИНА́ТИ на кого і без додатка, НАХО́ДИТИ на кого, розм., НАПАДА́ТИ на кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИ кого, ПОНІМА́ТИ кого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯ на кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИ до кого-чого, розм., ОШИБА́ТИ кого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан — раптово з'являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИ кого, що, ОБВІВА́ТИ (ОБВІ́ЮВАТИ) кого (про настрій, відчуття — раптово виникати під впливом чого-небудь); ПРОНИ́ЗУВАТИ кого, що, розм., ПРОЙМА́ТИ кого, що, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, ПРОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТА́ТИ) кого, що, ОПОВИВА́ТИ кого, що, ОБВИВА́ТИ кого, що, ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ) кого, що, ПОВИВА́ТИ кого, СПОВИВА́ТИ кого, ОБВОЛІКА́ТИ кого, що (про почуття, фізичний стан — поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИ кого, СКОРЯ́ТИ кого, ЗМАГА́ТИ кого, розм. (перев. про фізичний стан). — Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти (узя́ти), забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп'ясти (розіп'я́сти́), налеті́ти, нали́нути, наплисти́ (напливти́), напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти (огорну́ти), опови́ти, обви́ти, обку́тати (оку́тати), пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір'я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); (Тетяна:) Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання — воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі — не то сон, не то дрімота — сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам'яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

ПРОЙМА́ТИ кого (про вітер, холод тощо — своєю дією, своїм впливом викликати в когось певні фізичні відчуття; про гострий біль), ДОШКУЛЯ́ТИ (ДОШКУ́ЛЮВАТИ) кому, ПРОБИРА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, НИЗА́ТИ рідше, ПРОШИВА́ТИ, ПРОПА́ЛЮВАТИ, ПРОПІКА́ТИ, ПРИПІКА́ТИ, ПРОХО́ДИТИ, ПОЙМА́ТИ, ПОНІМА́ТИ розм., ПРОХО́ПЛЮВАТИ розм., ПРОШПИ́ГУВАТИ розм., ШПИГА́ТИ розм., ПРОШИБА́ТИ розм.; ПРА́ЖИТИ розм. (про вітер, холод). — Док.: пройня́ти, дошку́лити, пробра́ти, прониза́ти, проши́ти, пропали́ти, пропекти́, припекти, пройти́, пойня́ти, поня́ти, прохопи́ти, прошпигну́ти, шпигну́ти (шпигонути), прошиби́ти. — Про що ти, Арсене? — поспитала (Килина), відчуваючи, що нічний холодок і лісова вогкість починають проймати її тіло (Є. Гуцало); Іноді нестерпний біль проймав усе його тіло (В. Козаченко); Вигріб (лось) собі глибоку яму в снігу, ліг, але заснути не міг. Дошкуляв холод (В. Гжицький); У великій кімнаті не топилося, хоч холод дошкулював (Н. Кобринська); Він захрипів і здригнувся: його пробрало морозом (Вал. Шевчук); Біль пронизує до кісток, свердлить буравами тіло (М. Стельмах); Від стін низало холодом (О. Ільченко); Мороз і вітер прошивали тіло (М. Рильський); Вітер з моря шмагав його і шмагав, пропікаючи до кісток (В. Кучер); Хоч мороз і припікає, зате комарів немає (приказка); Скрипнув мороз під ногами. Іній на шапці блищить, Холод проходить руками, Пальці твої леденить (Ю. Гойда); Серце в грудях стиснулось, а потім його цілого пойняв холод (О. Досвітній); Темно було у печерах зовсім, і холод свіжий понімав (Марко Вовчок); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Холодом прошпигує все тіло панотця (З. Тулуб); Холодний вітер і колюча мряка шпигають обличчя (П. Панч); Вогкість прошибала всякого, аж до самих костей (Лесь Мартович); Стужа.. пражить до кісток (переклад П. Грабовського).