пробігати

БІ́ГТИ (про час, події — швидко, непомітно минати), ПРОБІГА́ТИ, ПЕРЕБІГА́ТИ, ЗБІГА́ТИ, ПРОНО́СИТИСЯ, МЧА́ТИ підсил., МЧА́ТИСЯ підсил., ЛЕТІ́ТИ підсил., ПРОЛІТА́ТИ підсил. — Док.: пробі́гти, перебі́гти, збі́гти, пронести́ся, промча́ти, промча́тися, пролеті́ти, промайну́ти. Хвилини бій, хвилини бій... Я чую, як біжать секунди (В. Сосюра); Проходять весни, зими пробігають, Листочки книги нашої гортають (В. Мисик); Не побрались, Розійшлися, мов не знались. А тим часом дорогії Літа тії молодії Марне пронеслись (Т. Шевченко); Час, що три роки мчав із швидкістю снаряда, раптом зупинився (О. Довженко); Як вихор, як буря страшенна мчиться, трощить і ломить усе по своєму сліду, так те весілля промчалося над Чіпчиним двором (Панас Мирний); А історія летить невпинним маховим колесом, насувається молох культури — і недовго хіба проносити гуцулові його своєрідність (Г. Хоткевич). — Пор. 2. мина́ти.

ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил., ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ) (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ тільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко), РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯ рідше, РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ рідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідко) (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар'єр, ставати чутним); ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИ розм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). — Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити (вда́рити), розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися (підня́тися), рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти (впа́сти). Пісня лунала широко і бурхливо, як молода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов'їна (В. Сосюра); Летів — розлягався той (батьків) вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, — щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її (Галі) голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло — роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів (Борис) на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). — Пор. доно́ситися.

ОГЛЯ́НУТИ (ОБГЛЯ́НУТИ) (подивитися на кого-, що-небудь, послідовно переводячи погляд з одного на іншого, з однієї частини на іншу), ОБДИВИ́ТИСЯ, ОБГЛЕ́ДІТИ (ОГЛЕ́ДІТИ рідше), ОЗИРНУ́ТИ (ОБЗИРНУ́ТИ рідше), ОКИ́НУТИ, ПРОВЕСТИ́, ПРОБІ́ГТИ, ПРОЙТИ́СЯ, ПОГЛЯ́НУТИ перев. із сл. оком, очима, зором, поглядом, ОГЛЯ́ДІТИ (ОБГЛЯ́ДІТИ) рідше; ОБРЕВІЗУВА́ТИ (надто уважно). — Недок.: огляда́ти (обгляда́ти), обдивля́тися, озира́ти (обзира́ти), окида́ти, прово́дити, пробіга́ти, прохо́дитися, прохо́джуватися, проходжа́тися розм. Орлюк оглянув своїх гостей (О. Довженко); Замовк він, а очима пильно обглянув дівча з ніг до голови (А. Головко); — Хіба ти голодна чи холодна? Он як тебе наряджено. — Вона пильно обдивилася свій одяг (Панас Мирний); Микола Чубак озирнув похмурий натовп мужиків (Г. Епік); Знайомлячись, скульптор окинув дівчину гострим поглядом (О. Гончар); Єремія оглядів її (Тодозю) гострим оком в одну мить (І. Нечуй-Левицький); Зустрівши на платформі матроса.., Большаков обревізував його з напису на кашкеті до калош на босих ногах (Ю. Яновський). — Пор. 1. огляда́ти.

ПЕРЕГЛЯДА́ТИ (вибірково, побіжно читати), ПЕРЕДИВЛЯ́ТИСЯ, ПРОГЛЯДА́ТИ, ПРОДИВЛЯ́ТИСЯ, ПРОБІГА́ТИ, ПЕРЕБІГА́ТИ розм., ПЕРЕЗИРА́ТИ діал.; ПЕРЕГОРТА́ТИ (ПЕРЕГО́РТУВАТИ) (книжку, журнал). — Док.: перегля́нути (перегля́діти), передиви́тися, прогля́нути, продиви́тися, пробі́гти, перебі́гти, перегорну́ти. Вчора по обіді я вже могла тільки лежать на кушетці і півсонними очима переглядать (властиве, не читать) французькі журнали (Леся Українка); За день до мого од'їзду я востаннє похапцем передивлявся свої книжки (С. Васильченко); — Я пішов до кімнати. Почав проглядати конспект (Є. Кравченко); За столом майор Ніна Славіна продивляється німецьку газету (В. Собко); Лариса Петрівна швидко розірвала конверт, пробігла очима лист (М. Олійник); Михайло пожадливо перебігав газетні шпальти. Прочитав те оголошення раз, вдруге (Ю. Збанацький); За той час перезирав (Євгеній) газету (І. Франко); Вчора Тарас знову перегортав складену Маркевичем п'ятитомну "Історію України" (О. Іваненко).

ПРОБІ́ГТИ (біжучи, минути, залишити в стороні когось, щось), ПРОМЧА́ТИ, ПРОМАЙНУ́ТИ розм., ПРОМИГНУТИ розм., ПРОМЕЛЬКНУ́ТИ розм.; ШАСНУТИ розм., ША́СНУТИСЯ розм., ПРОШМИГНУ́ТИ розм., ШМИГНУ́ТИ (ШМИГОНУ́ТИ) розм., ПРОСЛИЗНУ́ТИ розм. (перев. непомітно). — Недок.: пробіга́ти, ша́стати, ша́статися, шмига́ти, прослиза́ти. Часом їй здавалося, що от хтось зазирнув у її віконце, от-от хтось пробіг мимо (Марко Вовчок); Божевільна з жаху череда ринула повз утікачів і промчала, як лавина (З. Тулуб); Зігнуті, в чорних свитках постаті промайнули біля засніженого тину (М. Стельмах); Попід ногами в зміїстих скакунів раз по раз шастали сайгаки чи лисиці (О. Ільченко); В той час, як Дарка хотіла прошмигнути повз неї до хати, вона вхопила дівча за руку (Леся Українка); Раптом з городу з-за хати вибігла постать із сутіні й шмигнула повз вікна (А. Головко).