промовляти

ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст.; ЗАЧИ́ТУВАТИ, ЧИТА́ТИ, ПРОЧИ́ТУВАТИ (доповідь, настанову тощо). — Док.: ви́голосити, проголоси́ти, промо́вити, проговори́ти, проректи́, ви́ректи, зачита́ти, прочита́ти. Старий Книш з ґанку до народу промову виголошував (А. Головко); Знову співали хором, знову проголошували різні тости (О. Гуреїв); Він виступав на всіх мітингах і зборах, дуже красномовно промовляв (В. Минко); (Евфрозина:) Я наслухала, як він проказував із Антигони Гемонову промову — далебі, я ледве сльози здержати здолала! (Леся Українка); Послів кликнули до громади, І, виповнивши всі обряди, Латин прорік такий приказ (І. Котляревський); Він не пророк, щоб істини ректи (С. Голованівський); — Чи ти волієш на сцену — з високих котурнів віщати, Чи в героїчних рядках славити війни та кров (М. Зеров); Сіла на троні вона (Дідона), в окружному колі вояцькім, Суд вирікала, закони заводила (М. Зеров); Член Військової ради зачитав указ (В. Кучер); Гапка запалювала перед божничком свічечки, старий читав молитви голосно... (Марко Вовчок); Олександр знову прочитав приговор, і ще дужче сколихнулися селянські голови й голоси (М. Стельмах).

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби — повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо — чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе — через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів'я); — Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); — Я теж москвич, — тихо проказує капітан (А. Хижняк); — Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! — вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); — Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); — Як же я верну зі школи без кожуха? — повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); (Печериця:) Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); — Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); — Я теж тут не гуляв, сину, — тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); — Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує (Гнат) крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано, сер, — сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: — Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); — Негарчи. Справлю і собі, і тобі (чоботи) (М. Стельмах); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); — Ви... ви... — хрипить пан Микола, — ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); — Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, — нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала (Венера) хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). — Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.

РОЗПОВІДА́ТИ (передавати усно щось про кого-, що-небудь, передавати словами бачене, пережите тощо), ОПОВІДА́ТИ, РОЗКА́ЗУВАТИ, ГОВОРИ́ТИ, ПОВІДОМЛЯ́ТИ, ПОВІДА́ТИ (ПОВІ́ДУВАТИ), ПРОМОВЛЯ́ТИ, ВИКЛАДА́ТИ, ДОКЛАДА́ТИ розм., ПРОВА́ДИТИ розм., ПЕРЕПОВІДА́ТИ розм., ПРИПОВІДА́ТИ діал., УПОВІДА́ТИ (ВПОВІДА́ТИ) діал., УПОВІ́ДУВАТИ (ВПОВІ́ДУВАТИ) діал., ОПОВІ́ДУВАТИ заст., ПРОПОВІ́ДУВАТИ заст., ЯСУВА́ТИ заст., БА́ЯТИ діал.; ПОВІСТУВА́ТИ розм. (докладно, спокійно); ХВАЛИ́ТИСЯ розм. (так, щоб усі чули); КАЗА́ТИ (казки); ПОДЕ́ЙКУВАТИ розм. (час від часу, подекуди). — Док.: розпові́сти́, опові́сти́, розказа́ти, повідо́мити, пові́дати, пові́сти, повісти́ти, ви́класти, докла́сти, перепові́сти́, припові́сти́, упові́сти́ (впові́сти), оповісти́ти розм. похвали́тися. Твердим, уже не плачучим голосом Варка стала розповідати, як сталося лихо (О. Гончар); Дядя Коля оповідав йому багато про війну, про тяжкі бої (В. Гжицький); Прийшла Маруся додому, батечку! весела, моторна, і говорить, і розказує, і порається за трьох (Г. Квітка-Основ'яненко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Кармазин спокійно повідомляв Сагайді, що одержав оце трохи поповнення, молодих, необстріляних (О. Гончар); Його перестріває друг, повідає, як дратувалися мати і як заходилося плачем немовля, котрого покинув Данилко (Ю. Яновський); Граючи, він низько схиляв голову до баяна, наче той повідував йому щось інтимне (О. Гуреїв); Біля ґанку стояв гурт чоловіків, бороданів. Саме дядько Гордій щось у колі їх промовляв (А. Головко); От я й викладаю все теє небозі... А вона... звісно вже, що дівчина не вважає ні на віщо, полюбивши (Марко Вовчок); (Охрим:) Хлопці й дівчата зберуться, співають, аж луна іде, заведуть гульбище, почнуть таке докладати, що, здається, і мертвий зареготав би, а мені усе те байдуже (М. Кропивницький); — Не знать, що ти провадиш, свате! — дав йому одвіт Шрам (П. Куліш); Звечора, щільно запнувши вікна, подруги довго розмовляли, переповідаючи одна одній своє життя-буття (В. Козаченко); Приповідають люде, що де наше теперки село, то колись ліс був (Словник Б. Грінченка); — Так і так, — уповідає (Аниця), — знемагає мій чоловік (Лесь Мартович); — Еге, пустив! Еге, сам! — озвавсь Антосьо, — добре пустив! — І оповістив все, як діялось (А. Свидницький); — Жартувать добре в родині, а нащо ж тато проповідує се мужикам (М. Коцюбинський); Низенький бадіка підійшов до директора і, кладучи зібрані гроші на стіл, повістував, що вони ті гроші найшли у суді на підлозі (Марко Черемшина); Явдоха впоралась трохи — пішла до биків. Коли увіходить, хвалиться: — Нема биків (А. Тесленко); — Не можу швидко заснути, так мені казки кажуть (Г. Квітка-Основ'яненко); — Що ж там подейкують на базарі? Які там новини? (Ю. Смолич).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. промовляти — промовля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. промовляти — Промовля́ти. Виступати з промовою. Потім промовляли деякі ґазди, а в кінци д. Лисинецкий, котрий повитав нову читальню в іліени молодіжи (Б., 1895, 5, 2) // пол. przemawiać — 1) виступати з промовою, виголошувати промову, 2) промовляти, звертатися (до когось). Українська літературна мова на Буковині
  3. промовляти — Говорити, казати, проказувати, ур. ректи; (до кого) звертатися, апелювати, адресуватися; (до серця) зворушувати що; (на користь) свідчити; (перед ким) держати річ, виступати, виголошувати промову; док. ПРОМОВИТИ, видобути <�здобутися на> слово. Словник синонімів Караванського
  4. промовляти — див. говорити Словник синонімів Вусика
  5. промовляти — -яю, -яєш, недок., промовити, -влю, -виш; мн. промовлять; док. 1》 перех. і без додатка, рідко неперех. Говорити, проказувати що-небудь уголос, часом звертаючись до когось; усно висловлювати думки. || до кого – чого. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. промовляти — ПРОМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОМО́ВИТИ, влю, виш; мн. промо́влять; док. 1. що і без прям. дод. Говорити, проказувати що-небудь уголос, часом звертаючись до когось; усно висловлювати думки. І заплакала Ярина, Як тая дитина. Словник української мови у 20 томах
  7. промовляти — ПРОМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОМО́ВИТИ, влю, виш; мн. промо́влять; док. 1. перех. і без додатка, рідко неперех. Говорити, проказувати що-небудь уголос, часом звертаючись до когось; усно висловлювати думки. І заплакала Ярина, Як тая дитина. Словник української мови в 11 томах
  8. промовляти — Промовля́ти, -ляю, -єш сов. в. промовити, -влю, -виш, гл. Говорить, проговорить, сказать. Ой дівчинонька стиха промовляє, мене молодого як по серденьку крає. Лукаш. 128. Струна струні промовляє: нема краю тихому Дунаю. Чуб. V. 343. Словник української мови Грінченка