1. Словник синонімів Караванського

промовляти

Говорити, казати, проказувати, ур. ректи; (до кого) звертатися, апелювати, адресуватися; (до серця) зворушувати що; (на користь) свідчити; (перед ким) держати річ, виступати, виголошувати промову; док. ПРОМОВИТИ, видобути <�здобутися на> слово.

Джерело: Практичний словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. промовляти — промовля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. промовляти — Промовля́ти. Виступати з промовою. Потім промовляли деякі ґазди, а в кінци д. Лисинецкий, котрий повитав нову читальню в іліени молодіжи (Б., 1895, 5, 2) // пол. przemawiać — 1) виступати з промовою, виголошувати промову, 2) промовляти, звертатися (до когось). Українська літературна мова на Буковині
  3. промовляти — див. говорити Словник синонімів Вусика
  4. промовляти — -яю, -яєш, недок., промовити, -влю, -виш; мн. промовлять; док. 1》 перех. і без додатка, рідко неперех. Говорити, проказувати що-небудь уголос, часом звертаючись до когось; усно висловлювати думки. || до кого – чого. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. промовляти — ПРОМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОМО́ВИТИ, влю, виш; мн. промо́влять; док. 1. що і без прям. дод. Говорити, проказувати що-небудь уголос, часом звертаючись до когось; усно висловлювати думки. І заплакала Ярина, Як тая дитина. Словник української мови у 20 томах
  6. промовляти — ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст. Словник синонімів української мови
  7. промовляти — ПРОМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОМО́ВИТИ, влю, виш; мн. промо́влять; док. 1. перех. і без додатка, рідко неперех. Говорити, проказувати що-небудь уголос, часом звертаючись до когось; усно висловлювати думки. І заплакала Ярина, Як тая дитина. Словник української мови в 11 томах
  8. промовляти — Промовля́ти, -ляю, -єш сов. в. промовити, -влю, -виш, гл. Говорить, проговорить, сказать. Ой дівчинонька стиха промовляє, мене молодого як по серденьку крає. Лукаш. 128. Струна струні промовляє: нема краю тихому Дунаю. Чуб. V. 343. Словник української мови Грінченка