проникати

ВДИВЛЯ́ТИСЯ (УДИВЛЯ́ТИСЯ) (на) кого-що (дуже пильно, уважно дивитися кудись, на кого-, що-небудь), ВГЛЯДА́ТИСЯ (УГЛЯДА́ТИСЯ), ПРИДИВЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, на кого-що й без додатка, ПРИГЛЯДА́ТИСЯ до кого-чого, кому, чому й без додатка, ДОДИВЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, РОЗДИВЛЯ́ТИСЯ кого, що, на кого-що й без додатка, ВИТРІЩА́ТИСЯ на кого-що, ДОГЛЯДА́ТИСЯ до кого-чого, розм., ЗОРИ́ТИ на кого-що, розм., НАЗИРА́ТИ без додатка, розм., ПРИЗИРА́ТИСЯ до кого-чого, діал., ВПИВА́ТИСЯ (УПИВА́ТИСЯ) в кого-що, ВПИНА́ТИСЯ (УПИНА́ТИСЯ), ВТУ́ПЛЮВАТИСЯ (УТУ́ПЛЮВАТИСЯ), ВСТРОМЛЯ́ТИСЯ (УСТРОМЛЯ́ТИСЯ), ВСТРО́МЛЮВАТИСЯ (УСТРО́МЛЮВАТИСЯ), ПРОНИКА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОЙМА́ТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОШИВА́ТИ, ПРОКО́ЛЮВАТИ, ПРОМА́ЦУВАТИ розм., ПРОШТРИ́КУВАТИ розм., ПОГЛИНА́ТИ, ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ), Ї́СТИ розм., ЖЕ́РТИ розм., ПРИРОСТА́ТИ до кого-чого, ВПИРА́ТИСЯ (УПИРА́ТИСЯ) в кого-що (у сполуч. зі сл. очима, поглядом); ВСТРОМЛЯ́ТИ (УСТРОМЛЯ́ТИ) в кого-що, ВСТРО́МЛЮВАТИ (УСТРО́МЛЮВАТИ), ВТУ́ПЛЮВАТИ (УТУ́ПЛЮВАТИ), УПИРА́ТИ (ВПИРА́ТИ) (у сполуч. зі сл. очі, погляд). — Док.: вдиви́тися (удиви́тися), вгле́дітися (угле́дітися), вгля́дітися (угля́дітися), придиви́тися, пригле́дітися, пригля́дітися, пригля́нутися, додиви́тися, роздиви́тися, ви́тріщитися, догляді́тися, нази́рити, впи́тися (упи́тися), вп'ясти́ся (уп'ясти́ся), впну́тися (упну́тися), вту́питися (уту́питися), встроми́тися (устроми́тися), прони́кнути, прониза́ти, пройня́ти, проши́ти, проколо́ти, уп'я́лити (вп'я́лити), прома́цати, проштрикну́ти, прирости́, упе́ртися (впе́ртися), встроми́ти (устроми́ти), вту́пити (уту́пити), упе́рти (впе́рти). З жальним подивом вдивляється мандрівник у найдорожчі місця серед рідних руїн (О. Довженко); Кожна з жінок, удивившись у яку-небудь річ, думала про себе (Панас Мирний); Улас.. з острахом вглядався в море вогнів, що мерехтіли на горизонті (Григорій Тютюнник); Кінорежисер уважно придивлявся до Сашкового обличчя, наче вивчав кожну його рису, кожен рух (Л. Смілянський); За мить вона знову появилася і, близько підійшовши до нас, почала приглядатися (О. Досвітній); Він йшов тихо, додивляючись до кожного куща, чи не хитається він, чи не видно з-за його любої йому постаті (Панас Мирний); — Як же ти зберегла все це? — здивовано розпитував Лекс, роздивляючись вже досить приношені, але зараз такі приємні речі (В. Собко); Він повернув раптом голову до людей і витріщився на них страшно (О. Кобилянська); Роботи в мене було небагато — так я тинявся, до всього доглядаючись, до всього дослухаючись (Марко Вовчок); В однім наметі дід не спить; ..І пильно на поле зорить І на туманні оболоні (М. Драй-Хмара); Все назирав (я), чи не побачу похилого стовбура або вигідної гілки (М. Коцюбинський); Впивався (Брянський) гострим поглядом у поле бою (О. Гончар); Як Христя увійшла з самоваром, він так і упився в неї своїми гострими очима (Панас Мирний); Він напружує очі й впинається ними в рядки (І. Кириленко); Скляними очима він вп'явся в стелю (І. Цюпа); Всі за кущами, присівши, уп'ялися очима в один бік (С. Васильченко); Трифонов зупинився навпроти майора і втупився в нього своїми очима (П. Автомонов); Очі (Матюхи) гостро встромилися в Давида (О. Головко); Почав (Герман) уважно слухати та проникати зором у грубу лісову сутінь (І. Франко); (Лікар) пронизує його ясним, сміливим поглядом (М. Коцюбинський); Там ангел помсти злий, суворий.. Проймав мене знов зором огневим (Леся Українка); "До чого це він гне?" — пронизливими.. очима (Омелян) просвічує Терентія (М. Стельмах); Одчиняючи ворота, прошиває (Катря) мене наскрізь пильним, допитливим поглядом (Я. Качура); Ліниво притягнувши до себе коричневу папку з суворою назвою "Справа", прокурор проколов відвідувача суворим поглядом (Ю. Збанацький); Тимко хмурить брови, промацує очима шелюги (Григорій Тютюнник); Проштрикнула вона недовірливим поглядом Марію (Р. Іваничук); Поглинав (Кузь) багатство очима (Григорій Тютюнник); Глянув на Килину так, наче щойно побачив, і тепер усю її вбирає поглядом (Є. Гуцало); Тільки Стасик жер маму блискучим оком (М. Коцюбинський); Штефан.. приріс очима до Миколи (Я. Галан); — Ну що? — знову кинув Прохор і вперся в нього (Никанора) очима (І. Микитенко); Встромляв (Іван) очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі (М. Коцюбинський); Коли Олекса втуплював у нього свої очі (навчився дивитись проникливо), зайда починав мнятися й плутатись (Г. Хоткевич); Пан лейтенант фон-Бюлов одкидається на спинку розкішного крісла і впирає в мене допитливий погляд своїх сірих очей (П. Колесник).

ДОБРА́ТИСЯ (ДІБРА́ТИСЯ рідше) (прибути кудись, часто переборюючи труднощі), ДІСТА́ТИСЯ, ДОБУ́ТИСЯ, ПРИБИ́ТИСЯ, ДОБИ́ТИСЯ розм., ДОСТА́ТИСЯ розм., ДОПРА́ВИТИСЯ розм., ДОПА́СТИ діал.; ПРОНИ́КНУТИ, ДОСЯГТИ́ (ДОСЯГНУ́ТИ) чого, ОСЯГТИ́ (ОСЯГНУ́ТИ) що, чого (у важкодоступне або віддалене місце); ДОТЯГТИ́СЯ (ДОТЯГНУ́ТИСЯ), ДОТЯГТИ́ (ДОТЯГНУ́ТИ) розм., ДОЛІ́ЗТИ розм., ДОПОВЗТИ́ розм., ДОВОЛОКТИ́СЯ розм., ДОВОЛОЧИ́ТИСЯ розм. рідше, ДОП'Я́СТИСЯ (ДОПНУ́ТИСЯ) розм., ДОВАЛИ́ТИСЯ розм., ДОВОЛОКТИ́ НО́ГИ розм., ДОПХА́ТИСЯ розм., ДОЧА́ПАТИ розм., ДОЧВАЛА́ТИ розм., ДОЧО́ВГАТИ розм. (поволі, насилу); ДОМА́ЦАТИСЯ розм. (наосліп). — Недок.: добира́тися, дістава́тися, добува́тися, прибива́тися, добива́тися, достава́тися, доправля́тися, проника́ти, досяга́ти, осяга́ти, дотяга́тися (дотя́гуватися), дотяга́ти (дотя́гувати), дола́зити, доповза́ти, доволіка́тися, дова́люватися, доволіка́ти но́ги, дома́цуватися. Бредучи по пояс у снігу попід парканом помацки, в темряві, добрались до першого провулка (А. Головко); Я пройшов через колгоспний сад, перебрів коноплянище і дістався лугу (В. Дрозд); Наморений спекою, натомлений безугавним гудінням дротів, врешті добувся я до ріки (Ю. Мушкетик); Він прибився нарешті до цього дивного суходолу, як Робінзон, рокований на незвичайні пригоди (В. Підмогильний); (Дід:) Насилу добились: б'є, мете, крутить, щоб ти знав (М. Куліш); Не знав (Чіпка), коли й у село прийшов, як і додому достався... (Панас Мирний); — Ми з Лавриком і самі якось доправимося до батька (І. Вирган); Допали криниці, та боржій, сповнивши відра, додому побрались (Марко Вовчок); Спробуємо проникнути в ще глухіші тайгові сопки. Піднімемось у верхів'я Сіхоте-Аліня (О. Довженко); Нарешті ми досягли берегів Пао. Прекрасна бухта, похилий берег (Ю. Яновський); Максим з козаками досягнув берега і зайняв спуск до переправи (Н. Рибак); Орел, осягши скельної вершини, Дивиться зневажно на малі тварини (Я. Щоголів); У Львові мені було дуже погано, але я старався підбадьоритися.. і якось дотягтися до Києва, перемагаючи себе (М. Коцюбинський); Дотягнувшись до води, він упав над нею, став пожадливо, по-собачому хлебтати (О. Гончар); На превелику силу ми дотягли додому (збірник "Народні оповідання"); Поки долізли додому, то й себе не чули, аж у серце кололо (А. Тесленко); Через превелику силу, мов рачки, доповзла (Ївга) до города (Г. Квітка-Основ'яненко); Поки ми з Городка доволоклися на ніч до Тулиголов, то здавалося, що у нас ноги і всі кістки були попереломлювані (І. Франко); Білозерський лісами та яругами пішки доп'явся до Сокиринець (Ф. Бурлака); — А вже коли козаки допнуться корабля, ніколи йому не втекти (П. Панч); Мені дай зараз за роботу, То я приймуся мусовать, Як нам до пекла довалитись І там на мертвих подивитись (І. Котляревський); А із Криму чоловік Ледве ноги доволік (Т. Шевченко); Вже півні співали вдруге, Як до брами він допхався, Ввесь аж мокрий від натуги (В. Самійленко); — Саме в заметіль вирвався; по коліна у воді, додому насилу дочапав (М. Стельмах); Мокрий як хлющ, я ледве дочвалав крізь водяну запону до хати (Б. Антоненко-Давидович); Дочовгавши аж на світанку до села, пішла (Горленко) зразу ж до Якова Петровича (Є. Кротевич); Хапаючись за палицю, домацалася я якнайшвидшим кроком на двір (О. Кобилянська).

ДОНО́СИТИСЯ (про звуки, запахи та ін. — ставати чутним, відчутним), ДОЛІТА́ТИ, ДОХО́ДИТИ, ДОЛИНА́ТИ, ДОСЯГА́ТИ, ПРИНО́СИТИСЯ розм., ПРИЛІТА́ТИ розм., ПРИБИВА́ТИСЯ розм., ДОБІГА́ТИ розм., НАДЛІТА́ТИ розм.; ПРОНИКА́ТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ розм. (крізь якісь перепони); ДОПЛИВА́ТИ, НАПЛИВА́ТИ (повільно поширюючись); НАЗДОГАНЯ́ТИ кого, що, розм. (слідом за кимсь, чимсь); ДОКО́ЧУВАТИСЯ (про сильні, розкотисті звуки); ПРОКРАДА́ТИСЯ (ледве чутися). — Док.: донести́ся, долеті́ти, дійти́, доли́нути, прили́нути поет. досягти́ (досягну́ти), принести́ся, прилеті́ти, приби́тися, добі́гти, надлеті́ти, прони́кнути, проби́тися, проде́ртися (продра́тися), допливти́ (доплисти́), напливти́ (наплисти́) (напли́нути), наздогна́ти, докоти́тися, прокра́стися. Невідомо звідки ледве-ледве доноситься трембітання... (Г. Хоткевич); Від лісу тягло свіжим настоєм живиці та долітали лункі удари сокири (Ю. Збанацький); У сіни через зачинені двері доходив чийсь голос, товстий, навіть трохи сердитий (І. Нечуй-Левицький); З кухні долинає тихе глипання примуса та ледве вловимий запах чогось дуже смачного (Ю. Шовкопляс); З-над хмар часом прилине Прощання з літом журавлине (П. Тичина); Канделябр на дві свічі тускло горить. Світлу не сила досягти навіть чверті кабінету (М. Хвильовий); З дому чути тихий стук посуди, Клаптик пісні з поля прилетів... (М. Рильський); Далекі дівочі голоси прибились до Степаниди (М. Стельмах); — Пилипку! сину мій!.. — гукала вона на бігу, думаючи, що це гукання раніш від неї добіжить до сина (Панас Мирний); Слухає (Микула), чи не надлетить з темного поля крик такий, що мертвих збудить (О. Маковей); Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Дзвонили до вечерні: срібні дзвоники пробивалися до палацу, розкочуючись тихим сумом і журбою (П. Кочура); Від часу до часу продирався воздухом розпучливий викрик напівзбожеволілої матері (О. Кобилянська); Звідкись допливає терпкий дух материнки (В. Бабляк); Наплива з зелених полонин поміж смерек мелодія флояри (В. Сосюра); Цей покрик лунав усюди, він долітав згори, він наздоганяв, він нісся назустріч з хуртовиною (О. Донченко); До Максима докотилось рокотіння важких кулеметів (І. Багряний); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада).

НАБИ́ТИСЯ (про бруд, пил, сніг і т. ін. — проникнувши куди-небудь, заповнити собою), НАЛІ́ЗТИ, ЗАБИ́ТИСЯ. — Недок.: набива́тися, нала́зити (наліза́ти), забива́тися. П'яту ось пробив (Гнат), бруду набилося (К. Гордієнко); Мокрий сніг бив у лице Василька, заліплював очі, налазив за комір... (М. Коцюбинський); Через кілька хвилин танкетка вилетіла за село. Легкий вітерець забивався в зорову щілину (Ю. Бедзик). — Пор. 1. проника́ти.

ПРОРОСТА́ТИ (про рослини — пускати паростки), ПОРОСТА́ТИ, ПА́РОСТИТИСЯ, КІ́ЛЬЧИТИСЯ, НАКІ́ЛЬЧУВАТИСЯ, ПУСКА́ТИСЯ розм., КЛЮ́ЧИТИСЯ діал., ЗУ́БИТИСЯ діал., НАЗУ́БЛЮВАТИСЯ діал.; НАКЛЬОВУВАТИСЯ, ПРОБУ́ДЖУВАТИСЯ (про насіння, бруньки — починати проростати); ПРОНИ́ЗУВАТИ що, ПРОНИКА́ТИ куди (про коріння — проростати на певну глибину). — Док.: прорости́, порости́, накі́льчитися, пусти́тися, назу́битися, наклю́нутися, пробуди́тися, прониза́ти, прони́кнути (прони́кти). Найпершая травинка, що на гробі весною проросте, — найпершим дзвоном прокаже радісно назустріч ранку: Беатріче! (Т. Осьмачка); Всі вулиці у Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки тинів (І. Нечуй-Левицький); Вже жито почало пароститися (Словник Б. Грінченка); Кидав (Мирон) жито в ріллю, як у пухку постіль, воно кільчилося, виростало вруном (Б. Харчук); Буває так, що насіння накільчиться раніше строку висіву (з журналу); З липового зруба молоді паросточки пустились, вигналась високо береза (Марко Вовчок); В пухкій чорноземній ріллі ключилось зерно, засіяне ще вчора; і творилось одвічне чудо — незбагненне таїнство проростання хліба (І. Цюпа); З тої пісні випливали на рушник червоні півні й чорні китички, розцвітали гарячі ружі, зубилися ніжні листки (з журналу); На екрані сходу Назубилось гілля (В. Мисик); Листя на деревах ще тільки наклюнулось, але воно вже зеленіло (О. Гуреїв); Пробуджується літеплом насіння (М. Бажан); Своїм довгим корінням одні рослини пронизують бархан, інші утворюють густу сітку на його поверхні (з підручника); Основне коріння плодових дерев проникає в ґрунт на глибину до двох і більше метрів (з журналу). — Пор. 1. пробива́тися.

ПРОНИКА́ТИ куди (про світло, запахи, звуки, повітря, рідину тощо — крізь отвори, щілини, негусту речовину потрапляти назовні або всередину чогось), ПРОХО́ДИТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСОТУВАТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ПРОЦІ́ДЖУВАТИСЯ, ПРОСЯКА́ТИ, ПРОБИРА́ТИСЯ розм., ДОБИРА́ТИСЯ розм., ПРОМИКА́ТИСЯ (ПРОМИ́КУВАТИСЯ) розм., ПРОЛА́ЗИТИ розм., ПРОЛІЗАТИ розм., ПРОКРАДА́ТИСЯ розм., ПРОЛИ́ЗУВАТИСЯ діал.; ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ, ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ) (перев. раптово, сильним струменем); ПРОНИ́ЗУВАТИ що, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ) що, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ (ПРОРІЗА́ТИСЯ), ВРІ́ЗУВАТИСЯ (ВРІЗА́ТИСЯ), УРІ́ЗУВАТИСЯ (УРІЗА́ТИСЯ), ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ, ПРОЗИРА́ТИ крізь що, ПРОЙМА́ТИ що, ПРОТИНА́ТИ що (про світлові промені); ВХО́ДИТИ (ВВІХО́ДИТИ) (УХО́ДИТИ) (УВІХО́ДИТИ) (всередину чогось). — Док.: прони́кнути (прони́кти), пройти́, проби́тися, просочи́тися, просотатися (просотитися рідше), проціди́тися, прося́кнути (прося́кти), пробра́тися, добра́тися (дібра́тися), промкну́тися, пролі́зти, прокра́стися, прорва́тися, продра́тися (проде́ртися), вде́ртися (уде́ртися), прониза́ти, прорі́зати, прорі́затися, врі́затися (урізатися), просі́ятися, прозирну́ти, пройня́ти, протну́ти (протя́ти), ввійти́ (увійти́). Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Звуки проходять крізь стіни, і засуви хатні не можуть Їх зупинити (переклад М. Зерова); Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб'ється навіть сонце Крізь гілля його густе (О. Олесь); З краників непомітними щілинами просочувалася пара (С. Чорнобривець); Короткий зимовий день тьмянів і просотувався надвечірньою синявою (С. Голованівський); Крізь щілини в дверях у хлів цідилося жовте світло (Ю. Мушкетик); Обоє курили. Дим сотався кільцями, проціджуючись у відчинене вікно (Є. Гуцало); Проміння сонця, майже поземне, просякло крізь густе мереживо листя (В. Собко); Мороз пробирався під одежу до тіла (В. Кучер); Дим з печів йде через вивід на горище й промикується через драниці (І. Нечуй-Левицький); Мороз розбивав стіни й пролазив у хату (Г. Епік); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада); Стіжки збіжжя й сіна виглядали мов купи розжареного вугля, а з їх середини де-де пролизувалися біляві огневі пасма (І. Франко); Всі шпилі чорніли в тіні, а між ними в долині проривався світ пучками, .. пронизував кожний верх дерева (І. Нечуй-Левицький); Спалахи пострілів продиралися крізь дим і водяні смерчі (Ю. Мушкетик); З вулиці у двері Вдирається весняний вітерець (В. Мисик); Сонце прорізувало чорну тінь густого лісу (Панас Мирний); Вже споночіло. Кілька ліхтарів слабеньким світлом прорізали темряву (Є. Гуцало); В хліві досить темно, тільки де-не-де крізь малі просвіти прорізується сонячне проміння знадвору (Леся Українка); Крізь щільне запинало хмар прорізався світляний меч променя (І. Волошин); У тишу високими металевими нотами врізається музика (В. Собко); Над колонами має бути різнокольорове скло, крізь яке просіватиметься сонячне проміння (Л. Смілянський); Сонце в місті прозира, — лискотить сосни кора... (П. Тичина); Не пройме сонце лип густих, Озерні плеса спокоєм налито (М. Шеремет); Мов якісь пожари в небі й на землі, Протинають хмари блискавок шаблі (В. Сосюра); Бліде зимове світло входило в хату знадвору (М. Коцюбинський). — Пор. 1. наби́тися.