пропадати

БУ́ТИ (про перебування когось де-небудь), ПЕРЕБУВА́ТИ, ЗНАХО́ДИТИСЯ рідко, ВИТА́ТИ книжн., заст.; БУВА́ТИ (про тимчасове неодноразове перебування); ПРОБУВА́ТИ (протягом якогось часу; тільки недок. — бувати час від часу); ПРОПАДА́ТИ підсил. розм. (про тривале перебування). — Док.: пробу́ти. — Як вона й дійде до тої Щербанівки. Ніде ж не була ще в далекій дорозі... (А. Головко); Уже його (мого друга) улюбленці давно Перебувають у космічних мандрах (В. Бичко); Повій, вітре, повій, буйний, Повій з того краю, Де живе моє серденько — Де милий витає (Л. Боровиковський); Лікарі про мене дбають. Часом в день буває у мене 5 лікарів (М. Коцюбинський); Жайсак весь ранок пробув при отарі (З. Тулуб); Одна половина (будиночка) тепер стояла порожня; тілько раз або два рази до року в ній пробував хто-небудь (І. Франко); У Андріяна тепер і пропадав цілими днями Кирило (А. Хижняк). — Пор. 1. оберта́тися.

ЗАГИ́НУТИ (померти, звичайно передчасно — в бою, від нещасного випадку і т. ін.), ЗГИ́НУТИ (ІЗГИ́НУТИ рідко), ПОГИ́НУТИ, ПОГИ́БНУТИ, ПРОПА́СТИ, ЗАНАПАСТИ́ТИСЯ, УГРО́БИТИСЯ (ВГРО́БИТИСЯ) розм., НАКРИ́ТИСЯ фам., ЗГИ́БНУТИ діал., ЗАГИ́БНУТИ рідко; ПОЛЯГТИ́, ЛЯГТИ́, УПА́СТИ (ВПА́СТИ), ПА́СТИ (у бою); ВИ́ГИНУТИ (про всіх або багатьох). — Недок.: ги́нути, загиба́ти, погиба́ти, пропада́ти, накрива́тися, згиба́ти, ги́бнути, ляга́ти, па́дати, вигиба́ти. Загинув у бою командир їхнього загону.., а вони оце лише чудом врятувалися в морі (О. Гончар); Краще згинути на полі, Ніж конати у неволі (дума); Так загинь же, дух фашистської орди, Ізгинь і не плямуй людини совість (П. Тичина); Не знаю, як я опинивсь у холодній.. і там трохи не пропав, не ївши, не пивши (Г. Квітка-Основ'яненко); — Молю Бога, коли буде хлоп'ятко, то щоб на його (панича) було схоже. Не дасть же він занапаститись своїй дитині?.. (Панас Мирний); Ми як форсували Дунай взимку по тонкій кризі, то доводилось за руки братися.. А якби поодинці рушили, ..то багато хто з нас накрився б... (О. Гончар); Загиб (Михайло) через утрату крові (О. Кобилянська); Часто мені сняться бої, де полягли друзі мої (Д. Луценко); Людей немало в тій війні лягло (М. Рильський). — Пор. уме́рти.

ЗАТИХА́ТИ (про звуки, шум і т. п. — переставати чутися, лунати), СТИХА́ТИ, ВТИХА́ТИ (УТИХА́ТИ), ТИ́ХНУТИ, ТИХІ́ШАТИ (ТИ́ХШАТИ), СТИ́ШУВАТИСЯ, УЩУХА́ТИ (ВЩУХА́ТИ), ЗАГЛУХА́ТИ, ГЛУ́ХНУТИ, ГА́СНУТИ, ЗГАСА́ТИ, ВГАСА́ТИ (УГАСА́ТИ), ПОГАСА́ТИ, ЗАВМИРА́ТИ, ПРИМОВКА́ТИ, ПРИТИХА́ТИ, ПРИГЛУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ЗЛЯГА́ТИ, ПЕРЕЛЯГА́ТИ (поступово слабшати); ЗАМОВКА́ТИ, ЗМОВКА́ТИ, МО́ВКНУТИ, ПРОПАДА́ТИ, ПЕРЕСТАВА́ТИ (зовсім). — Док.: зати́хнути, сти́хнути, вти́хнути (ути́хнути), поти́хшати, сти́шитися, ущу́хнути (вщу́хнути), заглу́хнути, зга́снути, вга́снути (уга́снути), пога́снути, завме́рти, примо́вкнути, прити́хнути, приглу́хнути, прига́снути, поту́хнути, злягти́, перелягти́, замо́вкнути, змо́вкнути, пропа́сти, переста́ти. Хоменко стояв на ґанку здуманий і прислухався в жалю, як десь за хатами на вигоні затихав жалібний спів (А. Головко); І той шелест помаленьку стихав, доки зовсім не стих ... (І. Нечуй-Левицький); Гомін поволі став утихати (А. Головко); Шуршання людської ходи в тумані майне де-не-де І тихне, пригашене враз сирою, як яма, імлою (М. Бажан); Крик і галас враз ущухли (Ю. Смолич); Десь віддаляючись, заглухав танковий шум (І. Ле); За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (П. Колесник); Вечоріє.. Тихше б'ється хвиля в береги... Гаснуть звуки (Є. Плужник); Десь звучать ридання, десь звучать прокльони... Пісня завмирає, пісня погаса (М. Рильський); Розмову перервали дивні звуки музики.. Раз притихали, потім зривалися гучними акордами і знов завмирали (Мирослав Ірчан); Чути було, як .. злягає тупіт ніг, як все тихше і тихше риплять вози (С. Скляренко); Тихша дзвін трамваїв, замовкає мова, перехожих кроки, вигуки й пісні (В. Сосюра); Над плавнями, по всьому Задніпров'ю від Хортиці до Нікополя й нижче не змовкав гул канонади (О. Гончар); Мовкнуть гучнії струмки під льодами, з шумом чарівним із гір не пливуть... (Уляна Кравченко); Гомін бою затихав, віддаляючись за Данелевські горби, огортався синьою млою, пропадав (Григорій Тютюнник).

ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності), ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯ розм., ЧЕ́ЗНУТИ розм., ЗБУВА́ТИ заст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ (ВГАСА́ТИ), УГАВА́ТИ (ВГАВА́ТИ), ПЕРЕГОРЯ́ТИ (ПЕРЕГОРА́ТИ рідко) (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо — поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.); ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ (ВТІКА́ТИ), ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИ розм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). — Док.: зни́кнути, зни́кти розм. ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути (вга́снути), перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́ (втекти́), відлеті́ти, відли́нути поет. зсли́зну́ти (сли́знути), зсли́зти (сли́зти), згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомість розливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає (хвиля), і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); — Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, — ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув (Йон), що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам'ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася (стежка) вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).

КОХА́ТИ кого (почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність до особи іншої статі), ЛЮБИ́ТИ, УЛЮБЛЯ́ТИ (ВЛЮБЛЯ́ТИ) розм., НА́ВИДІТИ діал.; УМИРА́ТИ (ВМИРА́ТИ) за ким, розм., ПРОПАДА́ТИ за ким, розм. (дуже сильно); СО́ХНУТИ за ким, розм. (страждаючи). — Док.: покоха́ти, полюби́ти, улюби́ти (влюби́ти). Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра); Пригадалася знов і така, що любила, та ніколи не казала, і знов друга, що казала багато, та не дуже влюбляла... (Марко Вовчок); Як лишився Славко у світлиці, то зважився на думку, що Кранцьовська його навидить (Лесь Мартович); Так, як він за Настусею, так за ним умирала сусідка Маруся (Ганна Барвінок); Максимиха добре знала, як її сестра пропадала за сусідським парубком (Н. Кобринська); — Він теж за Степкою сохне. Пісню про неї склав (М. Зарудний).

МУ́ЧИТИСЯ (зазнавати мук, фізичних або моральних страждань), СТРАЖДА́ТИ, МОРДУВА́ТИСЯ, КОНА́ТИ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, КАТУВА́ТИСЯ, КАРА́ТИСЯ, КАРТА́ТИСЯ, ГРИ́ЗТИСЯ, ТЕРЗА́ТИСЯ, З'ЇДА́ТИСЯ діал. (зазнавати моральних мук, перев. докоряючи собі, звинувачуючи себе в чомусь); ТОМИ́ТИСЯ, МАРУ́ДИТИСЯ розм. (зазнавати моральних мук, нудьгуючи); МА́ЯТИСЯ (переживати моральні муки від неспокою, думок тощо); ТЕРПІ́ТИ розм., ПОТЕРПА́ТИ розм., ГИ́БІТИ діал. (перев. від холоду, голоду, спраги тощо); ЗНЕМАГА́ТИ, ЗНЕМАГА́ТИСЯ розм. (від ран, болю, перебуваючи під гнітом; втративши волю, права і т. ін.); ПРОПАДА́ТИ (в неволі, в'язниці тощо). — Док.: зму́читися, заму́читися, змордува́тися, поги́нути, поги́бнути, з'ї́стися. Мучились люди, стогін стояв у приміщенні. Той просить води, той щось белькоче, лається в маячінні (О. Гончар); (Сербин:) Довго я таїв своє кохання, довго мучився (С. Васильченко); Коли під час роботи я захворів, я нестерпно страждав від думки, що, може, мені не вдасться вже довести свою роботу до кінця (О. Довженко); — Ой дівчино, дай нам, серце, Водиці напитись. Годі згагою у полі Козакам томитись! (П. Куліш); — Брате мій, з тобою Ми давно вже кохаємось, А я й не сказала, Як була я людиною, Як я мордувалась (Т. Шевченко); Вирватися з Каносси — здолати недолю! Доволі вона конала в цих мурах, пильнована сторожовими псами Матільди (П. Загребельний); — Нащо ж ти вбив її (дружину), нащо, коли так гинеш за нею? — погукнула на його Варка (Марко Вовчок); Якби сама, ще б нічого, А то й стара мати, Що привела на світ Божий, Мусить погибати (Т. Шевченко); Наталя катується над своєю біографією. Ну що тут ще напишеш? (Ю. Збанацький); Так до пуття й не поладнавши з власною совістю, Мирослава каралася постійним ляком, що заповзав у неї все глибше й дужче (М. Олійник); Скінчив (Самсон), умовк і зсунув брови темні, Немов картавсь, що видав таємницю (Леся Українка); Катерина догорала, як свічечка. Уже тиха стала, не кидалася, не гризлася нічим: її заспокоїла любов людей (Г. Хоткевич); Я терзався кілька днів і врешті надумав викласти всі свої почуття до неї на папері (В. Минко); Але коминарчука з листом не було, і Рифка з'їдалася сама в собі (І. Франко); Марина не знала, як догодити, як власкавити чоловіка, що завжди дома нудьгує, марудиться, не найде собі місця, не держиться хати (К. Гордієнко); — Без тебе я не жив, а маявся: чи справлю хоч трохи своє діло — біжу до тебе (Г. Квітка-Основ'яненко); Нестор здіймив капелюх і почав прощатися... Був дуже блідий, як полотно.. Він терпів (О. Кобилянська); За Свиридихою тюпав Сидорчук. Він потерпав. Мінився в лиці. Важко дихав. Упрівав і ввесь аж лиснів від рясного поту (Ю. Бедзик); Ламались, мінялись лінії фронту, знемагали в битвах бійці (Я. Баш); Я знемагавсь від ран вогневих, В болотах жовту воду пив, Я зарубками на деревах Безстрашну путь свою значив (М. Рильський); (Андрій:) Ні, я не можу розрізнитися з тобою, нехай умру в ярмі, пропаду у кормизі, а тебе не покину!.. (М. Кропивницький). . — Пор. 1. поневіря́тися.

ОПУСТИ́ТИСЯ (втратити колишню працездатність, енергію, охайність, моральні якості тощо), УПА́СТИ (ВПА́СТИ), СКОТИ́ТИСЯ, ПРОПА́СТИ, ПОХНЮПИТИСЯ розм. — Недок.: опуска́тися, па́дати, ско́чуватися, пропада́ти, хля́нути, хля́ти. Філька опускався і все частіш випивав у товаристві вигнанців з комуни (О. Кундзич); Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту? О, краще б ти навіки занімів,.. ніж так упасти!.. (Леся Українка); — Пропав чоловік!.. Ніколи ж такого не було, а це на тобі. — Де він так набрався? (Григорій Тютюнник); Хлопи дуже похнюпились, а шляхтичі немов на дріжджах росли (І. Франко); Свідомість меркла, хляла воля, мозок терп (Ю. Смолич).

ПРОПА́СТИ (утратитися через недбалість, недогляд, крадіжку і т. ін.), ЗАГУБИ́ТИСЯ, ЗГУБИ́ТИСЯ, ЩЕ́ЗНУТИ, ЗНИ́КНУТИ (ІЗНИ́КНУТИ рідко), ЗНИ́КТИ (ІЗНИ́КТИ рідко) розм., ЗАПРОПА́СТИ розм., УТЕКТИ́ (ВТЕКТИ́) розм., ЛУ́СНУТИ фам., ЛЯ́СНУТИ фам., ЛЯ́ПНУТИ фам.; ВИ́ЩЕЗНУТИ розм. (безслідно, одне за одним). — Недок.: пропада́ти, губи́тися, загу́блюватися, щеза́ти, зника́ти (ізника́ти), вищеза́ти. Ой на горі літо, літо, на долині зимно, Ой пропали три овечки — вівчареві дивно (коломийка); Навіть листи не пропадали — тож дивно було б, коли цей лист і навіть газети загубилися (М. Коцюбинський); Ми думали, що каблучка там на вечорницях і згубилась (Ганна Барвінок); — А ви, хлопці, .. заберіть собі оцю сіль. Та збирайте до дрібочки, бо як часом лине ливцем тучний дощ, то щезне уся риба в Сулі, зникнуть і мої боброві лови, — крикнув Єремія до селян (І. Нечуй-Левицький); Бодай тії гуси марне запропали (пісня); Ех, утік наш могорич з-під самого носа (М. Стельмах); (Гострохвостий:) Доконче треба поправити свої діла, бо лусне цилюрня незабаром (І. Нечуй-Левицький); Через скільки годів обидва материні доми ляснули: приказ їх продав з публічного торгу (з мемуарів); — Чули новину?.. — Яку, отче? — питає Кондра. — Уже нема нашого царябатюшки ... — Що ж мені тепер робити з помазаником Божим (портретом царя)? .. Хіба гроші ляпнуть? (Є. Кравченко).

ПОНЕВІРЯ́ТИСЯ (терпіти труднощі, зазнавати знущань тощо), ПОТЕРПАТИ, ПОБИВА́ТИСЯ, ПРОПАДАТИ розм., МА́ЯТИСЯ розм., ТУЛЯ́ТИСЯ розм., ПРИПУХА́ТИ фам., МИТА́РСТВУВАТИ книжн. — Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? (І. Нечуй-Левицький); Підпілля деякий час потерпало, але, крім терористів, ніхто арештований не був (Ф. Бурлака); Мов перст, повинен в самотині Я побиватися один (І. Манжура); Трудно було й здумати, що десь наймичкою маятимусь (Марко Вовчок); А ми тулятись мусимо в печалі, В чужих людей могил собі прохать... (М. Костомаров); Він своє уже знайшов і при Зарубі. Не бійся, бригадиром не захотів, Колоду виштовхав, а сам на фермах припухає (В. Кучер); Бинти нам правили й за рукавиці, котрі ми розгубили, митарствуючи в проклятих скелях (О. Гончар). — Пор. 2. бідува́ти, 1. му́читися, натерпі́тися.