рубець

ЗА́РУБКА (виїмка взагалі або спеціальна позначка на чому-небудь, зроблена сокирою чи іншим знаряддям), ЗАРУ́БИНА, НА́СІЧКА, НА́ДСІ́ЧКА, КАРБ, РУБЕ́ЦЬ. — Зробимо зарубки на деревах... Камінців накидаємо... Щоб не сплутатись, не згубити слід (Ю. Мокрієв); Федір Смик необачно сіпнув тесаний брус саме тоді, коли Михайло Пригара вигрібав із зарубини дрібні тріски (І. Чендей); — Завтра, Ван Лін, ти підеш по слідах і на деревах рубай насічки (О. Довженко); Від першого карбу до сьомого — минуло чимало часу, і за кожен рубець на спині, за кожну кривду — росли і на паличці карби (Д. Бедзик).

I. КРАЙ (лінія, що обмежує поверхню чогось, а також те, що прилягає до цієї лінії), КІНЕ́ЦЬ, КРА́ЙКА розм., ЗАКРА́ЙОК розм., ЗАКРА́ЇНА розм., ПРУГ розм., ПРУЖО́К розм., РУБЕ́ЦЬ розм., О́КРАЙ заст., ОКРА́ЙОК заст., ОКРА́ЄЦЬ заст., ПРИКОНЕ́ЧЧЯ діал. Він підбіг до краю покрівлі і скочив униз (М. Коцюбинський); В кінці села, коло самої Роставиці, стояла хата старого Петра Джері (І. Нечуй-Левицький); Крокуючи по крайці автостради, солдат сказав, що до Франції ще дуже далеко (Ю. Яновський); На закрайках дахів разками намиста висіли скляні краплі туману (П. Панч); Здіймалися до неба коричневі, закам'янілі після зламу закраїни дупла (П. Загребельний); Віталій поліз через високий кам'яний мур з битим склом на прузі (Ю. Смолич); Киплячій воді стало тісно в казані, вона витісняла геть піну, полилась через пружок просто в жар (Ю. Збанацький); Зворушення її було таке велике, що вона, втерявши сили, трохи була не урвалась з муру, коли б завчасу не вхопилась руками за високий рубець башти (М. Старицький); Йде смерть, схиляючись до тих, Що, поранені, при окраях доріг, Лежать у варті (М. Бажан); З-за Долу поволі піднімалась темна, з сивими окрайками хмара (П. Колесник); У протоці тісній проривається море шалене І відділя острівне приконеччя і край Італійський (М. Зеров).

РУБЕ́ЦЬ (шов, що утворюється під час зшивання країв одного шматка тканини з іншим; підрублений край чого-небудь), РУБ рідко. Сорочка з сурового полотна на ньому порвана, трималася на самих рубцях (І. Ле); І руба сухого на йому не осталось (М. Номис).

ШРАМ (слід на шкірі від зарубцьованої рани), РУБЕ́ЦЬ, ПРУГ розм., ЗГО́ЇНА діал., БЛИ́ЗНА діал. У нього на щоці глибокий шрам — позначка від боїв за Подніпров'я... (Д. Луценко); Лікар зняв бинти, змазав рубці йодом (В. Собко); На шиї червонів пруг від волосяного татарського аркана, на якому приведено парубка до штабу (І. Ле); Лице його було ще дещо бліде, а широка червона згоїна на лівому виску вказувала на місце, на якому обсунувся меч Свена (Юліан Опільський); Колгоспний об'їждчик, раз заскочивши, шмагонув (дитину) батогом по щоці — досі знати тонку ниточку білястої близни (О. Забужко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рубець — рубе́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. рубець — див. шрам Словник синонімів Вусика
  3. рубець — [рубец'] -бц'а, ор. -бцем, м. (на) -бц'і, мн. -бц'і, -бц'іў Орфоепічний словник української мови
  4. рубець — -бця, ч. 1》 Продовгувата заглибина, подряпина, складка на поверхні чого-небудь. 2》 Слід на шкірі у вигляді невеликої складки від рани, що загоїлася, від побоїв (ременем, батогом і т. ін.); шрам. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. рубець — (на тілі) шрам; (кухля) крайка; (башти) зубець; (шитва) шов. Словник синонімів Караванського
  6. рубець — (сдежини) руб, (на тілі) близна, пруг, див. шрам моск. близна Словник чужослів Павло Штепа
  7. рубець — до рубця́, зі сл. змо́кнути, промо́кнути і под. Дуже сильно, повністю. Якщо ж дощ захопив нас у степу, то, промоклі до рубця, ми в такий день маєм право гнати худобу додому раніше (О. Гончар). до ру́бчика. Фразеологічний словник української мови
  8. рубець — РУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. 1. Продовгувата заглибина, подряпина, складка на поверхні чого-небудь. [Кушнірук:] Дивіться сюди, поки свічка не догорить до цього рубця, щоб і з місця ніхто не рушав (С. Словник української мови у 20 томах
  9. рубець — Рубе́ць, -бця́; -бці́, -бці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. рубець — Рубець, -бця м. 1) Рубець въ шитьѣ, одеждѣ. Доносилась до того, що зв'язує рубець до рубця. Рудч. Ск. І. 176. шити рубце́м. Сшивать, захватывая за самые края матеріи. Канев. у. 2) = шрам. 3) мн. рубці. Словник української мови Грінченка
  11. рубець — РУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. 1. Продовгувата заглибина, подряпина, складка на поверхні чого-небудь. [Кушнірук:] Дивіться сюди, поки свічка не догорить до цього рубця, щоб і з місця ніхто не рушав (Вас. Словник української мови в 11 томах