рубець

РУБЕ́ЦЬ, бця́, ч.

1. Продовгувата заглибина, подряпина, складка на поверхні чого-небудь.

[Кушнірук:] Дивіться сюди, поки свічка не догорить до цього рубця, щоб і з місця ніхто не рушав (Вас., III, 1960, 209);

На причепі за агрегатом рухаються легкі борони, які розпушують сліди коліс і залишені сошниками рубці, знищують сліди бур’янів (Рад. Укр., 20.IV 1962, 1).

2. Слід на шкірі у вигляді невеликої складки від рани, що загоїлася, від побоїв (ременем, батогом і т. ін.); шрам.

[Тетяна:] Рубець у нього тут, рубнув, знать, шаблею татарин!.. (К.-Карий, І, 1960, 149);

Юрчик показав нам свою спину, на якій ми побачили багато рубців (Сміл., Сашко, 1954, 224);

// Спайка, шрам на внутрішніх органах на місці операційного шва, виразки, що загоїлися, зарубцювалися.

До обмеження рухів можуть призводити і великі рубці, які приросли до підлеглих тканин (Лікар. експертиза.., 1958, 73);

Загоюючись, виразка, як і всякий дефект м’яких тканин, перетворюється потім у рубець (Наука.., 1, 1957, 33);

*Образно. Перші болі завдають серцю глибоких, кривавих ран, але юне серце здатне гамувати біль і вкриватися рубцями (Чаб., Тече вода.., 1961, 22).

3. Те саме, що кра́йка 1.

Зворушення її було таке велике, що вона, втерявши сили, трохи була не урвалась з муру, коли б завчасу не вхопилась руками за високий рубець башти (Стар., Облога.., 1961, 83);

Біля Полярушів почали товпитися люди, хтось уже силоміць напував Фросину водою, і рубець залізної, з голубами по краях кварти моторошно цокотів на зціплених зубах (Стельмах, І, 1962, 168).

4. Шов, що утворюється при зшиванні краю одного куска тканини, шкіри з краєм іншого; підрублений край чого-небудь.

Я взяв його ніж, яким він різав шкіру, розпоров рубець на сорочці і дістав записку (Сміл., Сашко, 1957, 155);

Подолки чоловічої та жіночої сорочок підрублюють рубцями завширшки не більш як 0,5 см (Укр. нар. худ. вишив., 1958, 30);

// Загладжена, запрасована складка на одязі.

Готуючись зійти з корабля, вони [матроси] прасують штани так, щоб рубцями можна було, як-то кажуть, масло різати (Ткач, Жди.., 1959, 3).

◊ До [оста́ннього] рубця́; До рубці́в — зовсім, остаточно, вкрай.

В дорозі нидіє [чумак] двадцяту вже неділю, Обшарпавсь до рубця (Г.-Арт., Байки.., 1955, 46);

— Якби не Костенко, гибіль [гибель] християнська нам усім тут: до останнього рубця, до дранки оголили, б оті-о, нетрудні (Кач., II, 1958, 53);

Накрапав дощ. Невдовзі Андрій промок до рубців (Чорн., Красиві люди, 1961, 45);

Не залиши́лося (не зоста́лося) ні (й) рубця́ сухо́го на кому — хтось зовсім, наскрізь промок.

Дощ — одно пере, одно пере… Не зосталося на наших вівчарях ні рубця сухого (Мирний, І, 1949, 157);

Поки Антон переніс через ріку свою дружину, на ній не залишилося й сухого рубця (Чорн., Визвол. земля, 1959, 42);

Рубе́ць на рубці́ — про дуже старий, латаний одяг.

Посадили мене зараз сорочки латати і духу перевести не дали. Рубець на рубцю [на рубці], латка на латці!.. (Барв., Опов.., 1902, 92).

5. Перший, найбільший відділ шлунка жуйних тварин.

Він [шлунок корови] складається з чотирьох відділів: рубця, сітки, книжки й сичуга (Зоол., 1957, 170);

Якщо жуйних тварин годувати дрібнішою січкою, це може викликати атонію рубця (Хлібороб Укр., 10, 1965, 29);

// Їжа, приготовлена з цього відділу шлунка.