рубець

РУБЕ́ЦЬ, бця́, ч.

1. Продовгувата заглибина, подряпина, складка на поверхні чого-небудь.

[Кушнірук:] Дивіться сюди, поки свічка не догорить до цього рубця, щоб і з місця ніхто не рушав (Вас., III, 1960, 209);

На причепі за агрегатом рухаються легкі борони, які розпушують сліди коліс і залишені сошниками рубці, знищують сліди бур’янів (Рад. Укр., 20.IV 1962, 1).

2. Слід на шкірі у вигляді невеликої складки від рани, що загоїлася, від побоїв (ременем, батогом і т. ін.); шрам.

[Тетяна:] Рубець у нього тут, рубнув, знать, шаблею татарин!.. (К.-Карий, І, 1960, 149);

Юрчик показав нам свою спину, на якій ми побачили багато рубців (Сміл., Сашко, 1954, 224);

// Спайка, шрам на внутрішніх органах на місці операційного шва, виразки, що загоїлися, зарубцювалися.

До обмеження рухів можуть призводити і великі рубці, які приросли до підлеглих тканин (Лікар. експертиза.., 1958, 73);

Загоюючись, виразка, як і всякий дефект м’яких тканин, перетворюється потім у рубець (Наука.., 1, 1957, 33);

*Образно. Перші болі завдають серцю глибоких, кривавих ран, але юне серце здатне гамувати біль і вкриватися рубцями (Чаб., Тече вода.., 1961, 22).

3. Те саме, що кра́йка 1.

Зворушення її було таке велике, що вона, втерявши сили, трохи була не урвалась з муру, коли б завчасу не вхопилась руками за високий рубець башти (Стар., Облога.., 1961, 83);

Біля Полярушів почали товпитися люди, хтось уже силоміць напував Фросину водою, і рубець залізної, з голубами по краях кварти моторошно цокотів на зціплених зубах (Стельмах, І, 1962, 168).

4. Шов, що утворюється при зшиванні краю одного куска тканини, шкіри з краєм іншого; підрублений край чого-небудь.

Я взяв його ніж, яким він різав шкіру, розпоров рубець на сорочці і дістав записку (Сміл., Сашко, 1957, 155);

Подолки чоловічої та жіночої сорочок підрублюють рубцями завширшки не більш як 0,5 см (Укр. нар. худ. вишив., 1958, 30);

// Загладжена, запрасована складка на одязі.

Готуючись зійти з корабля, вони [матроси] прасують штани так, щоб рубцями можна було, як-то кажуть, масло різати (Ткач, Жди.., 1959, 3).

◊ До [оста́ннього] рубця́; До рубці́в — зовсім, остаточно, вкрай.

В дорозі нидіє [чумак] двадцяту вже неділю, Обшарпавсь до рубця (Г.-Арт., Байки.., 1955, 46);

— Якби не Костенко, гибіль [гибель] християнська нам усім тут: до останнього рубця, до дранки оголили, б оті-о, нетрудні (Кач., II, 1958, 53);

Накрапав дощ. Невдовзі Андрій промок до рубців (Чорн., Красиві люди, 1961, 45);

Не залиши́лося (не зоста́лося) ні (й) рубця́ сухо́го на кому — хтось зовсім, наскрізь промок.

Дощ — одно пере, одно пере… Не зосталося на наших вівчарях ні рубця сухого (Мирний, І, 1949, 157);

Поки Антон переніс через ріку свою дружину, на ній не залишилося й сухого рубця (Чорн., Визвол. земля, 1959, 42);

Рубе́ць на рубці́ — про дуже старий, латаний одяг.

Посадили мене зараз сорочки латати і духу перевести не дали. Рубець на рубцю [на рубці], латка на латці!.. (Барв., Опов.., 1902, 92).

5. Перший, найбільший відділ шлунка жуйних тварин.

Він [шлунок корови] складається з чотирьох відділів: рубця, сітки, книжки й сичуга (Зоол., 1957, 170);

Якщо жуйних тварин годувати дрібнішою січкою, це може викликати атонію рубця (Хлібороб Укр., 10, 1965, 29);

// Їжа, приготовлена з цього відділу шлунка.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рубець — рубе́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. рубець — див. шрам Словник синонімів Вусика
  3. рубець — ЗА́РУБКА (виїмка взагалі або спеціальна позначка на чому-небудь, зроблена сокирою чи іншим знаряддям), ЗАРУ́БИНА, НА́СІЧКА, НА́ДСІ́ЧКА, КАРБ, РУБЕ́ЦЬ. — Зробимо зарубки на деревах... Камінців накидаємо... Щоб не сплутатись, не згубити слід (Ю. Словник синонімів української мови
  4. рубець — [рубец'] -бц'а, ор. -бцем, м. (на) -бц'і, мн. -бц'і, -бц'іў Орфоепічний словник української мови
  5. рубець — -бця, ч. 1》 Продовгувата заглибина, подряпина, складка на поверхні чого-небудь. 2》 Слід на шкірі у вигляді невеликої складки від рани, що загоїлася, від побоїв (ременем, батогом і т. ін.); шрам. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. рубець — (на тілі) шрам; (кухля) крайка; (башти) зубець; (шитва) шов. Словник синонімів Караванського
  7. рубець — (сдежини) руб, (на тілі) близна, пруг, див. шрам моск. близна Словник чужослів Павло Штепа
  8. рубець — до рубця́, зі сл. змо́кнути, промо́кнути і под. Дуже сильно, повністю. Якщо ж дощ захопив нас у степу, то, промоклі до рубця, ми в такий день маєм право гнати худобу додому раніше (О. Гончар). до ру́бчика. Фразеологічний словник української мови
  9. рубець — РУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. 1. Продовгувата заглибина, подряпина, складка на поверхні чого-небудь. [Кушнірук:] Дивіться сюди, поки свічка не догорить до цього рубця, щоб і з місця ніхто не рушав (С. Словник української мови у 20 томах
  10. рубець — Рубе́ць, -бця́; -бці́, -бці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. рубець — Рубець, -бця м. 1) Рубець въ шитьѣ, одеждѣ. Доносилась до того, що зв'язує рубець до рубця. Рудч. Ск. І. 176. шити рубце́м. Сшивать, захватывая за самые края матеріи. Канев. у. 2) = шрам. 3) мн. рубці. Словник української мови Грінченка