рудуватий
РУДИ́Й (червоно-жовтого кольору, забарвлення), РИ́ЖИЙ, ІРЖА́ВИЙ (РЖА́ВИЙ), РУДОВОЛО́СИЙ (з волоссям такого кольору); БУЛА́НИЙ (про масть коня — світло-рудий); РУДУВА́ТИЙ, РИЖУВА́ТИЙ, РУДА́ВИЙ (РУДЯ́ВИЙ) розм. (трохи рудий). І згадую Україну. І там степи, і тут степи, Та тут не такії, Руді, руді, аж червоні, А там голубії, Зеленії (Т. Шевченко); Рижі трави були такі високі, що в них сховалася б людина (Григорій Тютюнник); Всихаючи, вони (яблуні) розчахувалися на вітрах, трухлявіли.. і зотлівали іржавим огнем (М. Стельмах); Та (батькова) кузня, і та компанія в ній, і той її дружній, радісний настрій лишаться живими та незатертими в душі маленького, рудоволосого хлопчини (І. Франко); — Чи не бачили ви, дядьку, Тут буланого коня? (О. Олесь); Карпо сів на лаві й насупив свої рудуваті брови (І. Нечуй-Левицький); — Вона рижа, та не зовсім, а так, знаєте... приємний рижуватий відтінок блондинки (Я. Качура); Вогонь кидав відблиски на його рудаве волосся (О. Полторацький); Рудява вода.
Значення в інших словниках
- рудуватий — рудува́тий прикметник Орфографічний словник української мови
- рудуватий — -а, -е. Трохи рудий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- рудуватий — РУДУВА́ТИЙ, а, е. Трохи рудий. Коса в неї була буйна, хвиляста і не сива, а якась рудувата, вилиняла (С. Васильченко); Над глибокими канавами, в яких блищала під зеленою ряскою рудувата вода, хилились гіллясті, розкішні верби (Ю. Словник української мови у 20 томах
- рудуватий — Рудува́тий, -та, -те Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- рудуватий — РУДУВА́ТИЙ, а, е. Трохи рудий. Коса в неї була буйна, хвиляста і не сива, а якась рудувата, вилиняла (Вас., II, 1959, 333); Над глибокими канавами, в яких блищала під зеленою ряскою рудувата вода, хилились гіллясті, розкішні верби (Збан. Словник української мови в 11 томах
- рудуватий — Рудуватий, -а, -е Рыжеватый; коричневатый. Н. Вол. у. Словник української мови Грінченка