рішитися

ВИ́РІШИТИ (роздумуючи, обмірковуючи, зробити певний висновок), ПОСТАНОВИ́ТИ, РІШИ́ТИ, НАДУ́МАТИСЯ, ВИ́МІРКУВАТИ, ВИ́МИСЛИТИ, ВИ́ЗНАТИ, ПОКЛА́СТИ, ПОЛОЖИ́ТИ розм., ПРИСУДИ́ТИ розм., РІШИ́ТИСЯ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., НАВА́ЖИТИ розм., НАРА́ЯТИСЯ розм., ПОСТА́ВИТИ заст., ПРИРА́ДИТИ діал.; ЗАПОВЗЯ́ТИСЯ, ЗАВЗЯ́ТИСЯ розм., НАПОЛЯГТИ́СЯ розм., НАПОСІ́СТИСЯ розм., НАВРА́ТИТИСЯ розм. рідко, НАПОВРА́ТИТИСЯ діал. (твердо вирішити здійснити що-небудь). — Недок.: вирі́шувати, виріша́ти рідко поклада́ти, постановля́ти, ріша́ти, вимишля́ти, прису́джувати, поріша́ти, нава́жувати. — А ми вирішили тікати на батьківщину (З. Тулуб); Вони.. постановили тікати з села на далекі сахарні (І. Нечуй-Левицький); Соломія рішила покористуватись вільним днем та грошима й забігти в Галац — купити Остапові теплу одежинку (М. Коцюбинський); Як виміркував, так і зробив (І. Франко); Павло визнав за краще промовчати (А. Головко); Самі вони були малописьменні, а дочку поклали будь-що вивести в люди (П. Панч); Положили, щоб Оксану одбити в ляха того ж самого вечора (Марко Вовчок); Пішла вона до сусідів Поради просити... Присудили сусідоньки У наймах служити (Т. Шевченко); Їхати з ними учителькою їх дочки рішитись не могла б без великої крайності (Леся Українка); — Ми оце порішили отаманом його поставити (Панас Мирний); (Золотницький:) Я наважив одружити Яся з Наталкою (Б. Грінченко); (Омелько:) Нараялись ми прохати вас, щоб знов прийняли нас на цю зиму у вашу господу (М. Кропивницький); Химочка поставив для себе — вийти в поле цілим селом (Г. Епік); Діти прирадили власне цього дня зробити собі спільну прогулянку (І. Франко); Меланія мовби навмисне заповзялася розвінчати всі його творчі задуми (О. Гончар); Дряпнула Бурка по серці така фальшивість приятеля, завзявся відплатити йому (І. Франко); Наполігся пан одібрати у мене землю (Словник Б. Грінченка); Вона мене напосілась із світу зігнати (С. Руданський); Гриць навратився не дотикатися до страви (С. Добровольський). — Пор. заду́мати.

НАВА́ЖИТИСЯ з інфін. (переборюючи вагання і побоювання, набратися рішучості для здійснення якогось учинку), ЗВА́ЖИТИСЯ з інфін. і на що, РІШИ́ТИСЯ з інфін. і на що, розм., ПЕРЕМОГТИ́СЯ перев. без додатка, розм., ПОВА́ЖИТИСЯ з інфін., розм.; ВІДВА́ЖИТИСЯ з інфін. і на що, НАСМІ́ЛИТИСЯ з інфін., ПОСМІ́ТИ з інфін., ОСМІ́ЛИТИСЯ з інфін. і рідше — на що, РИЗИКНУ́ТИ (РИСКНУ́ТИ рідше) з інфін., НАСМІ́ТИ з інфін., розм., ДЕРЗНУ́ТИ з інфін. і на що, уроч., ОБІСМІ́ЛИТИСЯ перев. без додатка, розм. рідше (знайти в собі сміливість на якийсь учинок). — Недок.: нава́жуватися, зва́жуватися, ріша́тися, перемага́тися, ва́житися звичайно з н е відва́жуватися, насмі́люватися, смі́ти, осмі́люватися (осміля́тися), ризикува́ти (рискува́ти), дерза́ти, обісмі́люватися. Ніхто не наважився запитати в гостя, чого він такий невеселий (О. Десняк); Ротний кравець довго вагався, доки.. зважився-таки запропонувати Ясногорській свої послуги (О. Гончар); Грицько стояв з грудкою, не рішаючись кинути (Панас Мирний); Часом шептала "сину!" і зараз боязко мовкла та оглядалась, чи не почув... Нарешті перемоглася. — Сину!.. (М. Коцюбинський); — Не гадаю, щоб хто поважився зачепити дівчину, пов'язану хустиною Володимира (Юліан Опільський); Він хотів відразу й одружитись тут же, у Кривчику, але Марина не відважилась (Л. Дмитерко); Шляхтянки на велику силу ледве насмілювались обзиватись словом до княгині на її усякі запитання (І. Нечуй-Левицький); Як він посмів сюди прийти, та ще й не сам.. (Є. Гуцало); Тепер рідко хто осмілиться заперечити цю істину (М. Рудь); А сто карбованців — гроші немалі. Не всякий може рискнути (А. Шиян); (Єфрем:) Кому признатись, з ким порадитись?.. Батькові не насмів... (М. Кропивницький).

ПОЗБУ́ТИСЯ кого, чого (звільнитися від когось, чогось небажаного, зайвого тощо), ПОЗБА́ВИТИСЯ, ПОЗБУ́ТИ кого, що, ЗБУ́ТИСЯ, ЗБУ́ТИ кого, що, ВІДБУ́ТИ кого, що, рідше, УСУ́НУТИ кого, що, ВИ́ЗВОЛИТИСЯ від кого-чого, ПОДОЛА́ТИ (ПОДОЛІ́ТИ рідко) що, ЛІКВІДУВА́ТИ що, ВІДЧЕПИ́ТИСЯ від кого-чого, розм., ВІДВ'ЯЗА́ТИСЯ від кого-чого, розм., ВІДЧАХНУ́ТИСЯ від кого-чого, розм., ВІДКАРА́СКАТИСЯ кого, чого, від кого-чого, розм., СКАРА́СКАТИСЯ розм., СПЕ́КАТИСЯ розм., ЗДИ́ХАТИСЯ розм., ЗДИ́ХАТИ що, діал.; ЗЖИ́ТИ (ІЗЖИ́ТИ рідко) що, УТРА́ТИТИ (ВТРА́ТИТИ) що, ЛИШИ́ТИСЯ чого, заст., РІШИ́ТИСЯ чого, заст. (частково або повністю позбутися якихось якостей, властивостей, ознак тощо); ПОКІНЧИ́ТИ з чим (остаточно). — Недок.: позбува́тися, позбавля́тися, збува́тися, збува́ти, відбува́ти, усува́ти, визволя́тися, дола́ти, подо́лувати рідко ліквідува́ти, відв'я́зуватися, відкара́скуватися, зди́хуватися, зжива́ти (ізжива́ти), утрача́ти (втрача́ти), лиша́тися, ріша́тися. По від'їзді Коровайного Андрій никав, не знаючи, як позбутися гнітючих думок, як веселіше глянути на світ (Д. Бедзик); Чого тільки тепер не виробляєш, щоб посухи тої позбавитися! І ранні пари, і угноєння, і бур'яни нищиш, і землю підпушуєш, і просапні тобі рослини сієш... (Остап Вишня); Він уже одну біду з голови позбув (Леся Українка); Тому не треба лягати, хто хоче від хворості збутись (прислів'я); Не хились додолу, зраджений козаче,.. Кинь свій жаль нікчемний, без вагання збудь! (П.Грабовський); Було чи яке судове ледащо вчепиться, то я вмію лагідненько його малими грішми відбути (Ганна Барвінок); Я постараюсь усунути всі завади, що стоять в дорозі нашому щастю! (І. Франко); Наче щось важке спало мені на серце, стиснуло його, і я не мав сили визволитися від цього тягаря... (Л. Смілянський); В Україні ще треба чимало зробити, подолати багато застарілого, заскорузлого — навіть і в свідомості (з газети); Увесь поріг було зіллю дрібними слізьми, довідуючись у свого серця, чим подоліти своє горе (Ганна Барвінок); — Усяке непорозуміння дуже легко ліквідувати, коли ти зустрічаєшся з уявлюваним противником не тільки в цехах (Ю. Шовкопляс); Баба в хатині ніяк від цигана не відчепиться (Григорій Тютюнник); Здавалось би з першого погляду, що Яновський ніби трудився над оповіданням чи віршем українською мовою виключно, щоб відв'язатися від моєї настирливості (І. Ле); Степан відчахнувся від Пріськи, а вона зненавиділа його (Л. Яновська); Спіймавши себе на думках про грішний світ, Покута, намагаючись їх відкараскатися, покрутив головою, поворушив молитовно губами і почав до церкви бити поклони (П. Панч); Позакурювали, хто курив, і присіли до грубки, відіткавши каглу, аби, знаєте, диму на хаті не було; бо, на случай, набіжить який чорт, то біди не скараскаєшся (А. Свидницький); Слава Богові, що Юрась уже перебув своє з віспою, спекався вже врешті (М. Коцюбинський); (Хома:) Чим я так тяжко провинив, що батько й мати раді мене здихатись? (М. Кропивницький); — Здихати б мені ту травицю, а то раз у раз заглядаю та мацаю, — а чи м'якенька, а чи зелененька... (Марко Вовчок); Своє сільське ім'я Мелашка вона давно зжила — стала солідною міською Меланією Григорівною (з газети); І довго й слова він не міг сказати, Лиш бився в груди, мов зовсім утратив Дар мови (І. Франко); Бабка в гріб уже ступала — Ізісохла, ізів'яла, І лишилася краси (С. Руданський); (Митродора:) Ти вже за своїми химерами всього розуму рішився! (В. Самійленко); Народ потягся до книжки, до світла, прагнучи якнайшвидше покінчити.. з неписьменністю і темрявою (І. Цюпа).