самітний

БЕЗРІ́ДНИЙ (який не має родичів); БЕЗСІМЕ́ЙНИЙ, БЕЗРОДИ́ННИЙ (який не завів родини); САМО́ТНІЙ (САМІ́ТНИ́Й), ОДИНО́КИЙ (який не завів родини або живе без родини); САМ, ОДИ́Н, САМ-ОДИ́Н підсил. розм., САМ-САМІ́СІНЬКИЙ підсил. розм., ОДИ́Н-ОДНІ́СІНЬКИЙ підсил. розм. (перев. при дієсловах існування, зміни родинного стану: бути, жити, рости, стати, лишитися і т. ін.). Цими шляхами, каже брат Степан, часто проходять на південь України, до Чорного моря всякі бідаки, безрідні та босі, наймити і голота (Т. Масенко); Безсімейним фахівцям надається гуртожиток; Пішла вона (Миша) звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хозяйство завести маленьке (Л. Глібов); То було його перше й останнє.. кохання.. Він став недовірливий до людей, похмурий і самітний (О. Донченко); У лазареті з місяць пролежав (Ігнат), а потім і не ходив більш до пана Івана, не питав про Оленку. Москалем він одиноким вік звікував, мов той дуб суховерхий (П. Куліш); Тепер ми не самі. Дружина й мати — Дітей, як власне око бережеш (Л. Дмитерко); Один я на світі без роду, і доля — Стеблина-билина на чужому полі (Т. Шевченко); — Я сирота, — одказала Галя. — Я живу сама-одна коло Києва (Марко Вовчок); І Йосипа твого не стало. А ти, як палець той, осталась Одна-однісінька! (Т. Шевченко). — Пор. 1. бездо́мний.

ОДИ́Н прикм. (про людину — який живе, перебуває і т. ін. окремо від інших, без когось), САМ, ОДИНО́КИЙ, САМІ́ТНИЙ (САМО́ТНІЙ) (САМО́ТНИЙ рідше), ОДИ́Н-ОДНІ́СІНЬКИЙ (ОДНИ́М-ОДНІ́СІНЬКИЙ) підсил. розм., ОДИ́Н ОДНИ́М (ОДНИМ ОДИН) підсил. розм., ЇДЕ́Н діал. Мені привиділось, що він стоїть на кручі Один, задумливий в серпанку сивини (М. Нагнибіда); Любив Антон Герасимович ось такі затишні години, коли.. доводиться йому самому залишатися в будці на прохідній (О. Гончар); Я вдень не одинока — з полем розмовляю, Розмовляю і недолю В полі забуваю (Т. Шевченко); Не зважаючи на всю трагічність умов, в яких йому доводилося жити, Шевченко не був самотнім (з газети); Спершу Надійці стало тужно, — оглянулась довкола — справді сама, одна-однісінька серед безмежного степового простору (Д. Бедзик).

ОДИНА́К (той, хто не має сім'ї), БЕЗСІМЕ́ЙНИЙ, ОДИНО́КИЙ, САМІ́ТНИЙ (САМО́ТНІЙ) (САМО́ТНИЙ рідше), БУРЛА́КА заст., ОДИНЕ́ЦЬ рідше, БЕЗРІДНИК рідше. Жив Кургуз одинаком. Після наглої доччиної смерті дружина пішла в монастир і скоро померла (П. Кочура); Ми приготували йому житло, тимчасове житло — ліжко в гуртожитку, разом з безсімейними (з газети); Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи Катеринославські або Херсонські.. Багато тоді накивало п'ятами й одиноких і цілими сім'ями... (Панас Мирний); Потому віддалася (Маланка) за Андрія.., вічного наймита, старого парубка, бурлаку, що не має навіть власної хати (М. Коцюбинський); — Скажу про себе... Одинець... Ну, що з такого мізерного життя? Пустка. Ні ти ні до кого, ні до тебе ніхто (С. Добровольський); — Служив зо мною вкупі наймит ..сирота, безхатник і безрідник (Ганна Барвінок). — Пор. бездо́мник.

САМІ́ТНИ́Й (САМО́ТНІЙ) (про предмет — один взагалі або розташований окремо від інших), ОДИНО́КИЙ, ПООДИНО́КИЙ (один із кількох розташованих окремо предметів); СИРОТЛИ́ВИЙ (який розташований окремо від інших). Тінь від самітної хмарки бродить по зеленому лугові (Ю. Яновський); Його погляд впав на самітне дерево (Ірина Вільде); Ген-ген по берегу біліє самотня рибальська хатина (О. Гончар); Стежкою, поміж поодиноких очеретин, ішов з великим чемоданом довговидий хлопець (Ю. Мушкетик); Сиротлива на перше літо, землянка Вериги на друге вже мала двох сусідів (П. Панч).