самітний

САМІ́ТНИ́Й, і́тна́, і́тне́, поет. САМІ́ТЕН, і́тна, і́тне, рідше САМО́ТНИЙ, а, е.

1. Який стоїть, розташований і т. ін. окремо, ізольовано (про предмет); одинокий.

Ударив грім над сусідньою горою. Огненний стовп піднявся на тім місці, де стояла суха, самітна ялиця (Г. Хоткевич);

В степу стояло, наче вилите з сяйва, самітне дерево (Л. Первомайський);

За озером, на галявині, стояв самітний оборіг з сіном (М. Томчаній);

У лозах самотний [монастир] стоїть (Т. Шевченко);

// Лише один; єдиний.

Велика кімната.., посередині кімнати самітний стіл і за столом самітна істота (Ю. Яновський);

Крізь вікна падало на подвір'я тьмяне світло самітної лампочки (В. Гжицький);

// рідко. Безлюдний.

Товариші за час тої розмови йшли самітною дорогою через поля (І. Франко).

2. Який залишився, живе і т. ін. наодинці, без нікого (про людину); сам.

Ніде не видно було ні душі .. Він був самітний серед цієї окопаної та обкладеної колючим чагарником діброви (Л. Яновська);

Блукав цілу нічку у мріях По вулицях я самітний (Леся Українка);

Тамара стояла самітна (А. Хижняк);

Людина самітна.

3. Який не має сім'ї, рідних, близьких; одинокий; сам.

– Я його розважатиму, я йому догоджатиму, – веселіш йому у хаті буде зо мною, як тепер самітному (Марко Вовчок);

Там, по теплих хатах, вони милися, голилися, залицялися до самітних козачок (Григорій Тютюнник);

// у знач. ім. самі́тни́й, мі́тно́го, ч.; самі́тна́, мі́тно́ї, ж. Людина, що не має родини або не живе в родині.;

// Який відбувається, протікає без сім'ї, рідних, близьких.

Нехай же стріну я самітен час гіркий, Не бідкавшись нічим (П. Куліш);

Самітна старість;

// рідко. В якому живе одинока людина.

– Він, – мотивувала вона цю пораду, – сам один, безженний [неодружений], буде, певно, рад, як сестра заживе в нього, оживить його самітну хату та перейме почасти його газдівство в свої руки (О. Кобилянська).