святочний

ОША́ТНИЙ (про вбрання, одяг тощо — гарний, оздоблений), НАРЯ́ДНИЙ, СТРІ́ЙНИЙ розм.; ВИХІДНИ́Й, НЕДІ́ЛЬНИЙ, СВЯТКО́ВИЙ, СВЯТО́ЧНИЙ рідше, СВЯТНИ́Й розм., ПРАЗНИКО́ВИЙ розм., СВЯТЕ́ШНИЙ діал. (призначений для одягання у вихідні, святкові дні, для виходу в театр, гості та ін.); ПАРА́ДНИЙ, ПАРАДО́ВИЙ (про форму, мундир; розм. — взагалі про одяг). Входить Інга. Вона в ошатній сукні з затканого сріблом шовку (І. Кочерга); Мама теж одягається красиво, тільки не в карнавальне, а в нарядне своє плаття (О. Іваненко); У столовій.. сиділа пані поважного віку ..у стрійному чорному кружевному чепці (Олена Пчілка); Вона наділа спідницю і вихідну білу кофточку (І. Муратов); Назустріч — пов'язане терновими недільними хустками чимале жіноче товариство (Я. Качура); Білобороді аксакали робили нові і лагодили старі святкові сідла (З. Тулуб); Дівчина йшла в святній одежі (М. Коцюбинський); На хурах везли.. оксамитове та шовкове празникове убрання (І. Нечуй-Левицький).

РА́ДІСНИЙ (який відчуває радість; який виражає радість; сповнений радості, задоволення); ЗРАДІ́ЛИЙ (який відчув радість); УТІ́ШНИЙ (ВТІ́ШНИЙ) (який приносить утіху, радість; який виражає радість, задоволення); УТІ́ШЛИВИЙ (ВТІ́ШЛИВИЙ) (який приносить утіху, радість); ВІДРА́ДНИЙ (який несе відраду, радість); БЛАГОВІ́СНИЙ (який несе добрі вісті); СВІ́ТЛИЙ, ПРОСВІ́ТЛЕНИЙ, ПРОСВІТЛІ́ЛИЙ, ПРОСВІ́ТЛИЙ, ПРОЯ́СНЕНИЙ, СЯ́ЮЧИЙ, СЯЙЛИ́ВИЙ, ОСЯЙНИ́Й, ПРОМЕНИ́СТИЙ (сповнений радості, задоволення); РОЖЕ́ВИЙ, РА́ЙДУЖНИЙ (про настрій, плани, мрії тощо); СВЯТКО́ВИЙ, СВЯТО́ЧНИЙ, СО́НЯЧНИЙ, СОНЦЕСЯ́ЙНИЙ поет. (наповнений радістю, який виражає радість). Глущак стоїть серед гостей трохи сумний від пізнання і радісний одночасно (О. Довженко); Пісня ллється в радісному гулі (В. Сосюра); Зраділий хлопчик щодуху побіг у степ, де його давно виглядав Євмен (І. Цюпа); Хотілося сказати дружині щось утішне (І. Кириленко); Сад тихо шелестів листям, наче шепотів йому щось утішливе (З. Тулуб); Відрадне почуття проймало Зінька (К. Гордієнко); Увесь світ став прислухатися до його (Т. Шевченка) мови, а на Вкраїні вірші його приймали як благовісне, пророче слово (Панас Мирний); Померкли на мить юні, світлі його марення (О. Гончар); Обличчя матері стало на диво просвітленим, ясним (В. Собко); Вона якийсь час дивилася мовчки на просвітлілі обличчя юнаків (П. Колесник); Марина дослухала пісню... знову попрямувала додому, тиха й прояснена, немов знайшла собі порадницю і поділилася з нею бідою (З. Мороз); Сяючими очима дивився юнак на Віру Павлівну (Г. Хоткевич); У погляді сяйливому, гарячому почувається внутрішня пристрасть, прихована жага (О. Гончар); На порозі, наче весняночка, стала розрум'янена і осяйна Мар'яна (М. Стельмах); Нехай зимою злючою Вона (земля) спочине в сні, Щоб зеленню пахучою Прибратись навесні, Щоб з ниви колосистої Був добрий урожай, — То й долі променистої Зазнає рідний край (М. Вороний); Сповнений рожевих надій і блискучих планів, повернувся Чорбаряну додому (М. Чабанівський); Стара мати була переповнена райдужними надіями про майбутнє сина (Я. Качура); Незважаючи на невдачу, настрій у всіх був бадьорий і святковий (Л. Дмитерко); Щось раптом заскреботіло на серці.. і святочний настрій цього вечора увірвався (Л. Яновська); Ти одна стоїш передо мною В білім платті, з сонячним чолом (Т. Масенко); Вона не мала сили відірвати від його сонцесяйного погляду своїх очей (Ю. Збанацький). — Пор. 1. весе́лий.