сипатися

ЛИ́ТИСЯ (про будь-яку рідину), ЛЛЯ́ТИСЯ рідше, ТЕКТИ́, ЛИ́ТИ, БІ́ГТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ТОЧИ́ТИСЯ, РИ́НУТИ підсил., ЦІДИ́ТИ підсил., ЮШИ́ТИ підсил., СИ́ПАТИСЯ розм., ХЛЮЩА́ТИ розм., ЦІ́ВКОЮ БИ́ТИ підсил. розм., ТОКУВА́ТИ розм. рідко, ЦВИ́ГАТИ (ЦВІ́ГАТИ) діал., ХЛЯ́НУТИ діал., БУ́РИТИ підсил. діал.; ІТИ́ (ЙТИ), ЦЕБЕНІ́ТИ (ЦИБЕНІ́ТИ) підсил. розм. (перев. про кров); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ, СТРУМІ́ТИ, СТРУМИ́ТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ДЗЮРИ́ТИ (ЦЮРИ́ТИ) розм., ЦЮРКОТА́ТИ підсил. розм., ЦЮРКОТІ́ТИ підсил. розм., ЧЮРИ́ТИ (ЧУРІ́ТИ) діал., ЧУ́РКАТИ діал. (тонким струменем); КОТИ́ТИСЯ (краплями). Через муровану греблю тихо лилася вода, булькотіла й шуміла по східцях і вливалась в Сулу (І. Нечуй-Левицький); З неба темного невпинно ллється дощ без краю, — Певне, нічка затопити Моренько бажає (Леся Українка); Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Він показав руки свої в землюці і в крові. — Бач, чим підкопувалися! Аж піт з усіх лив (А. Головко); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводної ріки (М. Шпак); Одійшли (дівчата) дальше од кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха да чиста (П. Куліш); Там Рось тихо плине зеленою водою між високими кам'яними стінами (І. Нечуй-Левицький); Першим стояв високий робітник у косоворотці. З руки в нього точилася кров (П. Панч); Рибалка довго ходить по дібровах, .. Де ключ прозоро б'є з-під косогору, І рине, і дробиться по піску (М. Рильський); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); (Полікарп Іванович:) Сонце парить, піт юшить з тебе (М. Кропивницький); Дощ острий, зимний сипавсь з хмар густих, в лице ми сік, промочував все тіло (І. Франко); Прокинувся — мокрий: хлющить з мене піт! (І. Нехода); Рука нащупує затвор, але плече відмовляється слугувати — кров б'є цівкою (В. Логвиненко); А Тимофієві й досі здається, що кров командира токує по узбережжю, втискається в пісок (М. Стельмах); А вода хляне та й хляне (Словник Б. Грінченка); Бурить як з барила (Словник Б. Грінченка); Денис заліплює ранку бинтом. — І кров не йде! (О. Гончар); (Максим:) Та ви ж хоч сорочкою руку зав'яжіть! Бач, як кров цебенить! (Я. Мамонтов); Розхристаний, скривавлений.., він ніяково тупцявся перед кошовим, мацаючи поранену руку, з якої цибеніла кров (С. Добровольський); Наші вже пішли. Навмисне залишили нас удвох, — сказала дівчина, витираючи сльози, що так і струмували з її очей (П. Автомонов); Він помітив поставленого на триніг шланга, з якого пружинистою цівкою струменіла на квітник вода (Ю. Мушкетик); Скриплять на завісах хвіртки, співучою цівкою струмить молоко в дійниці (М. Іщенко); З високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); Піт брудними патьоками струмився по його обличчю (С. Добровольський); Тільки й чути, що через греблю на лотоках водиця цідиться (Г. Квітка-Основ'яненко); Трьома струмцями піт з його дзюрив (П. Грабовський); Кров із тебе цюритиме, так будуть бити! (Л. Мартович); Сльози капали, цюркотіли, розливалися ріками (Б. Харчук); Там (у храмі).. траплялась нагода оддячить Гутенюкам за смерть Василеву та за ту кров, що не раз чюрила з Палійчуків (М. Коцюбинський); — Я кинув геть топорець, обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (І. Франко); У матері по кам'яному обличчю котились сльози й падали на хліб (Ю. Яновський). — Пор. 1. витіка́ти.

I. ОПАДА́ТИ (ОБПАДА́ТИ) (про листя, пелюстки, плоди тощо — відриваючись, летіти вниз), ПА́ДАТИ, ОБЛІТА́ТИ, СПАДА́ТИ, ОБСИПА́ТИСЯ (ОСИПА́ТИСЯ), СИ́ПАТИСЯ, ОББИВА́ТИСЯ (під дією ударів); ОБВІВА́ТИСЯ рідше (про листя, пелюстки). — Док.: опа́сти, обпа́сти, облеті́ти, спа́сти, обси́патися (оси́патися), обби́тися, обві́ятися. Літечко минає, листя опадає (П. Куліш); Дерева посхилялись під вагою плодів, і плоди падали на землю (О. Довженко); Облітає пух з тополі І лягає тихо долі (М. Рильський); Наступили ті осінні тихі та смутні дні,.. коли спадає з дерева останнє пожовкле листя (С. Васильченко); Білі пелюстки (квіток черешні) обсипались на землю, як сніг (О. Донченко); Осипалось листя, пішли дощі, холоди (А. Головко); Людське жито вже сипалось, а осавула все загадував на панщину (І. Нечуй-Левицький).

ОСИПА́ТИСЯ (ОБСИПА́ТИСЯ) (губити своє насіння на час дозрівання), СИ́ПАТИСЯ, ТЕКТИ розм. — Док.: оси́патися (обси́патися). Пшениця осипалася: люди не вспівали вхопити (Панас Мирний); Хліба подекуди вже починали обсипатися (Я. Качура); Збіжжя вже.. подекуди зачинало сипатися (Н. Кобринська); Сонце пекло, пшениця сохла, от-от буде текти (М. Коцюбинський).

РУЙНУВА́ТИСЯ (перетворюватися на руїни під дією ударів, струсу, природних явищ і т. ін.), РОЗВА́ЛЮВАТИСЯ, НИ́ЩИТИСЯ, ВАЛИ́ТИСЯ, ЛАМА́ТИСЯ, РОЗЛА́МУВАТИСЯ, РОЗПАДА́ТИСЯ, РОЗСИПА́ТИСЯ, ЗАВА́ЛЮВАТИСЯ, ТРОЩИ́ТИСЯ, РОЗТРО́ЩУВАТИСЯ, РОЗРУЙНО́ВУВАТИСЯ рідко; ОБВА́ЛЮВАТИСЯ, ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, СИ́ПАТИСЯ, ОБСИПА́ТИСЯ (про дах, огорожу тощо). — Док.: зруйнува́тися, розвали́тися, зни́щитися, завали́тися, розлама́тися, розпа́стися, розси́патися, розтрощи́тися, розруйнува́тися, обвали́тися, ви́вітритися, обси́патися. Чи ти бачив: під час землетрусу Як за коротку хвилину руйнується все до останку (М. Зеров); Здавалось, ніби скелі падали, башти нахилялись, розвалювались (І. Нечуй-Левицький); Маєтки пустіли, нищилися, височенні палаци по селах стояли з розбитими вікнами (Панас Мирний); Там хата батьківська валиться, — нічим її полагодити (Панас Мирний); Раптом затріщало все, тісними стали береги, ламались, трощилися брили, лізли одна на одну крижані плахи (О. Гончар); Колісниця розламувалася на лету, з неї летіло залізо й дерево (П. Загребельний); Оселя, спалахнувши, розпалась у пожарі (М. Бажан); Вдарив такий грім, що башта розсипалась на шматочки (І. Нечуй-Левицький); Я торік.. Заїздив у своє село... Завалилась рідна хата, Рідну греблю рознесло... (О. Олесь); Сирота йшов по м'якому.. Крах! Розтрощилась равликова хатка (Є. Гуцало); За роки війни стійбище розруйнувалося, перетворилося в пустирище (О. Гончар); Після нічного бомбардування місто ще горіло, обвалювалися стіни лікарень і шкіл (В. Кучер); Повітка похилилась набік,.. огорожа сиплеться (І. Нечуй-Левицький); Я.. відчував крізь димку нерухому, як обсипався дах княжого дому (М. Зеров). — Пор. 1. розпада́тися.

СИ́ПАТИСЯ (про щось сипке, дрібне — переміщатися вниз), ТРУСИ́ТИСЯ, ПА́ДАТИ, ВИСИПА́ТИСЯ, ВИПАДА́ТИ (сипатися звідкись); СІ́ЯТИСЯ (падати дрібними часточками згори; про борошно, насіння, зерно тощо — падати крізь отвори); ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ (крізь отвори); РОЗСІВА́ТИСЯ, РОЗСІ́ЮВАТИСЯ (на якомусь просторі); ТЕКТИ́, СТІКА́ТИ (безперервним потоком); ЦІДИ́ТИСЯ (тонким струменем). Велетень у шинелі рушив ходом сполучення.. і пісок сипався за чоботи і шинелю (Григорій Тютюнник); Сніг трусився з стріхи, наче сухий пісок (І. Нечуй-Левицький); Жито достигло враз, воно аж дзвеніло і вже почало висипатись (О. Донченко); Щось у мене дома діється: На решето мука сіється, А на сито підсівається, Сама діжа учиняється (пісня); В млині поскрипує немудра снасть й мука тече (М. Стельмах); З коша блідим струмком стікає борошно (І. Кириленко); Пшениця цідилася на купу тоненькою цівкою (Я. Качура).