слабко

ЛЕ́ДВЕ (ЛЕ́ДВИ) (ЛЕ́ДВІ) (ЛЕ́ДВО діал.) присл. (майже непомітно або нечутно), ЛЕДЬ, СЛА́БО, СЛА́БКО, ТІ́ЛЬКИ, ЛЕ́ДВЕ-ЛЕ́ДВЕ підсил., ЛЕДЬ-ЛЕ́ДЬ підсил., ЛЕ́ДВЕ-ЛЕДЬ підсил., ЛЕ́ДВЕ-НА-ЛЕ́ДВЕ підсил., ЛЕ́ДВЕ-НЕ-ЛЕ́ДВЕ підсил., ТІ́ЛЬКИ-ТІ́ЛЬКИ підсил., ТІЛЬКИ ЩО підсил., ДЕ́-ДЕ підсил., ЗАЛЕ́ДВЕ рідше, НАЛЕ́ДВЕ розм., ТІЛЬ-ТІ́ЛЬ розм., ТІ́ЛЬКО заст., діал., ТІ́ЛЬКО-ТІ́ЛЬКО підсил. заст., діал. Я йшов ледве помітною стежкою в лісі (О. Донченко); Хата вбога й невеличка, Ледві світиться віконце (Б. Грінченко); Він побачив ледво замітну стежечку (І. Франко); Од видиху ледь ворушилися чорні вуса (Н. Рибак); — Що тобі? — питає (Оля) слабо (Ірина Вільде); А там далі (гук) розлився десь далеко понад густим лісом та все лунав слабко та тихіше й замирав десь у тихих лісових западинах (І. Нечуй-Левицький); Те, що місяць назад тільки заклюнулось у серці, тепер уже снувало перед його очима, заволоділо його думками (Панас Мирний); Тиша в морі... ледве-ледве Колихає море хвилі (Леся Українка); Ще рання рань... Куди не глянь На шир Дніпра старого, — Лиш плескіт хвиль — Ледь-ледь, тіль-тіль! — І більш ніде нічого (В. Бичко); Зпід пластмасово нетривкого ледве-ледь пробивалось далеке, щось про шаблю та степ широкий і про сивого коника (Б. Олійник); У присмерку ледве-на-ледве по степу росяному шлях мрівся... (Марко Вовчок); Тільки-тільки що його (солов'я) чути: через стіни, через ґрати подає голос... (С. Васильченко); Із Умані Де-де чуть — гукають Товариші гайдамаки (Т. Шевченко); Легких образів, тіней проноситься рій У прозорій імлі розколисаних мрій; Виринають, зникають, заледве мигтять, Буцім крилами ті херувими тремтять... (М. Вороний); Корівка стоїть, похнюпилась, — тілько жива (Б. Грінченко); Місяць із-за хмар блищить — Тілько-тілько мріє (Л. Боровиковський).

ТИ́ХО, СЛА́БКО, СЛА́БО, НЕГО́ЛОСНО, НЕГУ́ЧНО, ГЛУ́ХО, ПРИГЛУ́ШЕНО, МО́ВЧКИ (без розмов, без співів); НИ́ШКОМ, НИ́ШКОМ-ТИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ-НИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ розм., ЗНИ́ШКА розм., ТИХЦЕ́М розм. (без розмов, не порушуючи тиші); СТИ́ХА, ПОТИ́ХО (ПОТИ́ХУ) розм., СТИ́ХУ розм., ВПІВГО́ЛОСА (УПІВГО́ЛОСА), НАПІВГО́ЛОСНО (ПІВГО́ЛОСНО рідше), НАПІВГО́ЛОСОМ (ПІВГО́ЛОСОМ рідше), НАПІВГО́ЛОСА (ПІВГО́ЛОСА рідше), ПОТИХЕ́НЬКО (ПОТИХЕ́НЬКУ) розм., ПОТИХЕ́СЕНЬКУ розм., ПРИТИ́ШЕНО (не на повний голос, стишеним голосом). Тихо, наче од вітру, скрипнула хвіртка (М. Стельмах); (Прісцілла (слабо)): Гаразд (Леся Українка); Капітан Землянцов неголосно вигукнув знайомі короткі слова команди (Л. Первомайський); У вікно знадвору хтось постукав. Спочатку негучно, за хвилинку — гучніше, тривожно (Ю. Смолич); — Чого ж вони хотять від нас, ті доктори? — глухо спитав Замфір (М. Коцюбинський); Ми їхали мовчки з тобою, Для щастя не знаючи слів (М. Рильський); Перед нею затихну, поплачу нишком, та й годі (Марко Вовчок); Зупинися нишком-тишком Над рум'яним білим личком (С. Руданський); І що я людям заподіяла? Сиджу собі в хаті тишком-нишком та Богу молюся (І. Нечуй-Левицький); Тим часом дівчата знишка щось пошепотіли (С. Васильченко); Ти засни на моїй долоні, Я тихцем заспіваю тобі (Д. Павличко); Там стиха шепочуть зеленії віти (Леся Українка); — Еге-ге! — каже потиху сотник Костомара (П. Куліш); — Оченятка мої милі, — Шепче донці мати стиху (П. Грабовський); — Ех, товариш Гавриш! — промовив упівголоса Осика (Г. Косинка); Козаки розмовляли напівголосно (П. Панч); Хор заспівав тихо, півголосом (І. Нечуй-Левицький); Ходили вони з Тіною й на колодки до лісництва, де дівчата співали сумних пісень і тільки напівголосом (Ю. Мушкетик); І вірші хтось читав про вічний бій Півголосно, та повною душею (Л. Первомайський); Через кілька хвилин він з'явився і повів Ївгу до літака. Щось напівголоса сказав льотчику, познайомив його з Ївгою (Н. Рибак); — Афанасію Єгоровичу, вам світло не заважатиме? — притишено запитав Вітрук (О. Лупій). — Пор. 1. ти́хий.