сміятися

НАСМІХА́ТИСЯ з кого-чого, заст. над ким-чим, а також без додатка (робити кого-, що-небудь об'єктом насмішок, образливих зауважень і т. ін.), ГЛУЗУВА́ТИ, КЕПКУВА́ТИ, СМІЯ́ТИСЯ, КПИ́ТИ розм., КПИ́ТИСЯ розм. рідше; ВИСМІ́ЮВАТИ, ОСМІ́ЮВАТИ рідше, ОБСМІ́ЮВАТИ розм. рідше (кого, що — виставляти кого-, що-небудь у смішному вигляді, викриваючи, критикуючи); ЗУБОСКА́ЛИТИ зневажл., СКА́ЛИТИСЯ зневажл., ГИГИ́КАТИ розм., ХИХИ́КАТИ (ХІХІ́КАТИ) розм. (насміхатися, звичайно сміючись, посміхаючись при цьому); ЖАРТУВА́ТИ, ПІДСМІ́ЮВАТИСЯ, ПІДСМІХА́ТИСЯ (ПІДСМІ́ХУВАТИСЯ рідше), ПОСМІ́ЮВАТИСЯ, ПОСМІХА́ТИСЯ розм. (звичайно без зла, не в дошкульній, не в образливій формі); ІРОНІЗУВА́ТИ (тонко, приховано); ГЛУМИ́ТИСЯ, ЗНУЩА́ТИСЯ (зло, в'їдливо); ЄХИ́ДСТВУВАТИ без додатка, розм. (злісно, в'їдливо іронізувати); ПОТІША́ТИСЯ (насміхатися, розважаючись чиєюсь поведінкою, виглядом і т. ін.). (Ганя:) З нас усі насміхаються. Про нього кажуть "рудий Кіндрат", а про мене — "Кіндратова руда кішка" (О. Корнійчук); Хай сміються з нас, глузують — Нам байдуже, Бо замовкнуть, як почують Слово дуже (М. Рильський); — Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш! Чим тоді хліб жуватимеш? — кепкує Уляна (М. Стельмах); — І я був би вельми улещений, — кпив далі підпоручик, — коли б ви.. згодились.. стати моїм ад'ютантом (Д. Бедзик); Не впору був твій плач і сміх не впору, То й кпились люди з сліз і сміху твого (І. Франко); Цю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали ідного коротконогого лицаря (М. Коцюбинський); Давно, давно Езоп байки писать начав, Осміював звірят, над миром глузував (Л. Боровиковський); — На кутні б розреготалися! Годі вам над чоловіком зубоскалити! — долинуло з іншого боку (П. Кочура); — Тебе, Гнате, постав на перехресті — німці нізащо не підійдуть. — А ти не скалься (Григорій Тютюнник); — Сяде на воза, як опудало, руки розвісить, — гигикав бородань. — Гляньте на цього візника (А. Хижняк); В академії студенти через ці пружки жартували з Балабухи (І. Нечуй-Левицький); З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху підсміювалися (М. Стельмах); Сам посміхається (Данило) з себе: для чого він забігає наперед? (М. Стельмах); Всю дорогу Петрик посміювався: — Ну й лікар! Людей лікує, а коня не може (Ю. Збанацький); — А Марися Іванівна завзялась будь-що переінакшити людську природу, — іронізує Артур Пилипович (О. Гончар); Масло посміховищем зробив її, глумився (А. Хижняк); — Тобі вже одинадцять років, а ти від горшка — два вершка, — продовжував знущатися Маслюк (І. Багмут); — Бе-ме-ме та й годі! — зареготалася вона, потішаючися із мене, що я нічого ніяк не второпаю (Л. Яновська). — Пор. ви́сміяти.

ПИ́РСКАТИ (вибухати раніше стримуваним сміхом), ПИ́РХАТИ, ПРИ́СКАТИ розм.; ПО́РСКАТИ (перев. із сл. сміх, регіт); ЧМИ́ХАТИ розм., ФИ́РКАТИ розм. (стиха, потай). — Док.: пи́рснути, пи́рхнути, при́снути, порсну́ти, чми́хнути, фи́ркнути. Він кавкає, пирскає, проте вдержати реготу, що пре з його, як вода через пліт, не може (С. Васильченко); Хтось пирхає зо сміху, і я відчуваю, що хвальба моя надаремна (М. Олійник); Всі люди, що прийшли до двору, сміялись з пана у ту пору! Старенькі бабусі глухі І ті аж прискали: — Хи-хи! (І. Нехода); Дівки.. вже не могли втриматися, і як тільки стара їмость виходила, порскали сміхом у рукави (Г. Хоткевич); Пищимуха на всю хату зареготався. Узяли і мене смішки. Дивлюся,.. становий, здержуючись від реготу, тілько чмиха (Панас Мирний); Степанида зирк на батька, та як фиркне — трохи кавуном не подавилася (Л. Яновська). — Пор. 1. смія́тися.

СМІЯ́ТИСЯ без додатка і з кого-чого (видавати сміх від радості, веселощів, з кого-, чого-небудь комічного тощо), ШКІ́РИТИСЯ розм., ЗУБОСКА́ЛИТИ розм. рідше, КИ́ХКАТИ розм. рідше; ГИГИ́КАТИ розм., ХИХИ́КАТИ розм., ХІХІ́КАТИ розм., ХЕХЕ́КАТИ розм. (тихо або тонким голосом); ПІДХИХИ́КУВАТИ розм. (час від часу); ПИ́РСКАТИ, ПО́РСКАТИ (раптово); РЕГОТА́ТИ, РЕГОТА́ТИСЯ розм., ВИРЕГО́ЧУВАТИ підсил. розм., ГИГОТА́ТИ розм., ГИГОТІ́ТИ розм., ГОГОТА́ТИ розм., ГОГОТІ́ТИ розм., ХИХОТА́ТИ розм., ХИХОТІ́ТИ розм., ІРЖА́ТИ (РЖА́ТИ рідше) зневажл. (гучно й нестримно); ЗАЛИВА́ТИСЯ без додатка і чим, розм. (нестримно); ЗАХО́ДИТИСЯ розм., ЛЯГА́ТИ розм., ПА́ДАТИ розм., УМИРА́ТИ (ВМИРА́ТИ) розм. (із сл. від, зі, зо сміху, реготу — сміятися до нестями). — Док.: засмія́тися, розсмія́тися, гиги́кнути, хихи́кнути, хіхі́кнути, хехе́кнути, пи́рснути, по́рснути, зарегота́ти, зарегота́тися, розрегота́тися, розреготітися, гоготну́ти, хихотну́ти, заіржа́ти (заржа́ти), зали́тися, залля́тися, зайти́ся, покоти́тися. Жартувала Соломія і все сміялась, аж заливалась (І. Нечуй-Левицький); Регочуть люди з смішних дідових вигадок, і дід регоче (Панас Мирний); Смішна була карикатура, і сам Бугор теж реготавсь, впізнавши себе (О. Гончар); Прислів'я всім сподобалось. Навіть Маслов гиготів на весь клас (Ю. Збанацький); Дочки в сусіднім покою скачуть, гуркочуть, хихикають (І. Франко); — Людоньки добрі, ну чого ще й іржете?! — обернулась Харланиха до глядачів (І. Волошин); Дівчина заливається сміхом і аж тупотить ногами (М. Стельмах); Діти заходилися од реготу, танцювали, качалися по долівці (С. Васильченко); Вона (Катруся) якраз відхилялась, а він (Федько) потрапляв у драбину, що аж відголос ішов, а всі падали зі сміху (Н. Кобринська). — Пор. пи́рскати.