сміятися

(від веселощів, радості, нервового збудження) заходитися сміхом (реготом); [бути] на реготах; кидає (кидало) в сміх кого; (дуже весело, голосно) лускати зі (зо) сміху; (реготати, переважно в жартах або безпідставно) заводити сміхи та реготи; смішки (сміхи, регот) справляти; справляти хихи (хіхи) [та реготи]; заводити хихоньки та хахоньки; (дуже сильно сміятися) захлинатися (похлинатися, заливатись, залягатися) сміхом (реготом, від сміху); качатися від (од, зі) сміху (реготу); лягати від (од, зо) сміху (з реготу); від реготу братися (хапатися) за боки; від реготу (сміху) братися за живіт; [реготати (сміятися)) аж за живіт (животи) братися; (сміятися довго й нестримно, до нестями) кишки рвати [зі (зо, від) сміху (від реготу)]; рвати боки (животи) [сміючись, від (зо, з) сміху]; [мало не] падати зі сміху (від реготу); (посміхатися, осміхатися з недобрим виглядом, зневажл.) вискаляти (вишкіряти, скалити, шкірити) зуби до кого і без додатка; продавати (сушити) зуби; торгувати зубами; лупити зуби; вибілювати зуби.

– Розбіглись ягнята, нема, – знову підкидає котрийсь, і всі заходяться сміхом, а найохочіше кидається у вир веселощів сам Порфир (Гончар, б, 1979, с. 40); Задоволений своїм дотепом, він зайшовся тим демонським реготом, який заглушав сміх тисячі нормальних людських горлянок (Дмитерко, Розлука, 1957, с. 229); На що вже Маланка – весела дівка, завжди на реготах. А й та співчувала мені (Микитенко, 2, 1957, с. 158); Остапа кинуло в сміх, мотало, аж трусило ним (Гордієнко, 2, 1959, с. 297); Дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одно одну ліктем (Кобилянська, 2, 1956, с. 54); На панщині вона не робила, як другі, а більше бавилась – заводила сміхи та реготи (Панас Мирний, 4, 1955, с. 33); Дука щасливий не спить: Добре йому у палатах під кришею Вина-горілочку пить. Любо йому у теплі вигріватися, Смішки справляти з гістьми (Грабовський, 1, 1959, с. 606); Москалі… лабузнились до Явдохи, а Явдоха справляла з ними сміхи та реготи (Панас Мирний, 2, 1969, с. 164); І гомонять та реготи справляють такі, що аж стріха шелестить, а з відчинених навсіж дверей дим валив надвір, як із шинку (Григір Тютюнник, Батьківські пороги, 1972, с. 126); Стояла [Тоня] в колі сержантів з полігона і хихи та реготи з ними справляла (Гончар, Тропка, 1963, с. 45); Чоловік цілу ніч не спав, а він хихоньки та хахоньки починає заводити (Стельмах, 3, 1983, с. 279); В одному кутку… захлиналась якась [дівчина] сміхом, немов од лоскоту (Головко, 2,1957, с. 95); Він захлинався реготом, махав руками і майже посинів (Смолич, 1, 1958, с. 267); А Давидові що? Замість рятувати хазяїна, – аж упав на рів, захлинаючись від густого сміху (Стельмах, 1, 1982, с. 120); – То це ти, парубче, лякаєш діда, геж? – похлинаючись реготом, вимовив Арсен (Григір Тютюнник, Вогник далеко в степу, 1979, с. 48); Дівчата скінчили пісню і знов заляглися сміхом (Леся Українка, 3. 1952, с. 657); А Олена махала на нього рукою, заливалася сміхом й ще різне, ще голосніше виводила про те, що «вона молода, як ягода» (Остап Вишня, 3, 1964, с. 243); Велет глянув, подивився, диким реготом залився, наче грім загуркотів (Забіла, Малим про велике, 1958, с. 35); Школярі качалися од сміху. Реготу було до сліз (Васильченко, Вибране, 1954, с. 143): Іван присів, засичав, а далі давай ревти так удатно та химерно, що всі аж лягали од сміху (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 48); Весь базар мало не ліг зо сміху (Довженко, 2, 1964, с. 52); Спекулянтка заплуталася у ситі, репетувала, сипала прокльони, а юрба лягала з реготу (Микитенко, 2, 1957, с. 333); Він хотів збудити Соломію, але лиш глянув на неї, як схопився за боки від шаленого реготу (Коцюбинський, 1, 1955, с. 343); Так он біда: куди він не поткнеться – Усяк від реготу береться за живіт (Глібов, Вибране, 1957, с. 62): Варто було Хомі казна-що сказати, як голова сільради сміявся, аж за живота брався (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 38); Іноді було насмішить [дід] бесіду, аж за животи беруться (Панас Мирний, 2, 1954, с. 115); Діти залягались од сміху (Григоренко, Вибране, 1959, с. 122); А старший боярин, пан Пістряк, кишки рве зо сміху та біга по селу, та збира свій поїзд, щоб швидше на посаг молодих садовити (Квітка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 217); Хлоп’ята одповідають: «Ох, комік цей Цюпа, просто кишки можна порвати!» (Яновський, 1, 1954, с. 52); Як скаже, як втне [Дунай]– боки рвеш, сміючись (Муратов, Жила на світі вдова, 1960, с. 39); Трохи ми боки з нього не порвали! (Яновський, 2, 1983, с. 242); Люди рвали животи з потіхи, насідали з усіх боків, щоб подивитись на Петра (Хорунжий, Місто над нами, 1962, с. 87); Вона якраз відхилялася, а він потрапляв у драбину, що аж відголос ішов, а всі падали зі сміху (Кобринська, Вибрані оповідання, 1954, с. 116); Легко одводячи рукою настовбурченого багнета вбік, я кричу йому в обличчя: – Ти чув? У Німеччині – ре-зо-лю-ція!.. – І сам мало не падаю від реготу (Колосник, На фронті сталися зміни, 1959, с. 134); – А парубкам з дівчатами сідати? – питав один парубок, вискаливши зуби (Квітка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 116); – Вас і так біля кабіни багацько, – підстрибуючи до стелі брезентової будки, сказав на те Володя. – А мені й тут весело. І тут же вишкірив зуби, показуючи, як йому весело (Тельнюк, Білий камінь, 1984, с. 321); Враз дама дожовує, ковтає і премило вишкірює золоті зуби до Юри (Смолич, 1, 1971, с. 63); – Треба знати, коли жартувати. На все час є. Не все скалити зуби (Панас Мирний, 5, 1970, с. 255); А Калістрат Пилипович пихкає цигаркою й усміхається. – І чого б я ото зуби шкірив? Он в газетах пишуть, що озимина підгуляла, що шкідник насувається… Дощів щось не чути. Погода змінилася… А Калістрат Пилипович усміхається (Остап Вишня, 2, 1964, с. 64); – Не бійся, зуби до парубків знаєш шкірити, а хворій води подати не можеш? (Дем’ян, Крутогори Верховини, 1984, с. 231); Аж одного дня таки не витримав: він сказав їй, що взяв її не на те, щоб вона продавала зуби та реготалась з парубками; що онде городина заростає бур’яном, що в хаті нема ладу (Коцюбинський, 1, 1961, с. 65); Одчинив [Безбородько] ворота і вдоволено засміявся… – Чого це ти, чоловіче, зуби сушиш – обізвалась із городця Марія (Стельмах, 4, 1983, с. 234); – А ти чого зубами торгуєш? Тут про діло балакають! (Тютюнник, Вир, 1964, с. 119); Не швидко прибіг лакей на генеральшин клик. Ну де ж він був – як не лупив зуби з Уляною! (Панас Мирний, 2, 1969, с. 124); Ти чого вибілюєш зуби? – здивувався батько. – Бо є що вибілювати, – ще більше розбирав мене сміх (Стельмах, 4, 1983, с. 576).