сповивати

ВИРО́ЩУВАТИ (дбайливо доглядаючи, сприяти ростові кого-, чого-небудь), РОЗВО́ДИТИ, КУЛЬТИВУВА́ТИ, РОСТИ́ТИ, ВИХО́ДЖУВАТИ, ЗРО́ЩУВАТИ, ВИРОСТА́ТИ рідше, ВИРОЩА́ТИ рідко, ВИКО́ХУВАТИ, ПЛЕКА́ТИ, ПЕ́СТИ́ТИ, КОХА́ТИ, ПЕ́СТУВАТИ, ЛЕЛІ́ЯТИ, ВІДКО́ХУВАТИ рідше, РОЗКО́ХУВАТИ розм. (з любов'ю вирощувати); ВИГОДО́ВУВАТИ, ВИХО́ВУВАТИ (про істоти); СПОВИВА́ТИ (про людину). — Док.: ви́ростити, розвести́, ви́ходити, зрости́ти, ви́кохати, ви́плекати, ви́пестити, ви́пестувати, накоха́ти, відкоха́ти, розкоха́ти, ви́глядіти, ви́годувати, ви́ховати, ви́няньчити розм. спови́ти. — Добрих коней вирощує ваш колгосп (А. Шиян); — Мені якби біля річки, щоб качок розвести (Григорій Тютюнник); — Мені коштувало чимало праці культивувати тут цю рослину (Ю. Смолич); Ростила вона поросята (Грицько Григоренко); Марія набурмосила губки. — Знаю, як тебе сестри виходжували та викохували (Ю. Бедзик); Зрощувати пшеницю; Голили (козаки) голови та пестували оселедці (Ю. Яновський); Надійшла весна. Вся ланка Льон леліяла, плекала (С. Крижанівський); Юрба шумлива з хлопців та дівчат ішла за жаткою. Та всі молоді!.. Та хто їхня мати, що таких вигодувала, вигляділа (А. Головко); Усіх же (синів) вигодувала та виняньчила та й до розуму довела (Григорій Тютюнник); Люта звірина і та своїх дітей доглядає та виховує (Панас Мирний); Народ тебе сповивав,.. тобі народ і силу, і хист, і талант дав (О. Ковінька).

ОПОВИВА́ТИ (про світло, темряву тощо — поширюючись, заповнювати собою навколишній простір), ОГОРТА́ТИ (ОБГОРТА́ТИ), ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ), ОБІЙМА́ТИ (ОБНІМА́ТИ), ПОКРИВА́ТИ, ВКРИВА́ТИ (УКРИВА́ТИ), ПОВИВА́ТИ, ОБЛИВА́ТИ, ОХО́ПЛЮВАТИ (ОБХО́ПЛЮВАТИ), ОБЛЯГА́ТИ, ОКРИВА́ТИ, ВГОРТА́ТИ (УГОРТА́ТИ) рідше, СПОВИВА́ТИ рідше; ОПУСКА́ТИСЯ на що (окутувати собою що-небудь). — Док.: опови́ти, огорну́ти (обгорну́ти), обку́тати (оку́тати), обійня́ти (обня́ти), покри́ти, вкри́ти (укри́ти), пови́ти, обли́ти, обілля́ти, охопи́ти (обхопи́ти), облягти́, окри́ти, вгорну́ти (угорну́ти), спови́ти, опусти́тися. Вечір захопив її на скрині, темрява оповила хату (М. Коцюбинський); Запашний український вечір ласкаво огорта натомлену землю (М. Старицький); Важкий присмерк лягав на землю, обгортав хати, тини, дерева (Л. Первомайський); Темрява обкутала все (О. Досвітній); Вечірні сутінки окутували ліс (А. Шиян); Вже й ніч землю обіймає (Марко Вовчок); Блідо-рожеве світло потиху лилося з ліхтаря, покриваючи всю кімнатку якоюсь таємною напівтемрявою (Г. Хоткевич); Місяць крався по небу і своїм срібним світом, мов серпанком, укривав долину (Панас Мирний); З-за густого жита пишно викотилось сонце і облило зелені ниви червоним огнем (І. Нечуй-Левицький); На заході півнеба охопили нерухомі заграви (О. Гончар); Темнота обхопила його при вході (І. Франко); Хоч ніч облягає, та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні (В. Еллан); Темна.. ніч окрила землю (І. Франко); Присмерки уже вгортали землю (М. Рильський); Сизий присмерк сповиває сусідні верхи (В. Бабляк); Сірий похмурий вечір опускався на землю (М. Стельмах). — Пор. 2. напо́внити.

ОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (про думки, почуття, настрій, стан — повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИ ким, ЗАВОЛОДІВА́ТИ ким, ОПАНО́ВУВАТИ кого, що, ким, чим, ОБХО́ПЛЮВАТИ кого, що, ОБІЙМА́ТИ кого, що, ОБНІМА́ТИ кого, що, ПЕРЕЙМА́ТИ кого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИ кого, БРА́ТИ кого і без додатка, ЗАБИРА́ТИ кого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ (СПОВНЯ́ТИ) кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ (НАПОВНЯ́ТИ) кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ (ЗАПОВНЯ́ТИ) що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИ кого, ОСІДА́ТИ кого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ (ЗАПОЛОНЯ́ТИ) кого, що, ПОЛОНИ́ТИ кого, що, НАЛЯГА́ТИ на кого-що, ОБСТУПА́ТИ кого, що, ОБСТАВА́ТИ кого, що, ОКРИВА́ТИ кого, що, ПОСІДА́ТИ кого, що, ОБСІДА́ТИ кого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИ кого, що, розм., НАСІДА́ТИ на кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИ на кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИ на кого-що, розм., НАПОВЗА́ТИ на кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття — гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ (ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ) кого, що, РОЗПИРА́ТИ кого, що, РОЗПИНА́ТИ кого, що (про почуття, переживання — виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИ на кого, НАПЛИВА́ТИ на кого-що, НАРИНА́ТИ на кого і без додатка, НАХО́ДИТИ на кого, розм., НАПАДА́ТИ на кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИ кого, ПОНІМА́ТИ кого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯ на кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИ до кого-чого, розм., ОШИБА́ТИ кого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан — раптово з'являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИ кого, що, ОБВІВА́ТИ (ОБВІ́ЮВАТИ) кого (про настрій, відчуття — раптово виникати під впливом чого-небудь); ПРОНИ́ЗУВАТИ кого, що, розм., ПРОЙМА́ТИ кого, що, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, ПРОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТА́ТИ) кого, що, ОПОВИВА́ТИ кого, що, ОБВИВА́ТИ кого, що, ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ) кого, що, ПОВИВА́ТИ кого, СПОВИВА́ТИ кого, ОБВОЛІКА́ТИ кого, що (про почуття, фізичний стан — поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИ кого, СКОРЯ́ТИ кого, ЗМАГА́ТИ кого, розм. (перев. про фізичний стан). — Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти (узя́ти), забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп'ясти (розіп'я́сти́), налеті́ти, нали́нути, наплисти́ (напливти́), напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти (огорну́ти), опови́ти, обви́ти, обку́тати (оку́тати), пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір'я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); (Тетяна:) Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання — воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі — не то сон, не то дрімота — сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам'яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

СПОВИВА́ТИ (замотувати, загортати в пелюшки, обмотувати повивачем), ПОВИВА́ТИ, УПОВИВА́ТИ (ВПОВИВА́ТИ), ОПОВИВА́ТИ, ПЕЛЕНА́ТИ рідше. — Док.: спови́ти, пови́ти, упови́ти (впови́ти), опови́ти. Ти надо мною в темні ночі Ніколи не стуляла очі, Мене малого доглядала І сповивала, і кохала (Б. Грінченко); Софія вміло повиває дитину (А. Дімаров); "Що там, голубе Іване? Як там бідна дочка?" — А нічого! .. уповила хлопця, як линочка! .." (С. Руданський).