сповивати

СПОВИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОВИ́ТИ, спов'ю́, спов'є́ш і спови́ю, спови́єш, док., кого, що і без прям. дод.

1. Загортати в пелюшки (звичайно немовля).

Кайдашиха припадала коло свого онука, неначе коло своєї дитини, вчила невістку, як дитину купать, як сповивати (І. Нечуй-Левицький);

Мар'янка у опочивальні Свого сина ніжно сповива (Я. Шпорта);

Проснулася [мати] – нема нічого... На сина глянула, взяла Його тихенько сповила (Т. Шевченко);

Молодиці сповили на лаві колодку, обмотали її повивачем, а Соломія вхопила колодку, взяла її на руки, неначе дитину, і понесла до стола (І. Нечуй-Левицький);

// чим і без дод. Обмотувати сповивачем (звичайно немовля).

Випивши по чарці – по другій, молодиці почали дуріти та сповивати повивачем колодку, убгавши її в пелюшки (І. Нечуй-Левицький);

Сусідка швиденько покупала дитину, загорнула в чисті пелюшки, сповила (П. Кочура);

* Образно. Раз по раз нагинаються вони [в'язальниці], пригортаючи до себе кожен сніп, мов .. дитя, сповивають перевеслами, ніби сповивачами (І. Цюпа);

// у що, чим. Загортати, закутувати немовля в що-небудь, чимсь.

Батрачка Грабчук Сповива дитинча – у ганчірку брудну, У лахміття лляні (Ю. Гойда);

Напоїли роменом, Сповили тебе В пелюшки шовковії, Кволе та слабе (Я. Щоголів);

Як народила [Катря] на світ у злиднях – сповила в дрантя, та відтоді вже журба й не покидала (А. Головко);

* Образно. Нащо ви мені руки зв'язали, Пелюшками мене сповили..? (П. Грабовський).

2. Загортати, замотувати кого-, що-небудь у щось, чимсь.

[Ярослав:] Ну що – сповив? (Пробує оповиту ногу). Вперед, нога окута! (І. Кочерга);

Не знаєш ти ще, Харитино, кого будеш перев'язувати... Може, сповиєш у чисті свої полотна і самого хазяїна, порваного кулями, посіченого картеччю... (О. Гончар);

* Образно. Непереможна дрімота напосідала все міцніше й міцніше, кожним своїм подихом, здавалося, млосно сповивала небезпечними тенетами все тіло, наповнювала голову важким свинцем (О. Донченко);

// Обкручуючись, обвиваючись навколо чого-небудь або охоплюючи щось з усіх боків, покривати собою.

Сіре каміння випирало повсюди, дерева та дикий виноград сповивали його (О. Ільченко);

Зеленими .. вусиками він [хміль] обмацував і сповивав кожну цеглину, кожний камінчик (О. Донченко).

3. тільки док., перен. Народити.

Сповила убога мати сина В Моринцях на нашій Україні (М. Рильський);

Вагітні жінки за щастя мали зустріти його [Козака-Мамая], бувши при надії сповити синка (О. Ільченко);

// перен. Вирощувати, виховувати.

Я .. глибоко переконаний у простому, у ясному. Народ тебе сповивав, народ тебе пеленав, тобі народ і силу, і хист, і талант дав (О. Ковінька).

4. перен. Оволодівати ким-небудь, захоплювати, заполонювати когось (про почуття, певний стан).

Легко тріпочеться його серце; дивні якісь радощі .. сповивають його душу... (Панас Мирний);

– У мене сповила серце нудьга, якесь передчуття гризе, – схрестила вона пальці (М. Старицький);

Його сповила солодка втома (М. Коцюбинський);

Під цей спокійний, прихильний голос Олену сповила дивна, блаженна дрімота (Ірина Вільде);

// Поширюючись, огортати, обволікати, охоплювати що-небудь.

Настала ніч, хороша літня українська ніч, коли вітрець замирає, спека спада, холодок та сон сповиває землю (Панас Мирний);

Лани в проміння сонце сповиває; у сім промінню [промінні] колос половіє (Уляна Кравченко);

Рясний присмерк уже сповив вулицю (Ю. Шовкопляс);

Широку гірську долину пітьмою заливала ніч. Кинула чорний серпанок на гори, скелі, на юрти, сповила столітні кедри (В. Гжицький).