сповивати

СПОВИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОВИ́ТИ, спов’ю́, спов’є́ш і спови́ю, спови́єш, док., перех. і без додатка.

1. Загортати в пелюшки (звичайно немовля).

Кайдашиха припадала коло свого онука, неначе коло своєї дитини, вчила невістку, як дитину купать, як сповивати (Н.-Лев., II, 1956, 294);

Мар’янка у опочивальні Свого сина ніжно сповива (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 147);

Проснулася [мати] — нема нічого… На сина глянула, взяла Його тихенько сповила (Шевч., II, 1963, 318);

Молодиці сповили на лаві колодку, обмотали її повивачем, а Соломія вхопила колодку, взяла її на руки, неначе дитину, і понесла до стола (Н.-Лев., VI, 1966, 396);

// чим і без додатка. Обмотувати сповивачем (звичайно немовля).

Випивши по чарці — по другій, молодиці почали дуріти та сповивати повивачем колодку, убгавши її в пелюшки (Н.-Лев., VI, 1966, 396);

Сусідка швиденько покупала дитину, загорнула в чисті пелюшки, сповила (Кочура, Зол. грамота, 1960, 344);

*Образно. Раз по раз нагинаються вони [в’язальниці], пригортаючи до себе кожен сніп, мов .. дитя, сповивають перевеслами, ніби сповивачами (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 51);

// у що, чим. Загортати, закутувати немовля в що-небудь, чимсь.

Батрачка Грабчук Сповива дитинча — у ганчірку брудну, У лахміття лляні (Гойда, Сонце.., 1951, 81);

Напоїли роменом, Сповили тебе В пелюшки шовковії, Кволе та слабе (Щог., Поезії, 1958, 176);

Як народила [Катря] на світ у злиднях — сповила в дрантя, та відтоді вже журба й не покидала (Головко, II, 1957, 288);

*Образно. Нащо ви мені руки зв’язали, Пелюшками мене сповили..? (Граб., І, 1959, 559);

// Загортати, замотувати кого-, що-небудь у щось, чимсь.

[Ярослав:] Ну що — сповив? (Пробує оповиту ногу). Вперед, нога окута! (Коч., П’єси, 1951, 100);

Не знаєш ти ще, Харитино, кого будеш перев’язувати… Може, сповиєш у чисті свої полотна і самого хазяїна, порваного кулями, посіченого картеччю… (Гончар, II, 1959, 411);

*Образно. Непереможна дрімота напосідала все міцніше й міцніше, кожним своїм подихом, здавалося, млосно сповивала небезпечними тенетами все тіло, наповнювала голову важким свинцем (Донч., II, 1956, 65);

// Обкручуючись, обвиваючись навколо чого-небудь або охоплюючи щось з усіх боків, покривати собою.

Сіре каміння випирало повсюди, дерева та дикий виноград сповивали його (Ільч., Серце жде, 1939, 405);

Зеленими.. вусиками він [хміль] обмацував і сповивав кожну цеглину, кожний камінчик (Донч., II, 1956, 61);

// тільки док., перен. Народити.

Сповила убога мати сина В Моринцях на нашій Україні (Рильський, Зим. записи, 1964, 14);

Вагітні жінки за щастя мали зустріти його [Козака-Мамая], бувши при надії сповити синка (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 41);

// перен. Вирощувати, виховувати.

Я.. глибоко переконаний у простому, у ясному. Народ тебе сповивав, народ тебе пеленав, тобі народ і силу, і хист, і талант дав (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 66);

Спасибі трудівницькій тій землі, Що сповила Вас [Якуба Коласа] і пісень навчала! (Рильський, Сад.., 1955, 33).

2. перен. Оволодівати ким-небудь, захоплювати, заполонювати когось (про почуття, певний стан).

Легко тріпочеться його серце; дивні якісь радощі.. сповивають його душу… (Мирний, І, 1949, 150);

— У мене сповила серце нудьга, якесь передчуття гризе,— схрестила вона пальці (Стар., Облога.., 1961, 42);

Його сповила солодка втома (Коцюб., II, 1955, 211);

Під цей спокійний, прихильний голос Олену сповила дивна, блаженна дрімота (Вільде, Сестри.., 1958, 14);

// Поширюючись, огортати, обволікати, охоплювати що-небудь.

Настала ніч, хороша літня українська ніч, коли вітрець замирає, спека спада, холодок та сон сповиває землю (Мирний, І, 1954, 62);

Лани в проміння сонце сповиває; у сім промінню [промінні] колос половіє (У. Кравч., Вибр., 1958, 159);

Рясний присмерк уже сповив вулицю (Шовк., Інженери, 1948, 316);

Широку гірську долину пітьмою заливала ніч. Кинула чорний серпанок на гори, скелі, на юрти, сповила столітні кедри (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 199).