стугоніти

БИ́ТИСЯ (про серце, кровоносні судини — ритмічно скорочуватися; про кров — ритмічно рухатися), БИ́ТИ розм., ПУЛЬСУВА́ТИ, СТУ́КАТИ, СТУКОТА́ТИ (СТУКОТІ́ТИ) підсил., СТУГОНІ́ТИ підсил., ГУ́ПАТИ підсил. розм. (про серце, кров — сильно битися); КОЛОТИ́ТИСЯ, КАЛАТА́ТИСЯ, КАЛАТА́ТИ, ТІ́ПАТИСЯ, ТРІ́ПАТИСЯ, ТРІ́ПАТИ, ТРІПОТА́ТИ (ТРІПОТІ́ТИ) підсил., СТРЕПЕХА́ТИСЯ розм., ТОВКТИ́СЯ розм., ТОКОТА́ТИ (ТОКОТІ́ТИ) розм., ША́РПАТИСЯ (про серце — сильно, прискорено або нерівно різкими поштовхами битися); ЗДРИГА́ТИСЯ, СІ́ПАТИСЯ, ТЬО́ХКАТИ розм., ТЕ́НЬКАТИ розм. (про серце — сильно битися від страху, радості і т. ін). — Док.: сту́кнути, гу́пнути, ті́пнутися, трі́пну́тися, трі́пнути, стрепену́тися, стрепехну́тися, ша́рпну́тися, здригну́тися, сіпну́тися, тьо́хнути, те́нькнути. Ніколи, мабуть, історія не стискалась у такий химерний клубок, ніколи серця мільйонів не бились у такому наднапруженні (О. Довженко); Поки б'ється в жилах кров, ..нас все вперед веде любов! (В. Сосюра); Коло ока б'ють живчики (М. Коцюбинський); Її рука лежала у нього на чолі. Якась жилка гарячково пульсувала на скроні під її пальцями, і вона розуміла, що він живий (П. Дорошко); Думки шугали у Тасиній голові, кров стукала в скроні (Л. Дмитерко); В грудях стукотить серце, неначе хоче вискочити (І. Нечуй-Левицький); Дівчина озирається на всі боки і, чуючи, як гупає серце, підіймає.. обличчя до місяця (М. Стельмах); Небезпеки не було, але однаково в мене дуже колотилося серце і стукало щось у скронях (Л. Смілянський); Серце, — як не вискочить, — тіпається, шпарко ганяє гарячу кров по жилах (Панас Мирний); З переляку товклось йому в грудях серце, аж дух запирало (Л. Мартович); В руках у неї старий, жовтий лист. Пальці починають тремтіти, і серце сіпається в грудях (Ірина Вільде); Юрине серце тьохкає і підплигує в грудях, мов у порожнечі (Ю. Смолич). — Пор. 1. завмира́ти, 1. сі́патися.

ВИРУВА́ТИ (про воду, течію тощо — утворювати вир, коловерть), КЛЕКОТА́ТИ, КЛЕКОТІ́ТИ, КРУТИ́ТИ, КРУТИ́ТИСЯ, КИПІ́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУРЛИ́ТИ, ШУМУВА́ТИ, ГРА́ТИ, СТУГОНІ́ТИ, БУРУВА́ТИ рідше, БУРУ́НИТИ рідше, БУРУ́НИТИСЯ рідше, ВУ́РДИТИСЯ рідше, ЯВОРИ́ТИСЯ рідше. Дощова вода (в рівчакові) вже не просто пливе, а вирує, реве, бурхаючи піною (Ю. Яновський); Ріка клекоче, кипить, піниться, б'є хвилею об вибілілий.. зарінок (І. Чендей); (Вітровий:) Там вир великий, крутить так, що ніхто не випливе (О. Корнійчук); Дніпро неспокійно нуртував і кидався в імлі (О. Довженко); Весною він (потік) бурлить і грає водою (Григорій Тютюнник); Грає море, грає синє море (А. Малишко); Цієї ночі вона (ріка Урал) особливо тужно стугоніла, розбуркана, розтривожена навальною облогою важкого громаддя хмар (Я. Баш); Позад пароплава, буруючи, відпливали.. ясно-сині хвилі (О. Досвітній); Внизу бурунить і вирує Єнісей (Ю. Збанацький); Вода буруниться під ними (А. Шиян); Ріка внизу, під насипом, горбилася й вурдилася білим кошлатим туманом (Ю. Смолич); Дунай, Дунай! Так ось який ти! .. Вирують темні глибини, явориться вода, як на підводному камінні... (О. Гончар). — Пор. 1. бушува́ти, 3. хвилюва́тися.

ГРИМІ́ТИ (про грім — утворювати гучний, різкий звук), ГРИМОТА́ТИ підсил., ГРИМОТІ́ТИ підсил., ГУРКОТА́ТИ підсил., ГУРКОТІ́ТИ підсил., ГРИМКОТІ́ТИ підсил. розм., ГУ́РКАТИ розм., ГУРЧА́ТИ розм., ГРЮКОТА́ТИ підсил., ГРЮКОТІ́ТИ підсил. розм., ГРЮ́КАТИ розм., ГРЯ́КАТИ розм.; ТОРОХТІ́ТИ, ТАРА́ХКАТИ розм., ТАРАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ТРА́ХКАТИ розм., ТУРКОТА́ТИ, ТУРКОТІ́ТИ розм. (розкотисто); СТУГОНІ́ТИ, РОКОТА́ТИ, РОКОТІ́ТИ розм. (одноманітно, притишено); ВИГРИМЛЯ́ТИ розм. (з інтервалами). — Док.: гри́мнути, гримону́ти, гу́ркнути, грю́кнути, грюкону́ти підсил. гря́кнути, торо́хнути, тара́хнути, тра́хнути. Гримів, торохтів грім (Г. Квітка-Основ'яненко); (Петро Чалий:) Грім гримотить, дощ шумить (М. Костомаров); Далеко десь, неначе під землею, Грім гуркотав (І. Франко); Грім гуркотів безперестанку (І. Нечуй-Левицький); А другий грім — другим ще далі гримкоче (П. Тичина); Громом за горою гуркає пітьма (С. Голованівський); Грім гурчав, аж брязкотіли шиби (Панас Мирний); Грюкоче десь ще грім, А вже сонце мир весь буде Пишним сяєвом своїм (І. Манжура); Блискавиці над горою, грім за гаєм грюка (В. Сосюра); Шугали блискавки і грякали громи (С. Чорнобривець); Хмара насунула ближче, в хаті стемніло, десь тарахнув грім (Л. Яновська); От блискавка блисне і грім як не трахне! (І. Франко); Десь вдалині глухо туркоче, вигримля грім, спалахнуть блискавиці (К. Гордієнко); Десь в тій стороні, де Дніпро, стугонить грім (І. Цюпа); Грім так і рокотить, а блискавка аж очі палить (Г. Квітка-Основ'яненко). — Пор. 1. ба́хнути.

ГУДІ́ТИ (видавати протяжні низькі звуки), ГУСТИ́, ГУГОТІ́ТИ, ГУГОНІ́ТИ, ГУГНИ́ТИ (ГУГНІ́ТИ) розм.; СТУГОНІ́ТИ, ДУДНІ́ТИ, ДУДОНІ́ТИ підсил., ДУДІ́ТИ розм. (глухо); РЕВІ́ТИ, РЕВТИ́ (сильно); ФУ́РКАТИ, ФУРЧА́ТИ, ФУРКОТІ́ТИ підсил., ФУРКОТА́ТИ підсил. (перев. при обертанні). Бас гуде, скрипка грає, Іван мовчить, та все знає (пісня); В степу, за обрієм, як далекий грім, гула канонада (Л. Дмитерко); За версту від фільварку гуготіла парова молотарка (А. Іщук); А жорна гугонять на поставах монотонно цілу добу (І. Волошин); Знову гугнить телефон (І. Кочерга); Гуде вітер, стугонить у трубі (С. Васильченко); Грубі сосни нагиналися верхами й стукали одна об одну. Дудніли й гуділи, неначе дзвонили глухо великі дзвони (Лесь Мартович); Метіль У комині ревіла (М. Бажан); Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (М. Стельмах); Фуркочуть коловороти, крутячи мотуззя (І. Франко). — Пор. 1. гуркота́ти.

СТРІЛЯ́ТИ (робити постріл, постріли з вогнепальної зброї), БИ́ТИ, ПАЛИ́ТИ розм., СМАЛИ́ТИ підсил. розм., ЛУПИ́ТИ підсил. розм., ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ДОВБА́ТИ підсил. розм., ДОВБТИ́ підсил. розм. (уперто й методично — перев. з гармат); СТРОЧИ́ТИ, ТАТА́КАТИ розм., ТА́КАТИ розм., ТАТА́ХКАТИ розм. (з кулемета, автомата); СТУ́КАТИ (неголосно, на відстані); СТУГОНІ́ТИ (безперервно і сильно); ПОСИЛА́ТИ (із сл. куля, снаряд і т. ін.). — Док.: ви́стрелити, стре́льнути (стрі́льну́ти), уда́рити (вда́рити), ви́палити, лу́пнути, чесну́ти, чесону́ти, вгати́ти, довбну́ти, довбону́ти, пальну́ти, палахнути розм. прострочи́ти, тата́кнути, тата́хнути, сту́кнути, посла́ти. Вдалині стріляє білими димками швидкострільна гармата крейсера (Ю. Яновський); — Як на війні було: стрілянина, з гармат же били, як барикади розбивали (А. Головко); (Кряж:) То я тоді, як смеркло, запріг коней, викликав Ганю, закутав її в бурку і — по конях..! Вискочив її батько, спустив собаку з ланцюга, схопив берданку і давай по мені смалити (М. Зарудний); Зенітки луплять, шум такий (С. Воскрекасенко); — Як почнуть артпідготовку — кожна батарея знає, по якому (доту) їй ціляти. Та по тому, а та по тому, гатитиме йому в лоба, аж поки він і не лусне! (О. Гончар); З лісу строчив без кінця кулемет (В. Сосюра). — Пор. 2. ба́хнути.

СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИ підсил., СТУКОТІ́ТИ підсил., ГРЮ́КАТИ підсил., ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИ розм., ТУТУ́КАТИ підсил. розм., ТЮ́КАТИ розм., КО́ВТАТИ діал.; ПОСТУ́КУВАТИ, ВИСТУ́КУВАТИ, ПРИСТУ́КУВАТИ (стукати розмірено або час від часу); ПРОСТУ́КУВАТИ (розміреним стуком перевіряти, досліджувати щось); БУБНИ́ТИ розм., БУБОНІ́ТИ розм. (дрібно); ТОРОХТІ́ТИ, КАЛАТА́ТИ, БАРАБА́НИТИ, ТАРАБА́НИТИ підсил. розм., ТОКОТА́ТИ (ТОКОТІ́ТИ) діал. (часто й гучно стукати); ГУ́ПАТИ, ГУПОТІ́ТИ підсил. розм., ГЕ́ПАТИ розм., БА́ХКАТИ розм., БА́ХАТИ рідше, БАБА́ХКАТИ розм., БАБА́ХАТИ рідше, ГА́ХКАТИ розм., ГАМСЕЛИ́ТИ фам., ТРА́ХКАТИ розм., ТРАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ТАРА́ХКАТИ розм., ТАРАХКОТА́ТИ (ТАРАХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТОРО́ХКАТИ розм., ТОРОХКОТА́ТИ (ТОРОХКОТІ́ТИ) підсил. розм. (стукати з великою силою); СТУГОНІ́ТИ розм. (безперервно з великою силою); ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) (видаючи глухі звуки); ЦО́КАТИ (чимсь металевим). — Док.: посту́кати, сту́кнути, постукоті́ти, грю́кнути, цю́кнути, ту́кнути, тю́кнути, ви́стукати, пристукнути, просту́кати, гу́пнути, ге́пнути, ба́хнути, баба́хнути, га́хнути, тра́хнути, тара́хнути, торо́хнути, цокнути. Скільки раз намагався (єпископ) перервати ту мову і стукав патерицею об землю (Леся Українка); Бити в рейку, скликаючи на обід; — Чи ти швидко перестанеш стукотіти та бряжчати? (І. Нечуй-Левицький); — Ти пустопорожній фантазер! — рикнув Гризота, грюкаючи кулаком по столу (В. Речмедін); Дятли ще дужче тукать взялися (П. Тичина); Ремиґали корови, важко дихали та нечасто постукували ногами об короби чи ясла (Г. Епік); На рейках колеса вистукують дзвінко (І. Муратов); Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (П. Козланюк); Десь калатав у клепачку, скілько було сили, сторож (С. Васильченко); У шибки барабанив дощ (В. Гжицький); По токах гупають ціпи (О. Гончар); Молот гепає, сокира цюкає, а прядка хурчить (П. Панч); Об гарячі жерстяні дахи торохкали каштани, підплигували, як на жаровні, і падали на бруківку (Григорій Тютюнник); Стугонів, вицокував, мчав по рейках поїзд, гойдались вагони, заколисуючи бійців (І. Цюпа); Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (І. Франко). — Пор. 1. би́ти, 1. торохті́ти.