тягти

БРЕСТИ́ (повільно або важко йти), ПЛЕСТИ́СЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше, ПХА́ТИСЯ розм., ТЕЛЕ́ПАТИ розм., ТЕЛЕ́ПАТИСЯ розм., ТЕЛІПА́ТИСЯ розм., ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм., ТЬО́ПАТИ розм., ТЬО́ПАТИСЯ розм., ТЮ́ПАТИ розм. рідше, ТЮПА́ЧИТИ (ТЮПА́ШИТИ) розм. рідше, ЧОВПТИ́ розм., ЧА́ПАТИ розм., ВОЛОКТИ́СЯ (ВОЛІКТИ́СЯ) підсил. розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ підсил. розм., ПОВЗТИ́ підсил. розм., ЛІ́ЗТИ підсил. розм., КЛИ́ГАТИ розм. рідко, СОВМА́НИТИСЯ розм. рідко, ПЛУГА́НИТИ діал., ПЛУГА́НИТИСЯ діал., ТАРГА́НИТИСЯ діал.; ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ) (про групу людей, що йдуть низкою, колоною і т. ін.); СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ПОСУВА́ТИ розм. (поволі йти); ЧВАЛА́ТИ розм., ЧАЛА́ПАТИ розм., ЧАЛА́ПКАТИ розм., ЧО́ВГАТИ розм., ТАЛА́ПАТИ розм. (іти повільно, важко ступаючи, утворюючи шум). Здалека на шляху він побачив стару Чайчиху. З порожньою торбою за плечима вона поволі брела непротряхлою колією (М. Стельмах); Із скарбом домашнім плетуться воли, — Вертаються люди туди, де жили, — Додому! (І. Нехода); Всю ніч без перепочинку пленталися змучені люди і тварини безкрайньою сухою пустелею (З. Тулуб); Чоловіки в юрмі потроху перемішалися, й скоро Гаврило Якимаха, що плентав іззаду, опинився посередині (Є. Гуцало); Телеграфіст Середа, упрілий і сердитий, пхався по вулиці (П. Панч); І не телепають тут козлоногі лісовики, трави притопчуючи, а лиш ельфи веселі водять беззвучні танки і росу п'ють з похилених квіток (Г. Хоткевич); — Ступай вищою дорогою ...Нема чого селом теліпатися (І. Микитенко); Тягли (хлопці) улицею, мов справжні парубки, співаючи і курячи люльки (П. Куліш); — А в нас раз чи два одвезли (на поле) та й бувайте здорові, тьопайте пішком... Значить, коней і машин жалієте більше, ніж людей? (В. Кучер); — Та йди вже, тьопаєшся! — гукав Федір.. — Встигнемо!.. (І. Ле); Отак.. рипала вона з хати у двір і, загрібаючи ногами торішнє сміття, човпла до хвіртки (Григір Тютюнник); Ми втомлено та дуже повільно чапаємо, як говорить Савка, по наїждженому шляху до нашого милого біленького Кам'янця (Т. Масенко); Де-де буйні отари Товпилися з стаєнь на пасовисько, — За ними волоклись лінивим ходом Невиспані, обдерті вівчарі — Раби (І. Франко); Важко впряжені в коси цугом, повзли ми, батуючи золоті скиби чужого збіжжя (А. Головко); Маленький похорон звертає в другу вулицю.. Хлопчики померзли, і баби ледво лізуть (В. Стефаник); Стали на прощу люди сходитись. Звідки вже не тягнуться у той Київ щовесни! (Марко Вовчок); Суне захеканий їжак — несе кудись в'язку сухого листя (П. Козланюк); Коні брели-посувалися ступінь за ступенем (А. Кримський); Чорні, мов земля, пастухи.. чвалають за товаром (В. Кучер); Плугатарі понурі, мовчазні човгали за возами (К. Гордієнко). — Пор. 1. іти́.

ВА́БИТИ (викликати в когось бажання бути десь, піти, поїхати кудись, робити щось тощо), ПРИВА́БЛЮВАТИ, ЗВА́БЛЮВАТИ, ЗАВА́БЛЮВАТИ рідше, НА́ДИТИ, ПРИНА́ДЖУВАТИ, ЗНА́ДЖУВАТИ, МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, КЛИ́КАТИ, ЗВА́ТИ, ПОРИВА́ТИ, СПОКУША́ТИ, СПОКУ́ШУВАТИ рідше, ПОМИКА́ТИ розм., КОЦЮ́БИТИ фам. — Док.: прива́бити, зва́бити, зава́бити, прина́дити, зна́дити, примани́ти, потягти́, потягну́ти, притягти́, притягну́ти, покли́кати, позва́ти, спокуси́ти. Се тепло, ся немов весняна днина серед зими вабили Дмитрика, тягли його в далечінь (М. Коцюбинський); Він (фронт) зараз вабив її, притягував до себе з магічною силою (О. Гончар); Весняне повітря збуджує уяву.., кличе, манить — куди? Куди вабить і зве? (Є. Гуцало); Мене приваблював порт (Ю. Яновський); — Тільки згадка про тебе зваблювала мене сюди якоюсь таємною принадою!.. (Б. Грінченко); Подекуди вона (трава).. стелеться по землі, заваблює подорожнього (О. Гончар); Надзвичайна людська цікавість якось манить і надить і тягне в ті невідомі краї (І. Нечуй-Левицький); Ой казала мені мати І приказувала, Щоб я хлопців у садочок Не принаджувала (пісня); Твій образ у воді.. Гойдається і знаджує до себе у Глибінь (М. Старицький); Ниви з конюшиною простиралися ген-ген, приманювали кождого до себе (О. Кобилянська); І потягло мене туди, Де шум верстатів не стиха (Л. Забашта); Море! Воно притягало, як казка (І. Микитенко); Мене поривало з дому між люди (Ірина Вільде); — Мене не спокушає ваша пропозиція (І. Кулик); Не видно моєї хати, тільки видно грушу, Туди ж помикає щовечора душу (П. Чубинський); Мене вже так і коцюбить до танців (М. Кропивницький).

ВА́ЖИТИ (мати певну вагу), ЗАВА́ЖУВАТИ рідше, ТЯГНУ́ТИ розм., ТЯГТИ́ розм. — Док.: зава́жити, потягну́ти, потягти́. Важив (лин) найменше чотири хунти! (М. Коцюбинський); Самець (кенгуру).. нерідко заважує 40 кілограмів (з журналу); — Важив я торік сім пудів, а тепер більше, як три, не заважу (З. Тулуб); Ой сом який! Десь з півпуда потягне!.. (М. Стельмах).

ВИЙМА́ТИ (брати що-небудь із середини чогось), ВИТЯГА́ТИ, ВИТЯ́ГУВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ДОБУВА́ТИ, ВИДОБУВА́ТИ, ТЯГА́ТИ рідше, ЗДОБУВА́ТИ рідко; ВИШКРЯ́БУВАТИ, ВИШКРІБА́ТИ, ВИСКРІБА́ТИ (шкребучи); ВИШПО́РТУВАТИ (шпортаючи) розм.; ВИХО́ПЛЮВАТИ, ВИХВА́ЧУВАТИ (рвучко). — Док.: ви́йняти, ви́тягти, ви́тягнути, добу́ти, ви́добути, здобу́ти, ви́шкрябати, ви́шкребти, ви́шпортати, ви́хопити, ви́хватити. Молодиця розв'язала клунок і почала виймати дідову поживу (Панас Мирний); Тарас Григорович влаштовувався в густих кущах, витягав з-за халяви крихітну записну книжечку і писав вірші рідною українською мовою (З. Тулуб); Он рибалки витягують бредень із срібною рибою (М. Стельмах); Осколок, гострий і маленький, як овід, впився у тіло. Денис Блаженко бере його пальцями. — Тягни! — командує Хома (О. Гончар); Дядько.. почав поважно длубатись у кисетині, добуваючи звідти тютюн (Б. Грінченко); З лиховісною повільністю (Джурило) став видобувати з чорних піхов меча (П. Загребельний); Подлубавшись у кишені, він здобув ще одного папірця (Ю. Збанацький); Треба тільки вишкребти нігтем із стрючка зернятка і знову стулити обидві половинки. От вам і пищик! (О. Донченко); Він своїм закованим костуром почав шпортати землю, відважив одну дернину, другу, вишпортав трохи глини, люди зирнули і ахнули (Іван Франко); Старі, присунувшись близенько до нього (горщика), руками вихоплювали гарячу бараболю (М. Коцюбинський); Комісар вихватив наган (Ю. Яновський). — Пор. 1. дістава́ти.

ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше, ТХНУ́ТИ рідше, ПРОДИХА́ТИ розм.; СТУДИ́ТИ (про холодний вітер); РВА́ТИ, БУРХА́ТИ, ШУГА́ТИ, ШИБА́ТИ розм. (сильно поривчасто). — Док.: війну́ти, повійну́ти, повіну́ти, пові́яти, поду́ти, ду́нути, поду́нути, подихну́ти, дихну́ти, прові́яти, проду́ти, дмухну́ти, заві́яти, заду́ти, потягну́ти, потягти́, рвону́ти, шугну́ти, шугону́ти, шибну́ти, шибону́ти. Вітер віє і стогне, квилить (Б. Грінченко); Легенький вітерець повівав, неначе подихував од заходу і шелестів листком (І. Нечуй-Левицький); Дме сильний, але теплий вітер (М. Коцюбинський); Падав дрібний сніжок, подував різкий вітер (А. Хижняк); Подув холодний вітер, почалися заморозки (Д. Бедзик); Теплий вітер дихав з-за Дніпра (М. Чабанівський); А там коло дверей так хороше: вітерок легенький провівав (Панас Мирний); Світило сонце, помалу продував запашний степовий вітрець (С. Васильченко); Сей-то вітер.. як дмухнув, так де і хмари подівалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Холодний вітер тяг з півночі (Г. Коцюба); З Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок); Хіба тобі (вітре) немає простору віятися попід небосклоном (Панас Мирний); На його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітер (І. Нечуй-Левицький); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (І. Ле); Студив холодний морський вітер (І. Микитенко); Насилу на ґаночок вибралась (дівчина), так рвав вітер (А. Головко); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер (А. Шиян).

ВІ́ЯТИ чим, безос. (про тепло, холод, запах і т. ін. — доноситися, розноситися, ширитися в повітрі), ПОВІВА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), НЕСТИ́, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ТХНУ́ТИ. — Док.: війну́ти, пові́яти, потягти́, потягну́ти, понести́, поду́ти, поду́нути, дихну́ти, проду́ти, тхну́ти, пахну́ти розм. Дав Бог весну, віє теплом, із стріх вода капле (Марко Вовчок); На Івашка війнуло духом сушеної калини (О. Донченко); З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (В. Собко); Цвіли сади, білі-білі стояли; Несло пахощами (А. Тесленко); Повівало ніжними пахощами акацій (Ю. Збанацький); Свіжість потягла з-за будинку (І. Ле); Подувало з моря штормовим вітром (В. Кучер); По хаті продувало різким холодом (І. Франко); Йон зупинивсь. На нього тхнуло теплом з піддашшя (М. Коцюбинський); Передранкова вогкість пахнула мені в лице, коли я розчинив двері надвір (Ю. Смолич).

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби — повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо — чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе — через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів'я); — Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); — Я теж москвич, — тихо проказує капітан (А. Хижняк); — Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! — вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); — Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); — Як же я верну зі школи без кожуха? — повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); (Печериця:) Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); — Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); — Я теж тут не гуляв, сину, — тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); — Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує (Гнат) крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано, сер, — сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: — Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); — Негарчи. Справлю і собі, і тобі (чоботи) (М. Стельмах); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); — Ви... ви... — хрипить пан Микола, — ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); — Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, — нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала (Венера) хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). — Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.

ЗВОЛІКА́ТИ з чим і без додатка (повільно робити що-небудь, не поспішати з чимось), ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ЗАТЯ́ГУВАТИ що, з чим і без додатка, БАРИ́ТИСЯ з чим і без додатка, ЗВОЛІКА́ТИСЯ розм., ПРОВОЛІКА́ТИ що і без додатка, розм., МАРУ́ДИТИ розм., М'Я́ТИСЯ розм., МНИ́ХАТИСЯ діал., зневажл., ЧУ́ХАТИСЯ фам. Данило зволікав. Щоранку вирішував їхати цього дня, потім відкладав знову (О. Копиленко); — Льошко, або ти все зараз розкажеш, або ми підемо додому, — невдоволено буркнув нетерпеливий Данько. — Чого тягнеш? (Ю. Мокрієв); (Ромодан:) Не затягуйте з документацією, щоб до зими почати будівництво заводу (О. Корнійчук); Прийшли вони до палацу Самойловичів, викликали на ґанок.. самого барона. Довго зволікався, а все ж вийшов бундючний барон (Є. Кротевич); Кожний день, кожна ніч зближала його до страшного дня, не можна було проволікати, відтягнути (Н. Кобринська); — Що се ви тут мнетесь? Чого вікон не одчиняєте? (Панас Мирний); — Прошу, пане гетьмане, це ще не все. — А чого ти мнихаєшся? (П. Панч); (Дудар:) Зараз же до нього. Понятих бери, не чухайся (І. Микитенко).

КРА́СТИ (непомітно брати чуже; займатися злодійством), СКРАДА́ТИ, ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм., ЦУ́ПИТИ розм., ПІДЦУ́ПЛЮВАТИ розм., ПІДЦА́ПУВАТИ розм., ХАПА́ТИ розм., КИВА́ТИ діал.; ВИКРАДА́ТИ (забирати потай звідкись); ЗЛОДІЮВА́ТИ розм., ЗЛОДІЯ́ЧИТИ розм. (займатися злодійством); РОЗКРАДА́ТИ, ТЯГА́ТИ розм., РОЗТЯГА́ТИ (РОЗТЯ́ГУВАТИ) розм., РОЗТА́СКУВАТИ розм. (частинами, час від часу). — Док.: укра́сти (вкра́сти), скра́сти, потягти́ (потягну́ти), поцу́пити, зцу́пити, підцу́пити, підца́пати (підца́пити), схопи́ти, кивну́ти, ви́красти, розкра́сти (розікра́сти), розтягти́ (розтягну́ти), розтаска́ти. У злодія вже злодій краде, Та ще й у церкві. Гади! гади! (Т. Шевченко); Бригадир Дорош на буряках сам хитрує.., за могоричі скрадає на одній ланці, на другу передає (К. Гордієнко); У допросі (Левко) признався, що й поперед того не раз до скрині навідувався і тяг відтіля гроші (Г. Квітка-Основ'яненко); Біда, що дехто співчува Тим, що державне цуплять (Д. Білоус); (Бухветчик:) Із столу аж три срібних ложки украдено; звичайно, що це підцупила ота голота — підпанки (М. Кропивницький); Антосьо і вухом не вів; підцапивши гроші, порозпозичав, а після лиш відбирав та гайнував (А. Свидницький); Я не рушив би з (каси) зламаного крейцара! Та й нащо мені теє кивати, коли мені люди самі дадуть за вигоду (Лесь Мартович); Їй треба було.. викрадати бланки посвідчень для працівників підпілля (Ю. Яновський); — Що зробили з артільним добром? — розтягли. Хто що в руки злапав (Григорій Тютюнник); — Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала (Б. Грінченко); (Мордохай:) А як же риба так стоятиме: надворі у розташованих возах і без догляду?.. Піде дощ — замоче, і хто захоче — візьме, скільки йому треба!.. Досить того, що сьогодня не повезли та ще розтаскають!.. (І. Карпенко-Карий).

ЛОВИ́ТИ (захоплювати рибу, птахів, звіра з певною метою); ВУ́ДИТИ (ловити рибу вудкою); ПІДСА́ЧУВАТИ (ловити рибу підсакою); ТЯГА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (ловити рибу); НАТЯ́ГУВАТИ розм. (ловити рибу в якій-небудь кількості); НА́ДИТИ (ловити рибу, приманюючи на що-небудь), ПЕЧЕРУВА́ТИ діал. (ловити руками рибу, раків). — Док.: злови́ти, пійма́ти, спійма́ти, упійма́ти (впійма́ти), улови́ти (влови́ти), підса́чити, натяга́ти, підсі́кти. Любив я влітку, ранком, по росі, Ловити рибу в голубій Росі (І. Нехода); Хлопчики ловили ящірок, рвали розквітлі півники, збирали камінці (О. Донченко); Бігла по мосту собачка Мушка. Стала і дивиться, чи зловить Данилко рибку? (М. Коцюбинський); Не обмочившись, риби не піймати (прислів'я); Біля нас рибалка спіймав бичка (Ю. Яновський); Задумали голуба того спіймати (Я. Шпорта); Яринка.. дивувалася, якого великого окуня упіймав дядько Йона! (О. Донченко); Не забарилися невід закинути. — Ану, чи багато риби уловили? — казав Іван, підпливаючи до берега (Панас Мирний); На Дінці я мав свій затишний куточок, де любив вудити рибу (О. Копиленко); Бувало, в цей саме час, восени — які щуки тягав він "на живця"! (М. Рильський); Я щохвилини тяг краснопірок, пліточок, а раз піймав навіть дивака окуня (О. Досвітній); — Нічого, хлоп'ята, ось післязавтра неділя. Виїдемо з вами в море, порибалимо. Бичків, камбали, глості натягаємо (Ю. Збанацький); Пробивши луночку між льодових полявин, На блешню надимо було ми окунів (М. Рильський); Діти печерували у Боровиці раки, лапаючи руками під камінням (І. Нечуй-Левицький).

НИ́ТИ (давати відчуття тривалого тупого болю); КРУТИ́ТИ (давати тривале відчуття болю, який то посилюється, то послаблюється); ЛАМА́ТИ (ЛОМИ́ТИ розм.) перев. безос., СУДО́МИТИ безос., ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) безос., розм. (звичайно про кістки, суглоби, кінцівки, все тіло), ГУДІ́ТИ (ГУСТИ́) розм. (про ноги — нити від утоми). У нього терпли ноги, нила спина (С. Чорнобривець); Зуб ниє; У бабусі сильно зуби крутили (Остап Вишня); Ой-ох-ох! Усе мені ламає, усе болить, чи на негоду, чи що (Дніпрова Чайка); Минуло стільки років, а ноги й досі гудуть від походів. На негоду судомить у суглобах, болять коліна (В. Логвиненко); Нині чогось у мене нога болить. Ломить вище коліна (М. Коцюбинський); Йому тягло крижі, мабуть, він застудив їх (І. Микитенко). — Пор. I. 1. болі́ти.

ПИ́ТИ що і без додатка (вгамовувати спрагу якою-небудь рідиною), СПИВА́ТИ розм., ПИ́ТОНЬКИ пестл. дит., ПИТКИ пестл. дит.; ПИВА́ТИ розм. (часто, не раз); ПОПИВА́ТИ, ПОСМО́КТУВАТИ, ПОТЯ́ГУВАТИ (потроху, час від часу); СМОКТА́ТИ розм., ЦІДИ́ТИ розм. (повільно, пропускаючи рідину крізь зуби); СЬО́РБАТИ розм., ПОСЬО́РБУВАТИ розм., ПРИСЬО́РБУВАТИ розм. (повільно, перев. видаючи при цьому характерні звуки); ХЛЕБТА́ТИ (ХЛЕПТА́ТИ) розм., ХЛЕБЕСТА́ТИ розм., ХЛИ́СЬКАТИ діал. (про тварин — захоплюючи рідину язиком; про людину — перев. невеликими ковтками); СМАКУВА́ТИ що, чим, ТЯГТИ́ (ТЯГНУТИ) що, ЦМУ́ЛИТИ (ЦМО́ЛИТИ) що, розм. (повільно, насолоджуючись); КОВТА́ТИ розм., ГЛИТА́ТИ розм. (із сл. на означення рідини — жадібно, великими ковтками); ХЛИСТА́ТИ розм., ДУ́ТИ розм., ДУ́ДЛИТИ вульг., ЖЛУКТИ́ТИ (ЖЛУКТА́ТИ) вульг., ЛИГА́ТИ вульг. (жадібно, випиваючи велику кількість). (Лукаш:) Ти упирицею прийшла, щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай! (Леся Українка); І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю. Та виглядаю все зозуленьку мою (Л. Глібов); — Івась просив їстки і питки (Панас Мирний); Скульптор сидів на ґанку біля контори і спокійно попивав добуту з чемодана мінеральну воду (О. Гончар); Вони розмістилися в неробочому кабінеті сера Грегора і посмоктували якесь питво (Ю. Смолич); Проценко потягував старе смаковите винце, Рубець смакував крутий та солодкий час (Панас Мирний); В загоні триста корів; яка лежить, яка стоїть, інша смокче воду з чаші автопоїлки (І. Волошин); Батюта.. неквапно цідить пиво (Є. Гуцало); Дорош.. устав, напився води (чути було, як він жадібно, спрагло сьорбав її з кухля) (Григорій Тютюнник); Дотягнувшись до води, він упав над нею, став пожадливо по-собачому хлебтати (О. Гончар); — Годі вже хлептать цей чай! (І. Нечуй-Левицький); Так і смаже уста, так і суше у роті. Раз по раз вона хлиська воду (Панас Мирний); Хома Лихо припадає до відра, довго тягне холодну чисту воду (К. Гордієнко); А чорниця п'є — не нап'ється. — Вона, мабуть, вже цілісіньке відерце вицмулила, — кажу, — та все цмулить (Марко Вовчок); Цмолить (худоба), прихекуючи, забиває спрагу після душної ночі в хліві, п'є не нап'ється (Григорій Тютюнник); Огей байдуже, поволі ковтає чай (О. Досвітній); Він дожидавсь тогді вертепа, Хлистав з нудьги Охтирський мед (І. Котляревський); Вже чого-чого, а молока по самі очі вистачає. І сама п'є, з відра прямо дудлить, і додому несе (І. Рябокляч); Микола той чай жлуктить, як віл (М. Рудь); — Видно, що якби ви зварили в себе дома кисіль із магазинного сушняку, то так би не лигали, як тепер (Григорій Тютюнник).

ПИ́ТИ що і без додатка (алкогольні напої), ВИПИВА́ТИ, СПИВА́ТИ розм., КРУЖА́ТИ розм., КРУЖЛЯ́ТИ розм., ХИЛИ́ТИ розм., ХИЛЯ́ТИ розм., ВИХИЛЯ́ТИ розм., СМОКТА́ТИ розм., ЧЕРКА́ТИ (ЧИРКА́ТИ) розм., ЦМУ́ЛИТИ (ЦМО́ЛИТИ) розм., ЧАРКУВА́ТИ розм., ЧАРКУВА́ТИСЯ з ким і без додатка, розм., КЛЮ́КАТИ фам., СМИ́КАТИ вульг., ЛИГА́ТИ вульг., КРУГЛЯ́ТИ діал., КУЛИКА́ТИ діал., КУБРЯ́ЧИТИ діал.; ПИВА́ТИ розм. (часто, не раз); ГЛУШИ́ТИ розм., ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм. (перев. із сл. горілка); ДУ́ТИ розм., ХЛИСТА́ТИ розм., ХЛЕБТА́ТИ (ХЛЕПТА́ТИ) розм., ХЛЕБЕСТА́ТИ розм., ДУ́ДЛИТИ вульг., ЖЛУКТИ́ТИ (ЖЛУКТА́ТИ) вульг. (у великій кількості); ЗАЛИВА́ТИСЯ чим, розм. (надмірно); РОЗПИВА́ТИ що, розм. (разом з ким-небудь); ПОХМЕЛЯ́ТИСЯ чим і без додатка (повторно, на другий день). Зібравшися, — всі паненята Ізнов кружати почали, Пили, як брагу поросята, Горілку так вони тягли (І. Котляревський); Дід часом.. випивав перед обідом чарку горілки з перцем (О. Довженко); Згадав він,.. Як в полі-степу срібну чарку спивав В гурті, на прощанні з своїми братами (М. Костомаров); Всі раділи, веселились, гуляли, мед-вино кружляли (казка); Гришиха була дуже лиха, осудлива, ще й любила хилити горілку (І. Нечуй-Левицький); Був тут.. один молоденький..; до горілки не міг навернутись. А якби ви побачили, як через півроку хиляв (С. Васильченко); Єпископ, правду мовити, хильнути чарочку любив.. Козак Мамай також.. вмів клюкати й вихиляти.. Умів він дудлити й жлуктати. Кубрячити, смикати й лигати, Кружати.., смоктати, цмулити.., хлебестати (О. Ільченко); Чого то вони не вигадають, аби б гуляти та горілочку смоктати! (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Твардовський в кінці стола З поставця черкає (П. Гулак-Артемовський); Діди чаркували і завзято билися в підкидного (М. Чабанівський); А Бахус пінненьку лигав.. Утер трохи не з піввідерка; Напивсь — і тілько що кректав (І. Котляревський); Нам, братику, не все парубкувать.. І тютюнкову день і ніч в шинку круглять! (П. Гулак-Артемовський); Правда, лучалось ярмаркувати, — Із ляхами кожухи на жупани міняти Та й горілочку добре куликати (Д. Мордовець); Якось, бачте, ніяково гостеві їсти й пити без примусу, щоб не подумав хто: "Мабуть нігде не бував, добрих горілок не пивав, хороших страв не їдав" (Ганна Барвінок); (Бєлін:) Мені.. доводиться платити за ваші обіди, бо за свої гроші ви глушите тільки горілку (Я. Галан); Добре дуть, як дадуть (прислів'я); Чи знаєш, він який парнище? На світі трохи єсть таких: Сивуху так, як брагу, хлище (І. Котляревський); Слуги.. хлебтали вина, які щастило вихопити з столу (П. Панч); — Цілу ніч дудлитимуть, ще й завтра похмелятимуться (А. Головко); Жлуктав (Семен) з горя горілку, мов корова воду, — пропив навіть останню свою одежину (П. Козланюк); Безбожно жлуктить (гість) усе, окрім кип'ячої смоли. Сам сулію самогону може видудлити (М. Стельмах); — Багаті самогоном заливаються, а ми з голоду пухнемо (Г. Косинка); Щоб скоріше позбутися Ханенка, Бараболя розпив з ним горілку, а потім.. випровадив його (М. Стельмах); В вівторок гості почували справдішнє похмілля й почали похмелятися (І. Нечуй-Левицький). — Пор. напи́тися.

ПРОКЛАДА́ТИ (розташовувати, споруджувати щось у певному напрямку, вздовж чогось), ПРОТЯГА́ТИ (ПРОТЯ́ГУВАТИ), ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ), ПРОВО́ДИТИ, ВЕСТИ́, ПРОСТЯГА́ТИ розм. — Док.: прокла́сти, проложи́ти розм. протягти́ (протягну́ти), провести́, простягти́ (простягну́ти). Робітники довбали шурфи, прокладали вузькоколійку, підвозили дерево, дошки (О. Донченко); Здавалося (школярам), що зв'язківці спеціально для них, щоб не були відірвані від усього світу, протягли кабель та поставили на маленький стілець чорну дзенькітливу коробочку (Ю. Збанацький); Сапери пройшли, за ними трактор з плантажним плугом тягне борозну, вивалює глибоку, як траншею (О. Гончар); Вже є люди, які керуються дощами, справжні дощові інженери. Допоможіть їм з річок проводити канали, робити фонтани (О. Іваненко); Тепер, чути, мають попри наші міста колію залізну вести (І. Франко); Отут би простягти залізну колію! (О. Стороженко).

СПОНУКА́ТИ (викликати у кого-небудь бажання робити щось), СПОНУ́КУВАТИ, СХИЛЯ́ТИ, ПІДШТО́ВХУВАТИ, ШТОВХА́ТИ, ПІДБИВА́ТИ, ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ), ПХА́ТИ розм.; ПІДКРУ́ЧУВАТИ розм., ПІДХЛЬО́СКУВАТИ розм., ПІДХЛЬО́СТУВАТИ розм. (сприяти підвищеною активністю); ПОНУ́КУВАТИ, ПОНУКА́ТИ, ПРИНУ́КУВАТИ розм., ПРИНУКА́ТИ розм., ПІДМИВА́ТИ безос. розм., ПОТРУ́ЧУВАТИ діал., ПОТРУЧА́ТИ діал. (бути поштовхом до якої-небудь дії, до вияву чогось); ЗМУ́ШУВАТИ, ПРИМУ́ШУВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИЗВО́ДИТИ перев. з інфін., ПРИГАНЯ́ТИ розм., ПРИГО́НИТИ розм., ПРИНЕВО́ЛЮВАТИ розм. (створювати необхідність для когось діяти певним чином). — Док.: спону́кати, схили́ти, підштовхну́ти, штовхну́ти, підби́ти, підня́ти (підійня́ти), попхну́ти, підкрути́ти, підхльо́снути, підми́ти, потру́чити, зму́сити, приму́сити, потягти́, потягну́ти, притягну́ти, призвести́, пригна́ти, принево́лити. Він спонукав людей вчитися, ходити в школу для дорослих (Д. Бедзик); Жадоба чогось великого, надзвичайного спонукала нас. Ми квапилися, щоб осягнути більше можливого (І. Ле); Схиляти до відвертості; Молода і вродлива дівчина ще нікого не любила, хоч її серце вже шумувало гарячою кров'ю і штовхало до незвіданого і звабного (М. Чабанівський); Піднімає (голова) на труд Свою дружну артіль І веде на лани (С. Олійник); Самотні і широкі поля, котрі якось тиснули душу самотою.., понукували до розмови (І. Франко); Гостре й пекуче відчуття своєї сили тепер наповнювало її, підмивало на щось таке, чим би вона могла виявити свою волю над цим ненависним для неї кублом (І. Микитенко); Вона потай обурювалася на Бога, але острах перед його силою змушував до покори (Я. Качура); Сам затіє що-небудь, призведе Опанаса й сам разом з ним зробить яку шкоду, а після вивернеться, сухим з води вийде й усе на Опанаса зверне (Грицько Григоренко); Що приневолило її оселитися тут? (Л. Яновська). — Пор. заохо́чувати, підбу́рювати.

ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́ (ВОЛІКТИ́ розм.), ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИ діал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИ розм., ПЕ́РТИ фам., ТЕРЕБИ́ТИ діал. (перев. понад силу). — Док.: потягти́ (потягну́ти), поволочи́ти, поволокти́, поцу́пити, попе́рти, потереби́ти. Хлопчик по землі тягне кулемета (В. Сосюра); Юра що є сили волочив товаришів по гальці, весь час надсильно гукаючи: — Ваню! Земля вже, земля! (І. Ле); Листоношу водили (кайзерівці) селом, як злидарське горе, його толочили по дорозі й нівечили чобітьми (Ю. Яновський); В хату вбігає задиханий і переляканий Петро. Поперед себе він тарганить за поперек Степанка (С. Васильченко); Одно — творити язиком, а друге — перти плуга (приказка).