убрати

ЗАБРУДНИ́ТИ (зробити кого-, що-небудь брудним), ВИ́БРУДНИТИ, ЗАКАЛЯ́ТИ розм., ОБКАЛЯ́ТИ розм., ПОКАЛЯ́ТИ розм., СКАЛЯ́ТИ розм., ЗАМА́ЗАТИ розм., ВИ́МАЗАТИ розм., ПОМА́ЗАТИ розм., УБРА́ТИ (ВБРА́ТИ) розм., ЗАДРИ́ПАТИ розм., ЗАГИ́ДИТИ підсил. розм., УМА́ЗАТИ (ВМА́ЗАТИ) перев. чим, розм. рідше; ЗАМАЗУ́РИТИ розм., ЗАМУ́РЗАТИ розм. (звичайно обличчя); ВИ́ВАЛЯТИ розм., ПОВАЛЯ́ТИ розм., ЗАВОЗИ́ТИ розм., ВИ́ВОЗИТИ розм., ЗАШМАРУВА́ТИ розм., ОБШМАРУВА́ТИ (ОШМАРУВА́ТИ) розм., ВИ́ШМАРУВАТИ розм., ЗАТЯГА́ТИ розм., ЗАТАСКА́ТИ розм., ЗАВАЛЯ́ТИ діал., ЗАМИ́ЗКАТИ діал., ЗАШУРУВА́ТИ діал., ВИ́ШУРУВАТИ діал. (перев. одяг — забруднити кругом, з усіх боків внаслідок неохайного користування, довгого носіння і т. п.); ЗАМА́ЦАТИ розм., ЗАХВАТА́ТИ розм., ЗАТАЛА́ПАТИ діал. (забруднити, часто беручи, хапаючи руками); ЗАПЛЯМУВА́ТИ, ЗАПЛЯМИ́ТИ розм., СПЛЯМИ́ТИ рідше, СПЛЯМУВА́ТИ рідше, ОБПЛЯМИ́ТИ рідко (забруднити, залишивши плями); ЗАМАСТИ́ТИ розм., ОБМАСТИ́ТИ розм., УМАСТИ́ТИ (ВМАСТИ́ТИ) розм., ОБКВА́ЦЯТИ (ОБКВА́ЦАТИ) розм. (звичайно якою-небудь в'язкою, липкою масою, речовиною); ЗАБОЛОТИ́ТИ (гряззю, багном); ЗАЯЛО́ЗИТИ, ЗАСА́ЛИТИ, ЗАСМАЛЬЦЮВА́ТИ, ВИ́ЯЛОЗИТИ розм., ЗАМУСО́ЛИТИ розм., ОБСМАЛЬЦЮВА́ТИ розм. (чим-небудь жирним по всій поверхні). — Недок.: брудни́ти, забру́днювати, каля́ти, ма́зати, зама́зувати, вима́зувати, убира́ти (вбира́ти), заги́джувати, ума́зувати (вма́зувати), замазу́рювати, заму́рзувати, му́рзати, валя́ти, обшмаро́вувати (ошмаро́вувати), зата́скувати, ми́зкати, зама́цувати, плями́ти, плямува́ти, заплямо́вувати, масти́ти, зама́щувати, обма́щувати, ума́щувати (вма́щувати), заболо́чувати, заяло́жувати, яло́зити розм. заса́лювати, засмальцьо́вувати, замусо́лювати, обсмальцьо́вувати. Мокре пале листя шелестить так смутно... та й сукню може забруднити, покаляти (Леся Українка); Тико вибруднив руки і хотів їх помити, присівши біля води (М. Трублаїні); — Який чорт наддав вам закидати ванну, закаляти її своїми брудними колодками? (Я. Качура); — Навіщо ти, Васильку, замазав білу сорочку ожиною? (І. Нечуй-Левицький); Нові з фабричної тканини штани на колінах він вимазав у фарбу (С. Чорнобривець); Не було гірше роботи згромаджувати кістрицю, — мокра, колюча, вона і помаже її всю, і руки поколе, і ноги подряпа (Панас Мирний); Убрав ноги в куряву (Словник Б. Грінченка); Старий дід замурзав морду (юшкою) трохи не по самі вуха (І. Нечуй-Левицький); (Надія:) Це дорогий у мене килим: такого другого де його тепер і знайти, а ви його мені завозите, помнете (С. Васильченко); Ввійшов (Невеличкий) досередини, обмацав доокола стіни, але не намацав нічого, лиш заваляв собі чимсь пальці (І. Франко); Носили пісок.., зашурували одежу, запорошили собі очі (Леся Українка); Обзирали (дами) свої сукні, щоб не сплямити дотиком об цеглу, каміння (І. Франко); Скакала (Мишка) йому на ногу і умастила землею штани (М. Коцюбинський); Заболотити чоботи; — Оце тисяча обстрьопаними, старими бумажками ... Та й заялозили ж їх діди та баби! (І. Нечуй-Левицький); Глянь, як засалив рукава (Словник Б. Грінченка); — Ти де, дівчисько, так свою пику засмальцювала? — пожартував Гнат (М. Стельмах).

НАДЯГА́ТИ що (про одяг), ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ (УДЯГА́ТИ), НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ) розм.; НАТЯГА́ТИ (НАТЯ́ГУВАТИ) розм., НАТА́СКУВАТИ розм., НАЦУ́ПЛЮВАТИ розм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ) розм., ВЛІЗА́ТИ (УЛІЗА́ТИ) розм. (у що — із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИ розм., НАЧІ́ПЛЮВАТИ розм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). — Док.: надягну́ти (надягти́), одягну́ти (одягти́), вдягну́ти (удягну́ти), вдягти́ (удягти́), наді́ти, убра́ти (вбра́ти), натягну́ти (натягти́), натаска́ти, нацу́пити, влі́зти (улі́зти), наки́нути, напну́ти (нап'ясти́), начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться — рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота (бульдозера) (О. Гончар); — Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, — як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап'яв (К. Гордієнко). — Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.

ОДЯГА́ТИ кого у що (покривати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ (УДЯГА́ТИ), УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ), ОДІВА́ТИ розм., ЗОДЯГА́ТИ розм., ВОДИ́ТИ у чому, розм., ОБЛАЧА́ТИ заст., уроч., ірон.; НАРЯДЖА́ТИ (одягати кого-небудь у гарне, святкове вбрання), ОБРЯДЖА́ТИ розм.; ВИРЯДЖА́ТИ, РОЗРЯДЖА́ТИ розм., ВИЧЕПУ́РЮВАТИ розм. (надто гарно, пишно, чепурно); ПРИОДЯГА́ТИ розм. (пристойно); ПРИБИРА́ТИ розм. (гарно та охайно; покійника, готуючи до похорону). — Док.: одягти́ (одягну́ти), вдягну́ти (удягну́ти), вдягти́ (удягти́), убра́ти (вбра́ти), оді́ти, зоді́ти, зодягти́ (зодягну́ти), облачи́ти, наряди́ти, обряди́ти, ви́рядити, розряди́ти, ви́чепурити, прихаху́лити діал. приодягти (приодягнути), прибра́ти. Привезли (дітей) за місто у великий сірий дім. Позносили дітей всередину, мили гарячою водою, одягли в чисті сорочки (Ю. Яновський); Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Б. Грінченко); Здивувалися Федір і Марина як і справді почали їх мити, чесати, в нову одежу вбирати (Панас Мирний); Воєвода з похмурою неквапливістю прикидав, як слід зодягти свого нового прислужника (П. Загребельний); Що ти мене, як старця, у драному водиш (Словник Б. Грінченка); Облачили мене в сірячину ветхую, в постоли дранії,.. у путь супроводили (Я. Баш); Ув оксамит стареньку нарядили, У золотом гаптовані патинки (П. Куліш); У білій сорочці та ще і з манишкою дядя Гриша. Тільки що надів оце.. — радо усміхнений. — Оце так обрядила! Спасибі, Олянко! (А. Головко); (Світилки і свашки:) На нас сорочка з китайки. Нас мати виряджала, з скрині сорочку давала (І. Нечуй-Левицький); Пані її приодягла хороше, у городі пошили їй керсет і юпку, і черевики купили (Ганна Барвінок). — Пор. 1. надяга́ти.

ОДЯГА́ТИ розм. (забезпечувати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ (УДЯГА́ТИ) розм., УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ) розм., ОДІВА́ТИ розм., ЗОДЯГА́ТИ розм. — Док.: одягти́ (одягну́ти), вдягну́ти (удягну́ти), вдягти́ (удягти́), убра́ти (вбра́ти), оді́ти (зоді́ти), зодягти́ (зодягну́ти). У княжій дружині його одягали, годували, тут, на горі, він мав дах над головою (С. Скляренко); Він роздавав людям гроші, годував і вдягав нужденних, навіть зціляв від найтяжчих хвороб... Така була легенда про Котовського (Ю. Смолич); Защебече (соловейко) на калині — ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає, — Не мине калину (Т. Шевченко); Біленьке, маленьке увесь світ одіває (загадка); (Парубок:) Поберемося з тобою і я одіну, приберу тебе, як квіточку (С. Васильченко); Сиріт годує, зодягає, повністю утримує колгосп (В. Кучер).

ПРИКРАША́ТИ (ПРИКРА́ШУВАТИ) (надавати привабливішого вигляду комусь, чомусь, чіпляючи на нього оздоби, одягаючи щось небуденне, підмальовуючи тощо), ОЗДО́БЛЮВАТИ (ОЗДОБЛЯ́ТИ), ПРИОЗДО́БЛЮВАТИ (ПРИОЗДОБЛЯ́ТИ), РОЗЦВІ́ЧУВАТИ, УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ), ПРИБИРА́ТИ розм., ЧЕПУРИ́ТИ розм., ПРИЧЕПУ́РЮВАТИ розм., ВИЧЕПУ́РЮВАТИ розм., ПРИХОРО́ШУВАТИ розм., ВИКРА́ШУВАТИ розм., ПРИСТРО́ЮВАТИ діал.; ОФОРМЛЯ́ТИ, ДЕКОРУВА́ТИ книжн., спец., ОБЦЯЦЬКО́ВУВАТИ розм., ВИЦЯЦЬКО́ВУВАТИ розм., ГАРНІРУВА́ТИ розм. (групою, рядом прикрас — неживі предмети); УКВІ́ТЧУВАТИ (ВКВІ́ТЧУВАТИ), ЗАКВІ́ТЧУВАТИ, КВІТЧА́ТИ, КОСИ́ЧИТИ розм., ЗАКОСИ́ЧУВАТИ розм., КЛЕЧА́ТИ етн., ЗАТИКА́ТИ заст., МАЇ́ТИ діал., ОБМА́ЮВАТИ діал. (квітами, зеленню; також прикрашати взагалі); ОРНАМЕНТУВА́ТИ (якийсь виріб, свою мову, музичний твір тощо); ПОСМА́ЧУВАТИ розм. (мову, розповідь якимись виразними деталями). — Док.: прикра́си́ти, оздо́бити, приоздо́бити, розцвіти́ти, убра́ти (вбра́ти), прибрати, причепури́ти, ви́чепурити, очепури́ти розм. прихороши́ти, ви́красити, окра́сити, пристро́їти, офо́рмити, декорува́ти, обцяцькува́ти, ви́цяцькувати, гарнірува́ти, уквітча́ти (вквітча́ти), заквітча́ти, закоси́чити, затка́ти, обмаї́ти, орнаментува́ти, посмачити. Данило шанував Авдія за його трудолюбство.. В теремах княжих, у церквах і монастирях він прикрашав стіни і ззовні і всередині (А. Хижняк); Вона почала й себе прикрашувати, накрашуватися та набілюватися (І. Нечуй-Левицький); Осіннього вечора зібралась комуна пускати млин. Хима оздоблювала червоний куточок (М. Куліш); Кістку отак різьбярева рука оздобляє слонову (переклад М. Зерова); Велів (цар) собі віз золотий зробити, Камінням дорогим його приоздобити (І. Франко); Палаців зали високі Розцвічує пензель митця (М. Бажан); Братську могилу діти вбирають квітами щовесни (О. Довженко); — Мусите приставити ялинку сьогодні, бо пани ще хотять прибирати її на вечір (М. Коцюбинський); Мати разом із старшими сестрами чепурили хату (А. Дімаров); — От якби ти, небого, стала йому подружжям, — старого б доглянула.., хату б вичепурила (Ганна Барвінок); Трудилися малярі, олійними фарбами прихорошуючи стіни (Н. Рибак); — Такої, брат, хати — світ сходи — другої не найдеш. Підожди, ми її обробимо, візерунками виб'ємо, квітками викрасимо (Панас Мирний); Малювала (Ольга) перед нею щастя материнства,.. пристроювала в найчудовіші квіти своєї уяви (І. Франко); Свого часу Ференц оформляв фойє і більярдний зал цього готелю. Там висіли його картини (О. Гончар); Застеляли (ліжниками) постіль та лави, розвішували їх на дерев'яних жердках, у такий спосіб декоруючи інтер'єр небіленої дерев'яної хати (з журналу); Мати Тетяни хату вибілила, піч вицяцькувала (К. Гордієнко); Безбородько сидів за столом з серветкою на грудях і з виглядом дегустатора гарнірував м'ясо маринованими грибками (Ірина Вільде); Уквітчувати землю — це покликання людини, яка боролася за свободу народу, за вільність своєї землі (з журналу); Весілля, як громи, Перекочують бубни по селах, Гармоністи колоссям Заквітчують друзів веселих (А. Малишко); Франка.. призналася, як її кохає Іван, як квітами квітчав її коси (С. Чорнобривець); Так косичити дівчат ніхто не вмів, як мама (І. Чендей); Мати приносила завжди з лісу березове гілля, клечала ним кімнатку (О. Іваненко); Кладіть, кладіть, косарики, кладіть на покоси, А я буду щонеділі затикати коси (пісня); Життя одному квіттям все маїть, а терням преться до грудей другого (Уляна Кравченко); — Бачите, як чумаки його (віз) орнаментували. Навіть люшню — й ту обійшли. Чудова різьба по дереву (з журналу).

Ї́СТИ (приймати їжу), СПОЖИВА́ТИ, ЗАЖИВА́ТИ, ЖИВИ́ТИСЯ, УЖИВА́ТИ (ВЖИВА́ТИ) розм., ПОЖИВЛЯ́ТИСЯ розм., ПОЖИВА́ТИ розм., КУСА́ТИ розм., ЖУВА́ТИ розм., ірон., РЕМИГА́ТИ вульг., ТРАПЕЗУВА́ТИ заст., жарт., ірон., ЗАЇДА́ТИ діал., ХАРЧУВА́ТИ діал., ГА́МАТИ (ГА́МКАТИ) дит., Ї́СТОНЬКИ незм. пестл., дит., Ї́СТОЧКИ незм. пестл., дит.; ПРИПАДА́ТИ до чого; НАМИНА́ТИ розм., УМИНА́ТИ розм., МОЛОТИ́ТИ розм., ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ) розм., УКЛАДА́ТИ (ВКЛАДА́ТИ) розм., УТИРА́ТИ (ВТИРА́ТИ) розм., РУБА́ТИ розм., ТЬО́ПАТИ розм., МОТА́ТИ фам., ЖЕ́РТИ вульг., ЛУПИ́ТИ вульг., ЛО́ПАТИ вульг., ТРІ́СКАТИ вульг., ТРОЩИ́ТИ вульг., ЗАЖИРА́ТИ вульг., ЗЖИРА́ТИ вульг., НАВЕРТА́ТИ вульг., ПЕ́РТИ вульг., ГАТЕЛИ́ТИ фам., ПРАСУВА́ТИ фам., ЗАТИРА́ТИ діал., ТЛИ́ТИ розм. (жадібно, багато, не відриваючись); КОВТА́ТИ розм., ГЛИТА́ТИ розм., ХЛИСТА́ТИ розм., ТЬО́ПАТИ розм. (перев. ложкою рідку страву), ЛИГА́ТИ вульг. (поспіхом, не жуючи); ПОЇДА́ТИ, ПІДМІТА́ТИ розм., ПОГЛИНА́ТИ розм., ПРОГЛИНА́ТИ розм., ПОЖИРА́ТИ вульг., ПРОЖИРА́ТИ розм. вульг. (жадібно, повністю); ПІДЖИ́ВЛЮВАТИСЯ (ПІДЖИВЛЯ́ТИСЯ) розм., ПІДКРІ́ПЛЮВАТИСЯ (ПІДКРІПЛЯ́ТИСЯ) розм., ПОКРІПЛЯ́ТИСЯ розм., ПІДСИ́ЛЮВАТИСЯ розм. (трохи); ЧА́ВКАТИ розм., ЧВА́КАТИ розм., ЧВАКОТІ́ТИ розм., ЧВЯ́КАТИ розм. (їсти, голосно прицмокуючи губами). — Док.: з'ї́сти, спожи́ти, зажи́ти, поживи́тися, ужи́ти (вжи́ти), пожи́ти, укуси́ти (вкуси́ти), зжува́ти, зремиґа́ти, заї́сти, га́мнути (га́мкнути), зага́мати (зга́мати) (зга́мкати), припа́сти, ум'я́ти (умня́ти), умолоти́ти (вмолоти́ти), вбра́ти (убра́ти), укла́сти (вкла́сти), уте́рти (вте́рти), зруба́ти, змота́ти, убга́ти (вбга́ти), зже́рти, злупи́ти, зло́пати, поло́пати, стрі́скати, строщи́ти, заже́рти, зже́рти, наверну́ти, спе́рти, проковтну́ти, злига́ти, пої́сти, підмести́, поглину́ти, проглину́ти, поже́рти, проже́рти, підживи́тися, підкріпи́тися, покріпи́тися, підси́литися. Кажуть сусіди, що тут ходили, — її сім'я все макуху їла і стала примішувати бадилля, назбиране з осені (В. Барка); Широко живеш, Мар'яне: ковбасу споживаєш! (М. Стельмах); Вона сиділа у своїй скромній світличці.. й заживала проскурку (М. Коцюбинський); Декотрі шукають затінку, інші виймають харчі й живляться (Леся Українка); Бий, жінко, ціле яйце в борщ: хай пан знає, як хлоп уживає! (прислів'я); Малому було все байдуже: аби поживився, виспався, скупався, він більше і не бажав (О. Маковей); Поживай Хведьку, то хрін, то редьку (М. Номис); За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що і самому кусати і вивезти лишнє на продаж (Панас Мирний); Дика коза унадилась до чоловіка в город капусту жувати (казка); Балоун ремиґав партику солдатського хліба (переклад С. Масляка); Отаман сіда на покуті, а там з ним і козаки, та й починають трапезувати (О. Стороженко); Вона набрала повний рот порічок і почала їх преспокійно заїдати (О. Кобилянська); Майстер скінчив свою роботу і харчував коло стола (Марко Черемшина); Жінка сало гамнула та на кота звернула (М. Номис); І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю, Та виглядаю все Зозуленьку мою (Л. Глібов); (Квасилиха:) Їсточки вже так скортіло, аж тім'ячко болить... (М. Кропивницький); Грицько.. хотів припасти до бублика.., але зупинивсь (Б. Грінченко); Я собі сидів за столом, вряди-годи прислухався до лотокового шуму жіночих голосів і наминав смачні страви (Є. Гуцало); Він видудлив молоко, умняв булочку (Ю. Яновський); Умолотити тарілку борщу; Рябку й не сниться, не верзеться.. Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає (П. Гулак-Артемовський); Він собі спродав глину та пригощається десь у молодиці, укладає пухкенькі вареники з вишнями (О. Гончар); — А як він живе, ви знаєте? Чому він суху картоплю на обід рубає, ви знаєте? (В. Собко); — Як мотає? Наче три дні не їв (С. Васильченко); Устав хазяїн, сів — жере, аж чавка... (збірник "Україна сміється"); (Євфросина:) Тепер люде стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цілий хліб (І. Нечуй-Левицький); — Лопай, нечиста сило! Тільки йому й робити, що цілісінький день їсть (а лопав здорово) та спить (О. Стороженко); — Ти от поїхав у місто, краватки носиш, а гнойку понюхати боїшся, хоча сало любиш тріскати (Григір Тютюнник); Черва.. так то їла листя, а то вже гіллячки трощить (Остап Вишня); Зажер усе, нічого не зіставив (Словник Б. Грінченка); Гусінь капусту зжерла; — Таких панів, що бублик у руці держить, а чорну луску хліба прасує, — знаємо! (Г. Косинка); Панотець затирав сметану з свіжим сиром (А. Свидницький); — Було не тлити весь ранок, було собі лишати й на вечір! — сказав дід Панько (І. Франко); Йому б оце лежати на печі, та вареники ковтати, та люльку смоктати (З. Мороз); Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали (І. Котляревський); Учивсь (Гриць) дуже добре, а їв у бурсі дійсно геніально.. Поїдав не тільки свої порції, але й товаришів (О. Маковей); З їжі підмів все, що знайшлося у Валета на кухні (П. Дорошко); Ще пес не встиг поглинути недоїдків, а Майстри вже збираються кудись (Ю. Збанацький); Він (Хо) присунув до себе страви й узявся їх проглинати (Ю. Смолич); Пес пожирає пиріг, витягає довженную спину.., печеру усю затуляє (М. Зеров); Та я тоту бурішечку гірко прожираю, Варениці на полиці, на них позираю (коломийка); Поки вчителька підживлялася, сторожиха стояла коло дверей, уважно розглядаючи її (М. Коцюбинський); Вони так не дуже поспішалися до шахти й устигли дома гарненько підкріпитись (С. Черкасенко); Всі.. покріпилися їдою на тому самому місці, де вчора вечері заживали (переклад М. Лукаша); Всю дорогу вона чавкала смажену курку (П. Панч); Чвакати паляницю. — Пор. 1. ковта́ти, 1. спожива́ти, 1. харчува́тися.

СПРИЙМА́ТИ (розпізнавати що-небудь органами чуттів, осягати розумом), УЛО́ВЛЮВАТИ (ВЛО́ВЛЮВАТИ), ЛОВИ́ТИ, СХО́ПЛЮВАТИ, ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ), ВСО́ТУВАТИ (УСО́ТУВАТИ), ПРИЙМА́ТИ рідше, ХАПА́ТИ рідше. — Док.: сприйня́ти, улови́ти (влови́ти), пійма́ти розм. упійма́ти (впійма́ти) розм. схопи́ти, ввібра́ти (увібра́ти), вбра́ти (убра́ти), всота́ти (усота́ти), прийня́ти, ухопи́ти (вхопи́ти). Та й самі картини дядькові відтепер уже сприймав інакше: краще розумів їх, більше вражали і подобались (А. Головко); Тітка сприйняла мої слова всерйоз і задумалась (Є. Гуцало); Це якраз той період, коли дитина починає узагальнювати явища, починає вловлювати якісь доти їй не доступні закономірності життя (О. Гончар); Він точно вловлював контурні лінії і тушкував тіні.. м'яко й рівно (З. Тулуб); Ми були захоплені відвагою робітників і заспівали з ними й собі, ловлячи окремі слова (П. Панч); Він дивився їй в обличчя, хотів впіймати вираз очей (Ю. Збанацький); Він вбирав у себе ліс, вбирав його пісні і плачі (Ю. Мушкетик); Я.. жадібно вбираю, всотую все, що тут грає радістю, світиться і мигоче (М. Бажан); Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужно приймали все до нудоти знайоме (М. Коцюбинський); Високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський).