убрання

О́ДЯГ (сукупність виробів із тканини, хутра, шкіри, якими покривають тіло), ОДЕ́ЖА, УБРА́ННЯ (ВБРА́ННЯ), УБИРА́ННЯ (ВБИРА́ННЯ), УБІ́Р (ВБІР), ТУАЛЕ́Т, СТРІЙ, ОДЕ́ЖИНА розм., О́ДІЖ розм., ОДЯГА́НКА розм., ВДЯГА́НКА (УДЯГА́НКА) розм., ОДЯГА́ЛО розм., ОДІВА́ННЯ розм., ОДІ́ННЯ розм., МАНА́ТКИ мн., розм., МАНА́ТТЯ розм., РЯДНИ́НА розм., ОБЛАЧЕ́ННЯ уроч., ірон., ПЛА́ТТЯ заст., ПЛАХІ́ТТЯ заст., ОДІ́Я заст., ОДЯ́ГА діал., ОГО́РТКА діал., НО́ША діал., РО́БА діал., ЛУДІ́ННЯ діал., ФА́НТЯ діал., ФАНТИ́НА діал.; ВЕРЕ́ТА, ВЕРЕТЯ́НКА, ВЕРЕ́ТИЩЕ заст. (з грубої тканини); ГАРДЕРО́Б (про сукупність таких виробів для однієї людини); КОСТЮ́М (звичайно національний); НАРЯ́Д, ПРИБО́РИ мн., діал. (гарний, святковий одяг); ША́ТИ мн., заст., поет., РИ́ЗА перев. мн., заст., поет. (багатий, розкішний одяг); ДРА́НТЯ розм., ЛАХМІ́ТТЯ розм., ШМА́ТТЯ розм., зневажл., ГАНЧІ́РКА розм., зневажл. (старий, подертий, а також — взагалі про одяг). Гетьман був у простому хатньому одязі — у світло-синьому каптані, оксамитових штанях і жовтих чоботях (П. Панч); Не одежа красить людину, а добрі діла (прислів'я); В убранні багрянім на троні, Від ізмарагдів блискучому, Феб засідав світлосяйний (М. Зеров); Ой піду я охотою в службу, Дадуть мені тісне убирання, Солдатське вічне горювання (пісня); Любила Параска уборами менжувати (Панас Мирний); Стежкою раз у раз проходили пани, а найбільш панії в туалетах легких поранніх, досить штучних (Леся Українка); Багато гостей, серед яких чимало в маскарадних строях (І. Кочерга); Одягнені в благеньку одежину, хлоп'ята теж прийшли зустрічати партизанів (А. Шиян); Згодом вона помітила серед багатьох обранців народу якихось жінок, зодягнених у національну одіж (І. Цюпа); Пішла до скрині, відкинула важку дубову ляду, дістала з-під якихось одяганок бобрикове пальто (М. Стельмах); Нічого нема, неодягнені ходять, одягала того у орди не було (Словник Б. Грінченка); Різнила Кучія хіба що повнота, її не могло приховати ніяке одіння (М. Олійник); Для одежі не було опрічної коморки, де можна було б поскладати й замкнути свої бурлацькі манатки (І. Нечуй-Левицький); — Прибери к бісу своє манаття! — крикнула Варка, шпурляючи ногою Гащин платок (Л. Яновська); Пішов Кармелюк до куми в гості, Покинув плаття в лісі на мості (П. Чубинський); Там, де зустрінеться їх (підданих) три, Най підбирають швидш плахіття; Без світла темної пори Ні кроку навіть за воріття! (П. Грабовський); Од панщини сильно тяжко було видряпаться, а коли вже одірвався од неї, тоді нічого не треба, харч своя, одяга своя (збірник "Народні оповідання"); Мати.. глянула на Тараса й каже: — Годі до школи ходити, як нема хліба в хаті й огортки на тілі (О. Ковалів); Твоя ноша кричить кождому, що ти мужик (Лесь Мартович); (Хима (убігла):) Ось ваша роба, дядю Лука (М. Куліш); Молодці і дівчатавідданиці виглядали як у свято, найкраще своє лудіння на себе повбирали (Я. Качура); В одну хвилю виросла перед Марусею ціла купа всякого жіночого фантя (Г. Хоткевич); Все веретище Остапове держалось тільки латками (Ганна Барвінок); Вибирати йому (Льові) не було з чого — гардероб у нього був дуже нечисленний (В. Підмогильний); Юнаки і дівчата в яскравих національних костюмах виконують гопак (з газети); Сьогодні зодяглася (мати) в той самий наряд, що був на ній і тоді, коли її дочка перший раз виходила заміж (Є. Гуцало); Буденна одіж наче смертний гріх Темніє серед ясних шат святкових (Леся Українка); Їхала (Катерина) селом... їхала на велике посміховище, а людям хотілося на коліна падати, мовби Мадонну на осляті побачили в ризах срібносніжних (Г. Хоткевич); Вдягнений він був у дрантя, а пов'язаний хусткою (П. Кочура); Дивимось: із запічка злазить хлопчик у лахмітті у якомусь (А. Тесленко); Подивіться хоча б на татар: і працюють як слід, і не пиячать, і з усього задоволені. А речі свої он як зберігають. Аж трусяться над кожною ганчіркою (З. Тулуб). — Пор. I. 1. наря́д.

ПО́КРИВ (те, що покриває більш або менш суцільно якусь поверхню; верхній шар чогось), ПОКРО́В, ПОКРИВА́ЛО розм., ПЕЛЕНА́ перев. поет., НАМІ́ТКА перев. поет., ГАБА́ поет., УБРА́ННЯ́ (ВБРА́ННЯ́) поет., ПО́ЛОГ поет.; СА́ВАН поет. (перев. сніговий); ПОКРИТТЯ́, ПОКРІ́ВЛЯ рідше, НАКРИТТЯ́, НАВІ́С розм., НАМЕ́Т розм. (те, що накриває собою або приховує під собою що-небудь). Дужче пригріє сонце — і гола земля вкриється суцільним зеленим покривом (А. Шиян); Все навколо: майдан, дорога поміж деревами, вулиця, дахи будинків — покрилось білим, кришталево чистим пухнастим покровом (В. Козаченко); На гори, долини, Дніпра береги Розкинула ніч покривало (М. Вороний); Дивився Мустафа в далину, де на горбі в димовій пелені, наче над хмарами, височіли корпуси, вистромивши в небо ряди димарів (Я. Баш); В синяві густій Викочувалось сонце влітку Крізь хмар золочену намітку (М. Рильський); В туман пірнає росяне село І повивається прозорою габою (М. Вінграновський); Збігли струмками сніги... Уже зеленіють долини, Закучерявився гай. В свіжім убранні земля (переклад М. Зерова); Закривала (пилюга) собою город, тільки й видно було з-за її густого пологу — горіла на сонці золота баня на церкві... (Панас Мирний); Ночі темряві з завірюхами, Окували ви землю кригою, Вкрили геть її білим саваном, Приоздобили в срібло-паморозь... (М. Старицький); Борислав під покриттям темноти спав уже давно глибоким сном (І. Франко); У кутку над полом на жердці висить одежа — свитки, юпки, спідниці, .. під покрівлею тії тіні сидить Пріська (Панас Мирний); Літо засипа її могилу рясними квітками, а зима покрива холодним мертвим блискучим накриттям (Б. Грінченко); Видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев (Леся Українка); В затінях високих полонин ще латками біліють снігові намети (І. Чендей).

ПРИКРА́СА (те, що своєю присутністю, наявністю додає краси чомусь, прикрашає чиєсь життя, перебування десь), ОЗДО́БА, ОКРА́СА, КРАСА́, УБІ́Р (ВБІР), УБРА́ННЯ́ (ВБРА́ННЯ́), ОПРА́ВА, ОБА́РВЛЕННЯ рідше; ДЕКОРА́ЦІЯ розм., ДЕКО́Р книжн., спец. (група предметів, які прикрашають собою щось). Радісною червоною плямою де-не-де тут дикий мак — єдина прикраса цих гірських уступів (О. Донченко); Як сонце є окрасою і оздобою всього неба, так благородство є сяйвом і ореолом усякої іншої чесноти (переклад М. Лукаша); Йому хотілося доторкнутися до неї (ромашки) хоч пальцем. Але він утримався, щоб не збити з неї росички, не зняти дорогої краси, дарованої природою (Григорій Тютюнник); Я бачу знов вас, рідні гори! Внизу в лісах Донець блищить В своїм одвічному уборі (М. Чернявський); Кожен місяць, кожну пору на землі нове вбрання (Н. Забіла); Городами проходжу я до ставу, Що ліг в яру, як велетенське скло. З квіток і зілля має він оправу, І голубе пливе над ним тепло (М. Рильський); Письменник не протоколює мову, а очищає її від шлаку, відтворює образну народну систему, стрій, обарвлення тощо (К. Гордієнко); Сучасні будівничі покликані проектувати міста, які неодмінно уособлюватимуть.. суттєві елементи — живі барви декору (М. Рудь).

ША́ТИ (про траву, квіти, сніг — все, що, покриваючи собою, прикрашає природу), УБІ́Р (ВБІР), УБРА́ННЯ́ (ВБРАННЯ), НАРЯ́Д. З кожним днем убираються в зелені шати все нові й нові вулиці, квартали, райони столиці (М. Чабанівський); А прийдеш ти (весна), убори пишні вдягнуть Садки, ліси, і гори, і долини (В. Самійленко); Слово, в бою огрубіле, У тому краю забрини, Де вишні в убранні білім Мене виглядають з війни (О. Гончар); Темний гай вже забув зимування сумне І красує в зеленім наряді (Леся Українка).