удаватися

ВКЛИ́НЮВАТИСЯ (УКЛИ́НЮВАТИСЯ) у що (міститися клином, вузькою смугою в чому-небудь), ВРІ́ЗУВАТИСЯ (УРІ́ЗУВАТИСЯ), ВРІЗА́ТИСЯ (УРІЗА́ТИСЯ), ВГАНЯ́ТИСЯ (УГАНЯ́ТИСЯ), ВГО́НИТИСЯ (УГО́НИТИСЯ) рідше, ВДАВА́ТИСЯ (УДАВА́ТИСЯ) рідше. — Док.: вклини́тися (уклини́тися), врі́затися (урі́затися), ввігна́тися (увігна́тися), вгна́тися (угна́тися), вда́тися (уда́тися). Тільки у двох чи трьох місцях жовтіли обмілини, які вузенькими смужками вклинювалися в берег (О. Донченко); Це гористе місце мальовничим півострівцем врізувалося в річище Пруту (Ірина Вільде); Глибокою долиною врізається вона (річка) між скелисті гори і співає свою весняну пісню (С. Чорнобривець); Перед Левантиною лежала стежка, що вганялася вглиб гаю (Б. Грінченко); Найбільшою частиною — Лановим — увігналось це село в польові простори (Є. Кротевич); Місце над морем. Море вдається затокою в скелистий берег (Леся Українка).

ЗВЕРТА́ТИСЯ (спрямовувати свої слова, свою мову до кого-небудь), ОБЗИВА́ТИСЯ (ОЗИВА́ТИСЯ), ОКЛИКА́ТИСЯ, УДАВА́ТИСЯ, АПЕЛЮВА́ТИ, АДРЕСУВА́ТИСЯ заст., УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ) розм., заст., ОБЕРТА́ТИСЯ рідко. — Док.: зверну́тися, обізва́тися (озва́тися), окли́кнутися, уда́тися, апелюва́ти, адресува́тися, уда́ритися (вда́ритися), оберну́тися. Терпіння зраджувало стару, але вона не виказувала цього і спокійно звернулася до Юлі: — Візьми, дитино, відерце та принеси мені води (Григорій Тютюнник); — Нічим не проймеш! — апелюють жінки вже до мене (О. Довженко); Васька, до якого адресувався бригадир, щось вигукнув (П. Панч); З цим проханням ударяємося і до вельмишановного Марка Лукича (Панас Мирний).

УДАВА́ТИСЯ (ВДАВА́ТИСЯ) (завершуватися, здійснюватися успішно), ВИХО́ДИТИ, ЛА́ДИТИСЯ, ЛАДНА́ТИСЯ розм., ВИГОРЯ́ТИ (ВИГОРА́ТИ рідше) розм.; ВИТАНЦЬО́ВУВАТИСЯ розм. — Док.: уда́тися (вда́тися), ви́йти, ви́горіти, ви́танцюватися. Грицько мучився зараз, хоч і намагався приховати це і розповідати якомога спокійніш. І це йому навіть удавалося (А. Головко); Банкет вийшов на славу (Панас Мирний); Без учителя чогось діло не ладилось, і співи скоро спинилися (С. Васильченко); Сподіваюсь, що і з "Хліборобом" діло вигорить (Леся Українка).

УДА́ТИСЯ (ВДА́ТИСЯ) (мати від народження, від природи певні якості), УРОДИ́ТИСЯ (ВРОДИ́ТИСЯ), ЗАРОДИ́ТИСЯ заст., ЗАВДА́ТИСЯ заст. — Недок.: удава́тися (вдава́тися), заро́джуватися, завдава́тися. Порфир, бач, русявий удався (О. Гончар); Люди дивуються, що я весела.. А я зроду така вдалася (Марко Вовчок); Чорнобрива, кароока, Вилитая мати. Тілько смутна, невесела... Чого б сумувати? Або, може, вже такою воно й уродилось? (Т. Шевченко); — Та й недобрий же який цей Грицько.. І зародиться таке лихе, і завдасться таке люте! (Панас Мирний).

ЩАСТИ́ТИ безос. кому (складатися щасливо, успішно), ТАЛАНИ́ТИ, ВЕЗТИ́, ВДАВА́ТИСЯ (УДАВА́ТИСЯ), ФОРТУ́НИТИ, ВЕСТИ́СЯ розм., ІТИ́СЯ (ЙТИ́СЯ) розм., ЩАСТИ́ТИСЯ розм., ПЛУ́ЖИТИ розм. рідко, ДОБРИ́ТИСЯ діал., ПАЙДИ́ТИ діал. — Док.: пощасти́ти, поталани́ти, повезти́, підвезти́, вда́тися (уда́тися), пофорту́нити, повести́ся, піти́ся, пощасти́тися розм. рідше. Жили (хлопці) .. у дружбі, в мирі. Взагалі, як кажуть, їм щастило (П. Дорошенко); Не кожному таланить до неї (квітки едельвейс) добратись (з газети); Іван усе програвав і сердивсь; Каленикові везло: йшла раз у раз карта (М. Коцюбинський); Боролися ви один з одним, і.. тішилися, коли одному удавалося побороти другого (Г. Хоткевич); Іще не вдавалось нікому отак переплисти ріку (М. Упеник); — Гарного маєте, братова, сина. А мені не фортунить на сина, — з жалем говорить (Мирон) до Галі (М. Стельмах); Коли не ведеться, то й курка не несеться (прислів'я); Який той Тимошко щасливий! Йому все йдеться! Все йому йде в руку! (І. Нечуй-Левицький); Досі в Бориславі йому щастилося: він надибав на кілька багатих жил воску (І. Франко); Не плужило йому якось: чи скотину заведе, чи свининку, .. — гляди й подохне або вовк поїсть (збірник "Україна сміється"); Таки мені не добриться: .. поковзнулась і впала (Словник Б. Грінченка); Йому не пайдить на коні, а на воли пайдить найбільше (Словник Б. Грінченка).