удаватися

УДАВА́ТИСЯ (ВДАВА́ТИСЯ), удаю́ся, удає́шся, недок., УДА́ТИСЯ (ВДА́ТИСЯ), уда́мся, удаси́ся, док.

1. тільки 3 ос., також кому. Здійснюватися, успішно завершуватися.

За все береться, та не все вдається (прислів'я);

Йоньку охопило те ожвавлення і доброта, яка запановувала ним завжди, коли добре вдавалося діло (Григорій Тютюнник);

Все, що ми задумали, – все нам, друзі, вдасться! (І. Нехода);

– Ти про смерть не думай, ти про життя думай. І в першу чергу – про своє завдання. Повинно б удатися (А. Головко);

// безос., у сполуч. з інфін. Бути, виявлятися можливим (про здійснення чого-небудь).

Сивоусий грек та молодий наймит-дангалак [весляр] .. вибивалися із сил, налягаючи на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок (М. Коцюбинський);

Понюхав пирога, та не вдалось покуштувать (Номис);

Оксен зрозумів, що степом продертися не вдасться, і завів своїх людей у порослу хащами глибоку яругу (Григорій Тютюнник);

// перев. док. Виявитися вдалим, гарним (про те, що утворилося внаслідок якогось процесу або про сам процес).

Вже перед вечором вийняли з печі коровай, котрий і справді дуже вдався (І. Нечуй-Левицький);

Коли моє життя не вдалося, не можу ж я осолодити його цукерком у розмальованій обгортці... (М. Коцюбинський);

Родюча жирна галицька земля; і жито на ній удалося буйне, рославе (Ю. Мушкетик);

// перев. док. Видатися яким-небудь, випасти.

День удався погожий, хоч уже листя падало, осінню пахло, а проте тепло та ясно (Панас Мирний).

2. Уродитися з певними якостями, особливостями вдачі (про людину).

[Недоросток:] Бач: у людей буває удається й маленьке, та розумненьке, шустреньке, а тебе вигнало, як сьому верству, а ти й за малого не справишся! (С. Васильченко);

– Не часто такі молоді, як оце й ти, хлопче, вдаються розумними (Ю. Збанацький);

Він з ранку до вечора порався по господарству – хазяйновитий вдався (М. Стельмах);

// до чого, який. Мати певні нахили, здібності, пристрасть до чого-небудь.

Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак (І. Котляревський);

– Вже того не знаю, який він до діла, – каже батько, – а що до танців, то вдавсь: дівчатами, як мухами, увиває (Марко Вовчок);

– Хіба його не видно й спершу було, що він [Чіпка] чоловік путящий? Чи до роботи, чи до майстерства – до всього вдався! (Панас Мирний).

3. перев. док., у кого, рідко на кого. Народитися, вирости схожим на кого-небудь, успадкувати чиїсь риси, особливості, якості.

На виріст, і на силу, й на личко у батька удавсь [Андрій] (Марко Вовчок);

Настя вдалася на свою матір і була невсипуща господиня (І. Нечуй-Левицький);

– Хай би їх у мене десятеро, то одно в одно не вдасться; а то ж він [Чіпка] у мене один, як порошина в оці! (Панас Мирний);

Характером Іван увесь удався в батька, і нехай каміння летить в очі, а він стоятиме на своєму (С. Чорнобривець).

4. у що. Впадати в якийсь стан (звичайно важкий); перейматися якимсь настроєм.

Не вдавайся в розпач, друже, – Бо в годину ту страшну Я розвію самотину, Здаля серцем прилину (Дніпрова Чайка);

Матрона Іванівна жінка вразлива, чутлива, не дає далі Остапові слова вимовити, благає його не вдаватись у журбу (К. Гордієнко);

– Дочко моя, знов мені снився твій батько і так страшно!.. – казала Нимидора дочці, і од того часу вона стала журитися і вдалась в сум (І. Нечуй-Левицький).

5. у що, рідше до чого. Зосереджувати свої дії, діяльність, увагу на чому-небудь, займатися чимось.

Не вдавайся в сварку, бо будеш битий (Номис);

Еней по щастю без поміхи Вдавався в жарти, ігри, сміхи (І. Котляревський);

У батька і корів'як [корівок] дві, і коней четверо. Зимою столярує, літом у хліборобство вдається (Ганна Барвінок);

У Львові [Юрась] на одну ногу з професорами .. В політику вдався (С. Чорнобривець);

До перекладів і переспівів з східних мов А. Кримський вдався дуже рано, фактично тоді, коли почав перекладати і з російських поетів та писати свої перші вірші (із журн.);

Усе своє життя дід Митро мріяв розбагатіти. А як його розбагатієш, коли землі – кіт наплакав. Тоді він удався до комерції (В. Минко).

6. до кого. Звертатися до кого-небудь (з якимсь проханням, у якій-небудь справі тощо).

До брата його мені не радили вдаватись, бо, кажуть, вони були посварені здавна і сливе не зналися (Леся Українка);

Весною знов починалися приступи кашлю, Чуплак вдавався до лікарів (С. Чорнобривець);

– Скрутіть мені, голубе, цигарочку, – вдався він до мене, забачивши, що я збираюся закурити (С. Васильченко);

Товариші не пішли до суду, а вдались до президії об'єднаних профспілок, і там справу було вирішено на їхню користь (Ірина Вільде);

– Ми до командира куреня, – удався Смирнов до старшого варти (А. Головко);

// у сполуч. зі сл. до душі, до серця, до честі тощо. Звертаючись до кого-небудь, намагатися вплинути на його почуття.

[Валент:] Здається, промова та була з найкращих .. І що ж? .. Якісь діди, засушені в пергаментах, шукали параграфів по кодексах в той час, як ти вдавався до душі та серця! (Леся Українка);

– На соймі вимагали, щоб до них [козаків] поставилися як до ворожого війська, але король видав тільки універсал, вдаючись до їх громадського почуття і честі (З. Тулуб).

7. до чого, рідко на що. Використовувати, застосовувати що-небудь як засіб для здійснення чогось.

Під час наступу Щорс вдавався до виробленої ним уже тактики: заходив до ворога з тилу і флангів, наносив блискавичний удар, не даючи противникові опам'ятатись, продовжував бій до повного розгрому (С. Скляренко);

Перекладаючи китайських, японських, індійських авторів, ми довго ще будемо примушені вдаватися до цього лукавого паліативу – підрядника (М. Рильський);

Глоба боявся їх [піонерів], маленьких і беззахисних, коли вирішив вдатись до зброї (В. Собко);

Доведеться вдатися до прапорців. – Яких прапорців? – Звісно яких! Червоних! Вовки лякаються червоного (З. Тулуб);

Остап вирішив удатися на хитрощі (П. Панч).

8. у що, рідко. Глибоко вклинюватися, врізуватися в що-небудь.

Місце над морем. Море вдається затокою в скелистий берег (Леся Українка);

Частина суші, яка вдається в воду, називається півостровом (з навч. літ.).

9. тільки док., куди, розм. Відправитися, податися куди-небудь.

Комісія удалася на місце злочину до лісу (О. Кобилянська);

– Треба йти, пане Кузьмо. До Переяслава вдамся, хлопця до матері одведу... (Іван Ле).

10. діал. Здаватися.

Зразу й не розібрати було, чи є хто живий на веранді, бо обличчя людей, набравшись незвичайного відтінку од зеленого сяйва, удавалися мов які примари не з сього світу (Дніпрова Чайка);

– Мені вдалося, що хтось гомонів у саду!.. (С. Васильченко).

(1) Не вда́тися, розм.:

а) (без дод.) бути безталанним, невдахою в житті.

Ой біда, біда, що я не вдався: Брів через річеньку та й не вмивався (П. Чубинський);

б) (ким) не змогти набути певної професії, кваліфікації і т. ін.

Ба, та що робити, – публіцистом не вдалася, а белетристика така химерна штука (Леся Українка);

в) (чим) бути позбавленим якоїсь риси, властивості і т. ін.

Марко хлопець душевний, здатний, так не вдався красою! (К. Гордієнко);

(2) Удава́тися в химе́ри – мріяти про що-небудь неймовірне, нездійсненне; фантазувати.

З природи самої бувши тверезий розумом, Артем і зараз оце, думаючи про батька і сумуючи за ним, однак не вдавався ні в які химери, щоб забутися в них (А. Головко);

(3) Удава́тися за пора́дою до кого – звертатися до когось із проханням підказати, навчити, як треба діяти, що робити в певній конкретній ситуації.

Пішла вона до сусідів Поради просити... Присудили сусідоньки У наймах служити (Т. Шевченко);

– Куди ж мені тепер голову прихилити? До кого ж мені йти? В кого мені питати поради? – голосила Василина, оглядаючись кругом (І. Нечуй-Левицький);

Чи варто ж в людей сих шукати поради? Нікчемні тут люди навколо! (Леся Українка);

Вона марніла, блідла, худла. Батьки занепокоїлися її здоров'ям і стали удаватися до лікарів за порадою (Н. Кобринська);

(4) Удава́тися / уда́тися в пиху́ – заноситися, зазнаватися.

Офіцери поводились делікатно, обходились з товариством просто, не вдавались в столичну пиху, жартували (І. Нечуй-Левицький);

(5) Удава́тися / уда́тися до хи́трощів (до хитрува́ння) – те саме, що Пуска́тися (пусти́тися, іти́, піти́, підніма́тися, підня́тися, узя́тися) на хи́трощі (див. пуска́тися).

З тими ж, хто квапить мій шлюб, я до хитрощів мусила вдатись (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

– Чому солдата однаково зображаємо хитрим і здатним на тисячі витівок? Бо постійний голод наштовхує його на те, голод і знущання начальства. Це штовхає його вдаватися до хитрування, розвиває в ньому кмітливість (з наук.-попул. літ.);

(6) Уда́тися навті́ки (до вте́чі і т. ін.) – утекти.

– Видно, знала [Юліана], чим та пахне справа, І ще ніччю навтіки вдалася! (І. Франко);

Проте, ради справедливості, треба сказати, що Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох (О. Гончар).

◇ (7) Вдава́тися / вда́тися в ту́гу – впадати в стан глибокого жалю, дуже сумувати, журитися.

– Ой, не тужи, моя мила, В тугу не вдавайся, За півшести неділеньки Мене сподівайся (з думи);

Впада́ти (вдаря́тися) / впа́сти (вда́ритися) в кра́йнощі (в кра́йність) <�Вдава́тися (дохо́дити) / вда́тися (дійти́) до кра́йнощів (до кра́йності)> див. впада́ти¹;

(8) Удава́тися / уда́тися в подро́биці (то́нкощі) – дуже багато приділяти уваги чому-небудь, як правило, другорядному, несуттєвому.

Леґіник ображався і платив тою ж самою монетою, неґречно вдаючися в подробиці, чіпаючи навіть таку делікатну матерію, як питання літ (Г. Хоткевич).