удавати

УДАВА́ТИ (ВДАВА́ТИ), удаю́, удає́ш, недок., УДА́ТИ (ВДА́ТИ), уда́м, удаси́, док.

1. кого, якого. Поводитися, триматися як хто-небудь, надавати собі якогось вигляду з певною метою.

І не втікав я, і, як вона [жінка] кликала, не вдавав глухого, а побрався собі спокійненько (Марко Вовчок);

– Знаю я вас, як захворіли! Удаєте тілько з себе хворого, – каже Пищимуха (Панас Мирний);

Вони оба: і Володко, і Гринько, якби могли, то втопили б мене в ложці води. Я їх так само! Але поки що вдаємо приятелів (Л. Мартович);

Я не впирався, але, йдучи, почав удавати престарезного діда, який гнувся до землі, і робив це так смішно, що мої глядачі, дивлячись мені вслід, голосно реготали (Л. Смілянський);

В ресторані [лікар з дружиною] замовляли пиво, морозиво, якусь воду, аби тільки сидіти тут у прохолоді й чекати вечора, що от-от надходив. Обоє вдають щасливих і безтурботних (Іван Ле);

Сама вона удала з себе дуже здивовану (Грицько Григоренко);

// ким, рідко. Надавати кому-небудь певного вигляду, образу, робити подібним до когось.

Недоліток зовсім іще був Ігнат удовиченко, тілько що батьківський зріст і хода, і якась повага в очах, бо сказано – господар на своїй батьківщині, – от його що ніби дорослим паробком удавало (П. Куліш).

2. із спол. що, ніби і т. ін.; рідко без дод. Робити вигляд, прикидатися (звичайно в якійсь дії).

Упала [Одарка], а вони регочуться. – Удає, – кажуть, – удає! (Марко Вовчок);

Так смішно почав удавати, ніби й він плаче, що вона мусила засміятись, а далі й зовсім розвеселилась (Леся Українка);

Лежала [Гаїнка], зціпивши зуби, і мовчала. Удавала, немов спить (Б. Грінченко);

[Герасим:] А щоб було тобі зручніше поводиться, то ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця... (І. Карпенко-Карий);

Гуро удав, що він дуже незадоволений з такої пропозиції (В. Владко).

3. що. Наслідувати, копіювати (голос, рухи, міміку і т. ін.).

– Іва!.. мо-ой! – гукали на Івана од хати, але він того не слухав, збирав малини .. або пищав у травинку, намагаючись вдавати голоси птахів та всі ті звуки, що чув у лісі (М. Коцюбинський);

Безтурботно подививсь [Преображенський] у вікно, постукав об стіл пальцями, удаючи барабанну трель маршу, і встав з-за столу (Іван Ле);

Валерій так вправно й достеменно вдав манеру та інтонації Павла Григоровича, що всі мимохіть усміхнулись (О. Ільченко);

// Зображати, відтворювати.

– Здається, ніякий маляр не вдав би такого любого рум'янцю на людськім тілі, як тут природа намалювала на щоках груші! (І. Нечуй-Левицький);

І щонайпишнішії дами з придворних Вдавали на сцені субреток моторних, Щоб слави і втіхи зажить (Леся Українка);

Кропивницький .. мав чудовий голос і смішив нас надзвичайно, коли розкудовчить було волосся, надме щоки й почне вдавати Шельменка (з мемуарної літ.).

4. тільки док., розм. Добре зробити, змайструвати, виготовити і т. ін. що-небудь.

“А сила йде, і спина гнеться, репаються руки, і гине хист... Уже б тепер не вдав різьби такої, хоч би хто й замовив, минулося...” (Леся Українка);

Три літа гуртом – З волами, з машинами й так, самотужки – Грабарювало старе й мале .. Зате ж озеро славне яке вдали! Води – як у морі! (І. Вирган);

// Майстерно виконати; утнути.

Гарно вмів грати Олекса. І так якось по-особливому грав, що от багато вміють хлопців і собі на флоярі, а ніхто так не вдасть (Г. Хоткевич);

// також з інфін., діал. Змогти, зуміти.

– Та я собі зложу [скриньку], – говорю я, а сам аж тремчу, що не вдам (І. Франко);

Чи вдасть любити так пана Славка панночка молода, .. що потребує ще сама проводу й опіки, то за це не можу ручити (Л. Мартович);

– Вмієш хліб пекти? – Вмію, але... з питльованої муки; з разової не знаю, чи вдам. Давно не пекла, – відповіла несміливо Касандра (О. Кобилянська);

– То як кладеш у поруку ціле своє маєство [маєтність], – то який тобі сміх? То таки треба доброї голови, щоб удати, аби не зробити з усіх нас торбарів! (А. Крушельницький).