фиркнути

ПИ́РСКАТИ (вибухати раніше стримуваним сміхом), ПИ́РХАТИ, ПРИ́СКАТИ розм.; ПО́РСКАТИ (перев. із сл. сміх, регіт); ЧМИ́ХАТИ розм., ФИ́РКАТИ розм. (стиха, потай). — Док.: пи́рснути, пи́рхнути, при́снути, порсну́ти, чми́хнути, фи́ркнути. Він кавкає, пирскає, проте вдержати реготу, що пре з його, як вода через пліт, не може (С. Васильченко); Хтось пирхає зо сміху, і я відчуваю, що хвальба моя надаремна (М. Олійник); Всі люди, що прийшли до двору, сміялись з пана у ту пору! Старенькі бабусі глухі І ті аж прискали: — Хи-хи! (І. Нехода); Дівки.. вже не могли втриматися, і як тільки стара їмость виходила, порскали сміхом у рукави (Г. Хоткевич); Пищимуха на всю хату зареготався. Узяли і мене смішки. Дивлюся,.. становий, здержуючись від реготу, тілько чмиха (Панас Мирний); Степанида зирк на батька, та як фиркне — трохи кавуном не подавилася (Л. Яновська). — Пор. 1. смія́тися.

ПИ́РХАТИ (видавати глухі звуки, шумно випускаючи повітря через ніс), ПИ́РСКАТИ, ЧМИ́ХАТИ, ПО́РСКАТИ розм., ПРИ́СКАТИ розм., ПРИ́ХАТИ розм.; ПРИ́ХКАТИ розм.; ФО́РКАТИ, ФИ́РКАТИ, ХО́РКАТИ, ФУ́РКАТИ розм., ФУ́КАТИ діал. (перев. про коней). — Док.: пи́рхнути, пи́рснути, чми́хнути, порснути, при́снути, при́хнути, фо́ркнути, фи́ркнути, хо́ркнути, фу́ркнути, фу́кнути. Котяться вівці, пирхають на бігу, кривлять старечі губи (М. Коцюбинський); Конячка.. бадьоро пирскала білими від паморозі ніздрями (П. Панч); Собаки поволі верталися до лісу, чмихаючи і потріпуючи ушима (С. Васильченко); Гнідко.. плив тихо, раз по раз порскаючи та хропучи (Панас Мирний); Біля ґанку прискали осідлані коні (З. Тулуб); За кожним ударом грому кінь здригався і тривожно форкав (В. Гжицький); Фиркали коні, тупотіли на місці копитами (Н. Рибак); З коней падала біла піна, вони втомлено хоркали (А. Хижняк); Розпалював вогнище Корон, лігши на сніг. Він дув з усіх сил, ніби під щоки заклав по яблуку, дув, фуркаючи (П. Автомонов); Рикає (худоба), фукає і оглядається неспокійними очима, коли чує десь смерть коло себе (Г. Косинка).

ПИ́РХАТИ розм. (сердитим голосом, звуками виражати своє незадоволення), ПИ́РСКАТИ розм., ПО́РСКАТИ розм., ПРИ́СКАТИ розм., ПРИ́ХАТИ розм., ЧМИ́ХАТИ розм., ФИ́РКАТИ розм., ФУ́РКАТИ розм., ФУ́КАТИ діал. — Док.: пи́рхнути, пи́рснути, порсну́ти, при́снути, при́хнути, чми́хнути, фи́ркнути, фу́ркнути, фу́кнути. Коли траплялося Яші одержати добре, Нюра пирхала: — А в мене завжди відмінно! (О. Донченко); Тут починалися рахунки за спаш або за якесь покрадене жито; о. Василь сердився, пирскав, червонів (М. Коцюбинський); (Данило:) Я почав з нею розмову, так вона порскає... і зараз з хати втекла (М. Кропивницький); Ротмістр усе ще стрибав і прискав перед Веригою, обсипаючи його лайкою (П. Панч); — Понаїздять, попсують дошки, а тоді швендяйся за ними, — всю дорогу невдоволено чмихав він (Ю. Збанацький); — Потрібна мені ваша Окунівка, мов зайцеві бубон! — презирливо фиркнув Левко (М. Стельмах); Бігла (Катерина), як від пожежі, а баби фуркали услід (Г. Хоткевич); — Ромка, куди ти дивишся! — фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якого молодого чоловіка (І. Франко).

ПИ́РХАТИ (про механізми — переривчасто, з шумом випускати повітря, пару, відпрацьований газ тощо), ЧМИ́ХАТИ, ФИ́РКАТИ, ХО́РКАТИ, ФУ́РКАТИ розм., ФУ́КАТИ діал. — Док.: пи́рхнути, чми́хнути, фи́ркнути, хо́ркнути, фу́ркнути, фу́кнути. Весело пирхаючи, стара півторатонка волокла за собою довгий хвіст пилюки (Ю. Збанацький); У березі важко чмихав паровий млин (А. Головко); Машина.., фиркнувши кілька разів і обдавши цікавих гостей сизуватим димком, рушила з місця (І. Цюпа); Хоркнули мотори танків.., гримнула перша гармата (Л. Первомайський); Машина фуркнула Петрові в обличчя смердючим перегаром і повезла Олю світ за очі (П. Загребельний).