фурчати

ГУДІ́ТИ (видавати протяжні низькі звуки), ГУСТИ́, ГУГОТІ́ТИ, ГУГОНІ́ТИ, ГУГНИ́ТИ (ГУГНІ́ТИ) розм.; СТУГОНІ́ТИ, ДУДНІ́ТИ, ДУДОНІ́ТИ підсил., ДУДІ́ТИ розм. (глухо); РЕВІ́ТИ, РЕВТИ́ (сильно); ФУ́РКАТИ, ФУРЧА́ТИ, ФУРКОТІ́ТИ підсил., ФУРКОТА́ТИ підсил. (перев. при обертанні). Бас гуде, скрипка грає, Іван мовчить, та все знає (пісня); В степу, за обрієм, як далекий грім, гула канонада (Л. Дмитерко); За версту від фільварку гуготіла парова молотарка (А. Іщук); А жорна гугонять на поставах монотонно цілу добу (І. Волошин); Знову гугнить телефон (І. Кочерга); Гуде вітер, стугонить у трубі (С. Васильченко); Грубі сосни нагиналися верхами й стукали одна об одну. Дудніли й гуділи, неначе дзвонили глухо великі дзвони (Лесь Мартович); Метіль У комині ревіла (М. Бажан); Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (М. Стельмах); Фуркочуть коловороти, крутячи мотуззя (І. Франко). — Пор. 1. гуркота́ти.

ДЗИЖЧА́ТИ (перев. про комах — видавати одноманітні тремтливі звуки при польоті, швидкому рухові), ЗУМКОТІ́ТИ, ДЗВЕНІ́ТИ, ДЗИНЧА́ТИ розм., ДЗУМІ́ТИ розм.; БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ розм. (дзвінко); ФУРЧА́ТИ розм., ХУРЧА́ТИ розм. (глухо); ГУДІ́ТИ, ГУСТИ́, ДЖМЕЛІ́ТИ розм. (низько); ДЗИ́ЗКАТИ розм. (швидко пролітаючи). — Док.: дзи́знути (дзи́ґнути). Дзижчить мошка над скошеними травами (Г. Хоткевич); Мухи зумкотіли (В. Стефаник); Дзвеніли комарі кришталевим дзвоном (З. Тулуб); Комарик молодий своє дзинчить: — Мене не настрашить (Лев) (Л. Глібов); Комарі жадібно накинулись на юнака. Вони гули, співали, дзуміли на тисячу ладів (О. Донченко); Над Семеновою головою бриніли комарі дивними голосами (Лесь Мартович); Мухи дзеленчать, і в'ються, і чорніють (М. Рильський); Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (М. Стельмах); У другій кімнаті гуділа кліматична установка і хурчав млинок витяжки (Ю. Мушкетик); Не гуди, мухо, коло обуха (прислів'я); Кулі джмеліли поверх голів, настирливі, мов мухи (Я. Качура); Над вухом дзизнув.. комар (Г. Епік).