хвастун
ХВАЛЬКО́ розм. (людина, яка любить хвалити себе, хвастати ким-, чим-небудь), ХВАСТУ́Н підсил. розм., ХВАСТ підсил. розм., ВИХВАЛЯ́КА підсил. розм.; САМОХВА́Л, САМОХВА́ЛЕЦЬ (той, хто хвалить себе); ФАНФАРО́Н розм. (хвалькуватий базіка). Якщо Леон не пустодзвін, не хвалько і підприємство його справді так розвивається, як він тут наплескав, то йому, мабуть, скоро доведеться поширити виробництво (Ірина Вільде); Отой Вітя, що сидить на третій парті від столу, страшенний хвастун (О. Іваненко); (Данило:) От уже й видко, що ти хваст! Чого ж то так, що як про тебе, то й пісня буде, а про мене ні? (І. Карпенко-Карий); Всі прозвали вихваляку, Вихваляку, Задаваку: Кіт-хвастун (Г. Бойко); І в великому натхненні Хоче ділом доказати (Атта Троль), Що не марний самохвалець, А митець великий справді (Леся Українка).
Значення в інших словниках
- хвастун — хвасту́н іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- хвастун — див. пихатий; хвалько Словник синонімів Вусика
- хвастун — Хвалько, дерихвіст, див. чванько, спесивий, самохвалець, позер, фанфарон Словник чужослів Павло Штепа
- хвастун — ХВАСТУ́Н, а́, ч., розм. Хвастовита людина; хвалько. Хвастун іде – земля гуде, тин розлягається; на хвастуні свити нема, він величається (Сл. Б. Грінченка); Ремул, Рутульської породи, .. Хвастун і дурень од природи, Що ні робив, то все не в лад (І. Словник української мови у 20 томах
- хвастун — -а, ч., розм. Хвастовита людина; хвалько. Великий тлумачний словник сучасної мови
- хвастун — ХВАСТУ́Н, а́, ч., розм. Хвастовита людина; хвалько. Ремул, Рутульської породи, ..Хвастун і дурень од природи, Що ні робив, то все не в лад (Котл., І, 1952, 237); Отой Вітя, що сидить на третій парті від столу, страшенний хвастун (Ів., Таємниця, 1959, 29). Словник української мови в 11 томах
- хвастун — Хвастун, -на м. Хвастунъ, хвастливый человѣкъ. Ном. № 2572. Хвастун іде — земля гуде, тин розлягається; на хвастуні свити нема, він величається. н. п. Словник української мови Грінченка