худобина

МАЙНО́ (речі, які комусь належать на правах власності), ДОБРО́, ПОЖИ́ТОК, ПОЖИ́ТКИ, СТА́ТКИ, МАЄ́ТОК розм., МАЄ́ТНІСТЬ розм., ВЖИ́ТОК (УЖИ́ТОК) заст., ФОРТУ́НА заст.; ЗБІ́ЖЖЯ (хатні, господарські, особисті речі); НА́ДІБОК, СКАРБ розм. (перев. речі домашнього вжитку); РУХО́МІСТЬ (речі, які можуть бути переміщені з одного місця на друге); ХУДО́БА діал., ХУДО́БИНА діал. (перев. господарські речі); МАНА́ТКИ розм., МАНА́ТТЯ розм., БЕ́БЕХИ зневажл. (дрібні домашні та особисті речі). Перон завалений купами тюків, чемоданів, ящиків, скринь та усякого хатнього майна (І. Кочерга); Ніхто й гадки не мав хапати й спасати своє добро й усякі свої пожитки з наметів (І. Нечуй-Левицький); Дядечко статечно поздоровкався, оглянув наші статки, що настовбурчились на току, і невиразно сказав: — Хе (М. Стельмах); Кай з Іваном сходили до Стрия, принесли Іванові маєтки (Г. Колісник); Острозькі здобули визнання й шану не тільки своїми маєтностями, але передусім ратною звитягою, державною мудрістю, благотворними діяннями (з журналу); — Хіба ж ви не знаєте, що на мужицьких ужитках хирляві та кволі вимирають (М. Стельмах); По п'ятилітнім життю в Парижі він прибув з родиною до Галичини, де за останки колишньої фортуни закупив убоге гірське сільце (І. Франко); Вранці-рано.. піднялась у палаці біганина. То збирали в чемодани збіжжя Василя Семеновича (Панас Мирний); Далі маленька господиня знайшла десь капусти, сала й увесь хазяйчин надібок і почала поратися (Б. Грінченко); Те, що предки потом збили, Скарб, худобу накопили — Все козак прогайнував (Л. Боровиковський); Сухоребра кошлата корівчина.. була єдиною рухомістю на нашому дворі (Ю. Збанацький); А старости все своє та своє торочать: і скоту багато, і воли, і корови, і коні, і всяка худоба (Грицько Григоренко); А якось-то навернулася (дівка) у свою слободу, бачить, що Пархім, зоставшись після батька сам собі господар, не знає нічого і не вміє кінців ні у чому звести, а худобини до гаспида! (Г. Квітка-Основ'яненко); Економ своєю.. властю велів запакувати всі його манатки на його двоколіску.. і разом з тим добром відвезти його в село (І. Франко); (Котька:) Ми попросимо вас звільнити наше чисте приміщення! Беріть ваші бебехи — і під тринадцять богів! (Ю. Яновський).

НЕДО́ЛЮДОК зневажл., лайл. (про людину, що втратила свої людські риси й не гідна цього звання через свої потворні, жахливі вчинки, дії), НЕДО́ЛЮД зневажл., лайл., НЕ́ЛЮД перев. мн., зневажл., БУЗУВІ́Р лайл., ПОТВО́РА зневажл., ВИ́РОДОК зневажл., лайл., ДЕГЕНЕРА́Т зневажл., ПО́КРУЧ зневажл., ВИ́ЛУПОК зневажл., лайл., НЕДОНО́СОК зневажл., лайл., ГИ́ЦЕЛЬ лайл., І́РОД лайл., ПЕСИ́ГОЛОВЕЦЬ зневажл., лайл.; ЗВІР зневажл., ЗВІРЮ́ГА (ЗВІРЮ́КА) підсил. лайл., ЛЮДОЇ́Д підсил. зневажл., ЛЮДОЖЕ́Р підсил. зневажл., КАНІБА́Л підсил. зневажл. (про надзвичайно жорстоку людину, схильну до насильства, вбивства); ТВАРИ́НА зневажл., лайл., ТВАРЮ́КА підсил. зневажл., лайл., ХУДО́БА зневажл., лайл., ХУДО́БИНА зневажл., лайл., СКОТИ́НА зневажл., лайл., СКОТИНЯ́КА (СКОТИНЮ́КА) підсил. зневажл., лайл., БИ́ДЛО зневажл., лайл., ТВАР заст. зневажл., лайл. (про грубу, жорстоку або підлу, морально низьку людину). Фашисти уявлялися страхітливими недолюдками, що з'явилися з якогось потойбічного світу, світу мороку, зла і злочинів... (Я. Гримайло); — Ага, ви гадаєте, погані недолюдки, що ми вам скоримось, повіримо, що ви тут навіки? (О. Іваненко); Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну (Т. Шевченко); — Що ви робите?! Чи ви люди чи нелюди?! — заголосила дівчина, коли побачила, як проходжався по парубочому тілі Октав Пігловський (М. Стельмах); — Нелегко, видно, було і їй тут, Європі. Розтерзали бузувіри, назнущалися... (О. Гончар); Гукнув він: — Стій! — І цю гадюку, потвору в золоті й духах, урятував... (В. Сосюра); — Та хіба ж то люди, Докіє? То виродки, — заспокоювала Христя (В. Кучер); Хотілось підійти ближче до столу, взяти за комір цього панського недоноска і випхнути за вікно (П. Кочура); Спробував з вартовим заговорити ..Мовчить, собака, ніби й не чує. "Еге, — думаю, — доброго гицеля поставили" (Ю. Збанацький); — Вперед!.. — рвався Опара. — ..Коли багнетом іродів! (Я. Качура); — Діла? Діла — нічого! Діла, як казали оті песиголовці (німецькі окупанти) — ґут! (Остап Вишня); Вони (загарбники) до нас підкрались крадькома, Скажені звірі і отруйні гади (М. Бажан); — Розбійник!.. Людожер!.. Він хоче моєї загуби!.. — хвилювався дорогою Семен (М. Коцюбинський); Гоголь гарячково обдумує: яку неприємність директор і ці канібали готують Миколі Григоровичу?.. (О. Полторацький); Щодня п'яний капрал приходить до примаря доповідати про все, що діється в селі. І щоразу примар мусить пригощати цю тварину (М. Чабанівський); — Там хлопці пруть німця, ллють кров, а ця худобина грає в очко? (Григорій Тютюнник); Вона допевнилася, що її муж — скотина. То чи ж годна вона любити скотину людською любов'ю? (Лесь Мартович). — Пор. мучи́тель, негі́дник.

ТВАРИ́НА (будь-яка істота на відміну від рослини або людини), ТВАРЮ́КА зневажл., ЖИВОТИ́НА розм., ТВАР заст., НІМИНА́ діал., ЖИВИ́НА́ діал.; ЗВІР, ЗВІРИ́НА, ЗВІРЮ́КА (ЗВІРЮ́ГА) розм. (дика, перев. хижа істота). Він ніколи не малював коней, але ж вони такі красиві і граціозні тварини (З. Тулуб); — Шу! Ах ти противна тварюка! — загукає (дівчинка) до старої буйволиці (Ю. Збанацький); Їхав (Сивоок) назад знов на віслюкові, на тій сірій, упертій і кмітливій животині, яка.. жваво дріботіла копитцями (П. Загребельний); — У морі, кажуть, ні щук, ні карасів не водиться.. Ці тварі солодководні (О. Досвітній); І ще десь булькотіло: водяна твар жила своїм нічним життям (М. Хвильовий); Звичайно, німина, тварина мовчуща, але вона теж тямить. Кінь не до батога, більше до ласки чулий... (О. Гончар); Такий уже він химерний чоловік. Любить всяку живину, і вона його любить (О. Копиленко); Десь вийшли звірі з темних хащ і виють тужно... (В. Сосюра); Глуха тиша причаїлася в непрохідних хащах. Жодна пташка не подавала голосу, жодна звірина не пробігала (О. Донченко); У гущавині захрустіли гілки, знак, що туди пробігла легконога серна або інша лісова звірюка (І. Франко); Дід Маврикій.. дав спійманому барсукові дуже прихильну оцінку: — Звірюга достойна. У-у, сала на ньому — куди там! (О. Донченко). — Пор. 1. худо́бина.

ХУДО́БА збірн. (четвероногі сільськогосподарські свійські тварини), СКОТИ́НА, СКОТ, ХУДО́БИНА розм., ЖИВОТИ́НА розм.; ТОВА́Р, БИ́ДЛО розм., МАРЖИ́НА діал., МАРЖИ́НКА діал. (великі рогаті свійські тварини). Раз Андрійко, як і завше, пас худобу: пару конячок, корову та двоє телят (М. Коцюбинський); На цьому проклятому зіллі й коза — уся тітчина худоба — не пасеться (М. Стельмах); Скотина його знала; кожне озветься було до його приязно і поверне голову він же там часу не гає, а бере в хліві корм та і заложить обом волам і обом коровам (П. Куліш); А старости все своє та своє торочать: і скоту багато (у молодого), і воли, і корови, і коні (Грицько Григоренко); То ж багатир! Хата — горниця панська. І вівці, і воли, й усяка тобі худобина! (Г. Хоткевич); — Ми пригнали тобі їх цілий табун.. І збіжжя, і животину приставили (П. Панч); — Мені з гори все видко: як заганяють молодші товар, вівці, доять корови (І. Нечуй-Левицький); Хто з людей не встиг вихопитись на гору.., той попадає на роги і під ноги бидлові (Леся Українка); На кожнім подвір'ї гуцули в барвистім одязі поралися біля маржини (В. Гжицький).

ХУДО́БИНА (одна четверонога сільськогосподарська свійська тварина), СКОТИ́НА, ЖИВОТИ́НА розм.; ТОВАРЯ́КА розм., ТОВАРИ́НА розм., ХВІСТ розм. (тільки про велику рогату худобу). Сіромастий кінь.. був худобиною розумною і сумирної вдачі (А. Іщук); Смикнув коня за повід так, що бідна скотина аж стрепенулася (Г. Хоткевич); Животини ховались в ліси та очерети, звір утікав у нори (І. Нечуй-Левицький); Городив (Овдій) огорожу, бо.. по дорозі ганяли колгоспну череду на пашу, то не одна товаряка норовила вскочити на город (Є. Гуцало); Як одчинить було (Олексій) потім двері в стайні та зачне скрізь вичепурювати, то вставляючи товарину котру по правій, а котру по лівій руці, то ласкаві слова до неї говорить (П. Куліш); Тільки пара хвостів осталось (пара товаряк) (М. Номис). — Пор. 1. твари́на.