худобина

ХУДО́БИНА, и, ж., розм.

1. Одна чотиринога сільськогосподарська свійська тварина; животина.

Сіромастий кінь, якого запрягав Лук'ян Дарій в легенький візок тільки для особистого виїзду, був худобиною розумною і сумирної вдачі (А. Іщук);

Не догляне пастух байського косяка, заріже вовк худобину, мусить наймит відробити за неї (О. Донченко);

* У порівн. Цілий вік свій я гарувала, ночі не досипляла, робила тяжко, як та худобина, та й не собі, не собі (Л. Мартович);

Усім тілом випростався чоловік і навіть руки не схотів паскудити: гупнув ногою Терентія, мов худобину, і той, перехиляючись, полетів спиною до одвірка (М. Стельмах).

2. збірн. Те саме, що худо́ба 1.

[Сокуренко:] Так подумайте ж самі: він чоловік убогий, сім'я у нього яка, діточки маленькі, худобини ніякої, одна одним парка воликів (М. Кропивницький);

Батько дуже бідкався, тільки щось траплялось з коровами чи телятами. То як же може Степан не врятувати худобину, що марно гине? Це ж добро всього народу! (О. Копиленко);

Стояла літня спека. Це був той час, коли все живе ховається в затінку: кури принишкли в лопухах за клунями, собаки лежать з висунутими язиками, мов неживі, а худобина, помітивши здалеку колодязь, біжить, начебто рій гедзів гнався за нею (М. Томчаній).

3. перен. Те саме, що би́дло 2, 3.

– Ти глянь на мене: гадаєш – Хома перед тобою? – Худобина. Як став змалечку біля товару, так і досі. Цілий вік з худобою, сам худобиною став (М. Коцюбинський);

– Там хлопці пруть німця, ллють кров, а ця худобина грає в очко? Та як же це так? (Григорій Тютюнник);

[Матрона:] Та ти, худобино якась, чи я тобі не казала, щоб не смів до коршми [корчми] заглядати? (І. Франко);

– Слухай, худобино! – верещить пан Деришкірський, – маєш дати на мене голос! (Л. Мартович).

4. збірн., діал. Те саме, що худо́ба 3.

А якось-то навернулася [дівка] у свою слободу, бачить, що Пархім, зоставшись після батька сам собі господар, не зна нічого і не вміє кінців ні у чому звести, а худобини до гаспида (Г. Квітка-Основ'яненко).