цілити

НАТЯКА́ТИ на кого-що, про кого-що і без додатка (говорити натяками, натяками наводити на що-небудь); ЗАКИДА́ТИ про кого-що, розм., ЦІ́ЛИТИ у кого-що, розм., ПОЦІЛЯ́ТИ у кого-що, розм. (маючи на увазі кого-, що-небудь, говорити про це непрямо, натяками). — Док.: натякну́ти, заки́нути. — За нашими даними й він би не проти, — каже директор, знову натякаючи на механіка. — Обоє ще молоді, міцну сім'ю створили б... (О. Гончар); Нишком та скоком-боком таки доступилися дехто з людців та закинули панії про всякі економічні справи (Дніпрова Чайка); Остапчук прекрасно розумів, куди цілить Данилевський. Який секретар райкому не хотів би, щоб строки в нього були справжні (С. Журахович); Барабаш уловив якийсь натяк, до Васюти: — Про кого це? — Васюта пом'явся трохи. Тоді Сашко сам: — Коли б чи не в мене поціля (А. Головко).

ЦІ́ЛИТИ (мати на увазі, на меті когось, щось), МІ́ТИТИ, ЦІЛЯ́ТИ розм. Ця розмова безпосередньо цілила вже в особу виконроба товариша Красулі (О. Гончар); — Що, в чисту науку мітиш? — роздратовано спитав він. — Чув я, що просто одразу в академіки хочеш плигнути (Н. Рибак); — Як був собі чоловік Трандита, та була в його сіра мужицька свита... — Ха-ха-ха! — зареготався дехто, зрозумівши, куди це Васюта ціляє (Б. Грінченко).

ЦІ́ЛИТИСЯ чим і без додатка (спрямовувати зброю в ціль), ЦІ́ЛИТИ, МІ́ТИТИ, НАЦІ́ЛЮВАТИСЯ (НАЦІЛЯ́ТИСЯ), ПРИЦІ́ЛЮВАТИСЯ (ПРИЦІЛЯ́ТИСЯ), НАМІРЯ́ТИСЯ розм., ЦІЛЯ́ТИ розм., ЦІЛЯ́ТИСЯ розм., ПОЦІЛЯ́ТИ розм., ЛУ́ЧИТИ розм., МІ́РЯТИ діал.; ПРИКЛАДА́ТИСЯ розм. (з рушниці). — Док.: наці́литися, приці́литися, намі́ритися, поці́лити, ви́мірити, прикла́стися. Берег вимитий. Лоза. Розлилась ріка на славу. Із засади партизан Цілиться по пароплаву (М. Шеремет); (Ніна:) Як ви сміли стріляти в кімнаті! (Сусляєв:) Та в якій кімнаті? Я цілив в ялинкову шишку (І. Кочерга); З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив.. стрілою в чорну ворону (П. Автомонов); Жвавий хлопчик якийсь із луком та із стрілою націляється із-за рожевих кущів (Марко Вовчок); Воловик вийшов з кущів, став на березі, прицілився з обріза (Г. Епік); У шинелях зелених кати. Наміряються із автомата (В. Сосюра); Зінка верещала, ціляла в них грушками (Ю. Мушкетик); Тихон до снідання ганявся з вилами за Грицьком, а слідом, цілячись попасти йому палкою під ноги, бігала Грицькова жінка (П. Панч); В лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (С. Голованівський); Лучив корову, а попав ворону (приказка); — Міряй в око (ведмедя), боярине! — шепнув з-позаду Максим (І. Франко); Він видер мерщій у джури з рук важку рушницю-кременівку, приклався й стрілив у сокола (О. Ільченко). — Пор. 1. наво́дити.

ВИЛІКО́ВУВАТИ (лікуючи, позбавляти когось хвороби, робити здоровим), ОЗДОРОВЛЯ́ТИ, ОЗДОРО́ВЛЮВАТИ, ЗЦІЛЯ́ТИ рідко, ЗЛІ́ЧУВАТИ рідко, ЦІЛИ́ТИ розм. рідко, ВИХО́ДЖУВАТИ розм., ВІДХО́ДЖУВАТИ розм.; ВИГО́ЮВАТИ (перев. про рану, виразку тощо). — Док.: ви́лікувати, ви́лічити, оздорови́ти, зціли́ти, злічи́ти, ви́ходити, відходи́ти, відвола́ти розм. відволо́дати заст. ви́гоїти. — Щоб вилікувати хворобу, треба дійти її причини (І. Франко); Регулярні заняття фізичними вправами й гартування організму оздоровляють його (з журналу); Відходжували, зціляли Катрусю лікарі в Дубно (Ю. Мельничук); Як добре слово треба нам у радості і в горі. Як зогріває і цілить воно в такі хвилини (П. Дорошенко); — Вона, Денисе Івановичу,.. виходжувала навіть таких, які однією ногою в могилі стояли (М. Стельмах); Бабусю Настю поховали І ледве-ледве одволали Трохима діда (Т. Шевченко); — Прісько, моя голубко, визволяй нас із біди! Одволодай мою дитину єдину (Ганна Барвінок). — Пор. лікува́ти.