чаклувати

НАВРО́ЧИТИ (НАУРО́ЧИТИ рідко) кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИ що на кого, НАПУСТИ́ТИ що на кого, кому (звичайно з прямим додатком — назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИ рідше (кому — спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось); ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше, СПРИСТРІ́ТИТИ рідше, СПРОЗО́РИТИ рідше, УРЕКТИ́ (ВРЕКТИ́) (поглядом); НАМО́ВИТИ що на кого-що (нашіптуючи заклинання). — Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. (Гелен:) Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); (Мекдугел (до робітників):) Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона (мати) й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти — вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать — аби дитину не зурочити! — гарна дівчина буде (О. Маковей); — Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду (нещастя)! (П. Гулак-Артемовський). — Пор. накли́кати, чаклува́ти.

ЧАКЛУВА́ТИ (робити магічні дії, рухи й замовляння, за допомогою яких нібито можна вплинути на людей і природу), ЧАРУВА́ТИ, ЗАЧАРО́ВУВАТИ, ЗАКЛИНА́ТИ, ХИМОРО́ДИТИ заст.; НАГОВО́РЮВАТИ розм., НАШІ́ПТУВАТИ заст., ШЕПТА́ТИ заст. (промовляти наговір, приворот); ВОРОЖИ́ТИ, ЗАВОРО́ЖУВАТИ, ПРИВОРО́ЖУВАТИ (діючи ворожінням); ВІДЬМИ́ТИ (ВІДЬМУВА́ТИ) заст. (займатися відьомством); ШАМА́НИТИ (здійснювати шаманство). — Док.: почаклува́ти, почарува́ти, зачарува́ти, заклясти́, наговори́ти, нашепта́ти, пошепта́ти, поворожи́ти, заворожи́ти, приворожи́ти. Розказували, як Параскіца серед білого дня чаклувала коло криниці (М. Коцюбинський); (Мар'яна:) Слухай, любий чарівниченьку, научи ж ти мене чарувати, тоді я тебе так зачарую, що ніколи не покинеш мене! (С. Васильченко); Закляла людей і замок Чарівниця зла колись (Леся Українка); Він ледачий химороду химородить (Ганна Барвінок); (Жінка:) Бачили її (відьму) перед тим, як вона ходила при місяці кругом хати, чимсь кропила її та наговорювала.. от і пожар від того (С. Васильченко); Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать (І. Нечуй-Левицький); — І шептати вміє (Мар'яна)? — Ні, цим не грішить. Коли хтось приходить з хворобою, яку не може вилікувати, одразу до лікаря посилає (М. Стельмах); Звела з неба вороженька Дві яснії зірки, Ворожила, примовляла Кругом коло дівки (Л. Боровиковський); (Сусляєв:) Бути вам щасливою, бо я його (люстро) заворожив — хто перший подивиться, той щасливий (І. Кочерга); (Килина:) Хотіла б я, сестро, щоб Деркачиха приворожила Конона до мене (М. Кропивницький); Палажка тричі перехрестилась, щось пошептала — вже й не знаю, чи молилась, чи відьмувала (І. Нечуй-Левицький); У нас одна жінка хотіла навчитись відьмувати (Ганна Барвінок). — Пор. навро́чити.