чаклун

ЗНА́ХАР (людина, що лікує немедичними засобами та займається чаклуванням), ЗНА́ТНИ́К заст., ВОРОЖБИ́Т заст., ЗНА́ХОР (ЗНА́ХУР) рідко, ШЕПТУ́Н рідко. (Павло:) Нема нуднішої болісті, як зуби. (Яким:) Є такі знахарі, що замовляють (М. Кропивницький); Прадід стояв, мов знатник, що знає всі степові тайни, він здавався Данилкові господарем степових звичаїв (Ю. Яновський); Він ходив по лісах та по луках, збирав якісь квітки, камінці.. Старшиниха погадала навіть, чи не ворожбит він який (Б. Грінченко). — Пор. 1. чаклу́н.

МА́ЙСТЕР (той, хто досяг високої майстерності, досконалості в своїй роботі, творчості), ВІРТУО́З, МИТЕ́ЦЬ, МАСТА́К розм., АРТИ́СТ розм., ШТУКА́Р розм., МАЙСТЕ́РНИК розм., МИСТЕ́ЦЬ заст., ТІМА́ХА заст.; УМІ́ЛЕЦЬ (ВМІ́ЛЕЦЬ), ЧАКЛУ́Н розм., БОГ розм., МАГ розм. (той, хто досяг найбільшої вмілості в чомусь); ЧАРІВНИ́К розм., ЧУДОТВО́РЕЦЬ розм., ЧАРОДІ́Й заст., ЧАРОДІ́ЙНИК заст. (той, хто чарує своїм мистецтвом, працею); УНІВЕРСА́Л (людина різнобічних мистецьких навичок). — А дріб чи кулі я сам роблю. Ого, я майстер на це! — похвастався дід (О. Донченко); Михайло Гнатович був справжнім віртуозом зварювання (В. Собко); Втонули в часі імена митців, і те ім'я, що мало буть крилатим (Л. Костенко); — Та й мастак ти, Якиме, кашу варити! (Панас Мирний); (Єгиптянин:) Хай Тот-майстерник мене ховає від неробства! (Леся Українка); От такі-то, мабуть, страви і панам не вадять! Ну!.. Уміли готувати і на стіл давати! Знать, тімахи коло печі і дочка і мати! (М. Макаровський); На диво всім умільці кріпаки Руками тут важку робили кладку (Д. Луценко); Режисер — цей чаклун фільмування — замислився надміру (Ю. Яновський); Краса — це ж вияв найвищої радості життя, і вона не може бути чужою ні лікареві, ні електрозварникові, ні шахтареві, ні хліборобові, ні магові кібернетики (М. Рильський); Великого дослідження чекає прекрасна оповідацька школа письменників західних областей, починаючи від чарівника короткого оповідання Юрія Федьковича (Ю. Збанацький); -. Той, той! — потряс диякон книжкою. — Байстрюк, бродяга і голодранець! А нині — найліпший гравер, стовп друкарні, чудотворець (Вас. Шевчук); Та він садив (дуби), усатий чародій, Роботі сам радіючи своїй (М. Рильський); Його оточують люди неабиякого робітничого гарту, майстри й інженери високих досконалостей, чародійники металу й формул (з газет); Льока не мав ніякої спеціальності, проте вважав себе за універсала, який все знає і все може (Ю. Мокрієв).

ЧАКЛУ́Н (людина, яка займається чаклунством), ЧАРІВНИ́К, МАГ, ХАРАКТЕ́РНИК, ЗНА́ТНИ́К, ЧАРОДІ́Й, ЧАРОДІ́ЙНИК, ЧУДОДІ́Й заст., МОЛЬФА́Р діал., ЧУДЕ́СНИК заст., ЧОРНОКНИ́ЖНИК заст., ВІДЬМА́К заст.; ЗАКЛИНА́Ч заст., ЗАКЛИНА́ТЕЛЬ заст. (той, хто діє заклинанням); ШЕПТУ́Н заст., ШЕПТІ́Й заст. (той, хто промовляє наговір, приворот); ВОЛХВ (у давніх слов'ян); ВОРОЖБИ́Т заст., ХИМОРО́ДНИК заст. (той, хто ворожить); ШАМА́Н (у племен, релігія яких ґрунтується на культі духів, магії). — Вони кидалися до шаманів і чаклунів, волали, молилися, бурмотіли закляття (З. Тулуб); (Мар'яна:) Сербине, може, ти чарівник? Нарай мені таких чар, щоб можна було привертати людей! (С. Васильченко); За Абдулаєвим ходить слава східного чародія і мага (Григорій Тютюнник); — Це характерник, — сказав хтось біля Ярошенків. — Заворожує зброю і кулі так, що своїм не шкодять, а ворога б'ють (О. Маковей); Прадід стояв, мов знатник, що знає всі весняні тайни (Ю. Яновський); Чула й вона колись про лісовиків, вовкулаків, чародійників (В. Гжицький); Над розгорнутою картою схилився землемір.. Враження було таке, наче то не землемір, а якийсь всесильний маг, чудодій, що на пожовклій картіоракулі вичитує кожному його долю (І. Кириленко); Іван простягав руку у сю скупу зимою безлюдність і кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких (М. Коцюбинський); (2-га дівчина:) Він відьмак, з чортами знається (М. Старицький); — Я.. бачу пальми, священний Ганг, храми Мадраса, бородатих синкхів, заклинателів змій (П. Загребельний); Вмить до послуг його вже стоять: Шептуни, знахарі, ворожбити (С. Воскрекасенко); Заворожи мені, волхве, Друже сивоусий! (Т. Шевченко); "Що ж, — думає (Петро), — як і се такий химородник? Піду скоріш, щоб справді не вкоїв він якого лиха" (П. Куліш).