шаноба

ПОВА́ГА (почуття, ставлення до когось, чогось, яке ґрунтується на визнанні його заслуг, позитивних якостей тощо; вияв такого почуття), ПОВАЖА́ННЯ, ПОША́НА, ША́НА, ШАНУВА́ННЯ, УШАНУВА́ННЯ (ВШАНУВА́ННЯ), ШАНО́БА, ПРИЗНА́ННЯ, РЕСПЕ́КТ (РЕШПЕ́КТ) заст., ПОШАНУВА́ННЯ (ПОШАНОВАННЯ) заст., ПОШАНО́ВОК (ПОШАНІ́ВОК) заст., ПОШАНО́БА заст., ЗГЛЯДЬ діал.; БЛАГОГОВІ́ННЯ книжн., ПІЄТЕ́Т книжн., ПОКЛОНІ́ННЯ книжн., ПРЕКЛОНІ́ННЯ заст., книжн. (глибока повага); ДАНИ́НА, УВА́ГА заст. (вияв такого почуття). Насторогу в одних, щиру повагу й захоплення в інших викликає батькове ім'я. Знають його по всіх довколишніх селах, відоме воно по Пслу і по Хоролу (О. Гончар); Хоч не маю приємності знати Вас особисто, проте відчуваю живу симпатію до Вас і правдиве поважання до людини, що свій час, свої сили і своє здоров'я оддає для спільного і дорогого нам діла (М. Коцюбинський); Він завжди мав якусь таку внутрішню пошану до книжок і до тих, хто вміє ті книжки читати. Йому це здавалося верхом людської премудрості (Г. Хоткевич); До Андрія Платоновича Серьога ставився з особливою шаною. — Всяких я бачив секретарів, а цей, Лебединець, не такий, як усі (І. Цюпа); В старі галереї, схожі На кафедральні собори, Входять новоприбулі — Древньої Гани майстри. І з мовчазним шануванням Їм воротар відчиняє Ґратчасті високі двері Й низький віддає уклін (В. Мисик); Дівчина, котру вона раз на все бажала зігнорувати в своїм житті, тішилася, мов наперекір, де б вона й не поступила, щирою симпатією й ушануванням (О. Кобилянська); (Аецій Панса:) Тебе, Руфіне, слава, шаноба людська вабить (Леся Українка); Звільна здобув він собі признання і пошану у селян (І. Франко); Вже не мали яничари респекту перед великим візиром (Р. Іваничук); (Василь:) Високоповажні панове! Дуже велике пошанування робите ви мені, називаючи мене батьком нової літературної школи (В. Самійленко); (Чопорій:) Правда й тому, що якби не я, то і моєму Іванові не було б такого пошановку та поважання! (М. Кропивницький); Шануй кожного, то будуть люде зглядь мати (Словник Б. Грінченка); Так сидять вони в півтемряві, дівчина біля ніг жінки, на яку вона дивиться з благоговінням (І. Кочерга); Я виріс в оточенні, де з безмежним пієтетом промовлялися імена Пушкіна, Лермонтова (М. Рильський); Попервах Маріїне ставлення до Лепажа — це поклоніння кумиру (М. Слабошпицький); Обеліск, який гордо піднявся над площею Перемоги (у Києві), — це данина пам'яті величного подвигу захисників і визволителів Києва (з газети); В сім'ї Кільчевських Сірко був бажаним гостем. Особливу увагу йому приділяла Євдокія Іванівна (І. Сенченко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шаноба — див. ШАНА. Словник синонімів Караванського
  2. шаноба — див. честь; шана Словник синонімів Вусика
  3. шаноба — [шаноба] -бие, д. і м. -б'і Орфоепічний словник української мови
  4. шаноба — ШАНО́БА, и, ж. Те саме, що ша́на 1. По полю ходить, носом оре І розкидає по сліду [перо] Одним шанобу, другим горе, Тому привіт, тому біду (Л. Словник української мови у 20 томах
  5. шаноба — шано́ба іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  6. шаноба — -и, ж. Те саме, що шана 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. шаноба — Шано́ба, -би, -бі Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. шаноба — ШАНО́БА, и, ж. Те саме, що ша́на 1. По полю ходить, носом оре І розкидає по сліду [перо] Одним шанобу, другим горе, Тому привіт, тому біду (Гл., Вибр., 1951, 217); Не придбаю я шаноби В світі між панами, Бо не маю ні худоби, Ні земель з лісами (Черн. Словник української мови в 11 томах
  9. шаноба — Шаноба, -би ж. 1) Честь, почетъ, уваженіе, почтеніе. Рудч. Ск. II. 204. На що та й шаноба, як добрее слово. Ном. № 12865. 2) була йому шаноба! Досталось ему. Ном. Словник української мови Грінченка