шанувати

БЕРЕГТИ́ (тримати що-небудь у належному стані, не давати витрачатися; турбуватися про цілість, непошкодженість чого-небудь), ЗБЕРІГА́ТИ, ГЛЯДІ́ТИ, ХОРОНИ́ТИ розм., СХОРОНЯ́ТИ розм.; ПРИБЕРІГА́ТИ (на майбутнє); ОБЕРІГА́ТИ, ШАНУВА́ТИ (берегти особливо пильно). Нужда та злидні навчають і свого берегти, і чужого глядіти (Панас Мирний); — От що, дядьку Григоре, сіялки, борони, рала, весь реманент бережіть. Найкраще — розберіть його на частини і заховайте (Григорій Тютюнник); Кілька років зберігала Яресьчиха в скрині на самому дні синове срібло (О. Гончар); Труну спускали полотном, що ще баба пряла, хоронила його на сорочки (Ганна Барвінок); Не узятий бійцями трофей, не полотнище битого стягу, — схороняє військовий музей подарунок за нашу відвагу (М. Упеник); — Ноги не куповані, батьківські, то нехай трудяться, а чоботи треба приберегти, бо хто зна, як воно ще буде... (П. Колесник); Оберігаючи свою коштовну здобич, Сагайдачний рушив на Січ Азовським морем (З. Тулуб); — Та ще й повдавались (дочки) в матір: усі чепурні, шанують одежу (І. Нечуй-Левицький). — Док.: зберегти́, схорони́ти; приберегти́; оберегти, пошанува́ти.

БЕРЕГТИ́СЯ (дбати про своє здоров'я, бути уважним до себе), БЕРЕГТИ́ із сл. с е б е, СТЕРЕГТИ́СЯ рідше, ГЛЯДІ́ТИСЯ розм.; ШАНУВА́ТИСЯ, ШАНУВА́ТИ із. сл. с е б е (берегти себе, дбати про себе). — Док.: поберегти́ся. Прошу тебе, бережися ти і бережи всіх, щоб не слабували (М. Коцюбинський); Я здорова і стережусь (Леся Українка); У матері був свій клопіт — щоб дочка шанувалася, не забувала приготувати собі гарячу їжу (О. Копиленко).

ПОВАЖА́ТИ кого, що (відчувати повагу, ставитися з повагою до когось, чогось), ШАНУВА́ТИ, УШАНО́ВУВАТИ (ВШАНО́ВУВАТИ), ЦІНИ́ТИ, ЦІНУВА́ТИ, ПОКЛОНЯ́ТИСЯ кому, чому, підсил., СХИЛЯ́ТИСЯ перед ким-чим, підсил., УКЛОНЯ́ТИСЯ (ВКЛОНЯ́ТИСЯ) перед ким-чим, підсил., ОБО́ЖНЮВАТИ підсил., ОБО́ЖУВАТИ підсил., ПРИЗНАВА́ТИ розм., МАТИ ЗГЛЯДЬ на кого-що, розм., ПРА́ЗНУВАТИ розм., ПОЧИ́ТУВАТИ (ПОЧИТА́ТИ) книжн., БЛАГОГОВІ́ТИ перед ким, підсил. книжн., БОГОТВОРИ́ТИ підсил. книжн., ОБОГОТВОРЯ́ТИ підсил. рідко, НА́ВИДІТИ діал. Сього чоловіка всі поважали змолоду (Марко Вовчок); — В якому чині будеш? — спитав Тарас. — Полковник. Чи курінний по-нашому. — А козаки шанують тебе? — Напевно... (Вас. Шевчук); Коли вмирає велика людина, пам'ять її вшановують (В. Еллан); З ним вона любила розмовляти й заєдно бажала його товариства. Цінила його далеко вище від свого мужа (Лесь Мартович); — Я ціную шляхтича по битвах та по героїчних вчинках (І. Нечуй-Левицький); Геніїв між нами небагато, То чому б не поклонятись їм? (В. Симоненко); — За якийсь час я був заворожений цією сильною натурою, слухаючи його розповіді про різні надзвичайні пригоди. Я просто схилявся перед ним (Я. Баш); — Я низько уклоняюся перед усім тим, що козацтво доброго зробило (Панас Мирний); Він обожнював і класиків,.. і не народжених класиками чесних середняків (А. Крижанівський); Я довідався, що десь коло нас близько мешкає молода швачка, яка ані в Бога не вірує, ані панів не признає (В. Стефаник); (Мусій:) Усе нашого Мартина почитують. Мабуть, люблять: добрий чоловік (Б. Грінченко); — Уговорюй його, як жінка: він тебе почитає, кохає щиро, може, тебе послухає (Панас Мирний); Діти не тільки любили його, а благоговіли перед ним (В. Канівець); Вона нарешті знайшла кому поклонятися, кого боготворити (М. Слабошпицький); Саїнів усі в селі любили й навиділи (Марко Черемшина).

ЧАСТУВА́ТИ (щиро й радо запрошувати когось поїсти, випити тощо), ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ), УГОЩА́ТИ (ВГОЩА́ТИ) розм., ГОСТИ́ТИ розм., ПО́ШТУВАТИ розм., ШАНУВА́ТИ розм., ПРИШАНО́ВУВАТИ розм., ТРАКТУВА́ТИ розм., ВІТА́ТИ розм.; УКОНТЕНТО́ВУВАТИ (ВКОНТЕНТО́ВУВАТИ) заст. (щедро); ПРИЙМА́ТИ (у себе); ПІДНО́СИТИ (подаючи страву, питво тощо); ПОЇ́ТИ, МОГОРИЧИТИ розм. (горілкою, вином тощо). — Док.: почастува́ти, участува́ти (вчастува́ти), пригости́ти, угости́ти (вгости́ти), погости́ти, попо́штувати, ушанува́ти (вшанува́ти), пошанува́ти, пришанува́ти, утрактува́ти (втрактува́ти), уконтентува́ти (вконтентува́ти), прийняти, піднести, помогори́чити (помогоричува́ти) розм. — Ганно, чого задумалась — шануй гостя дорогого. Край, насипай, частуй! (Марко Вовчок); Вона пригощала Оксану всім, чим була багата (С. Чорнобривець); — Гості мої милі, чим же вас угощати, чим приймати? (Грицько Григоренко); Почали (люди) мене гостити вареними яйцями й паляницею (Ганна Барвінок); Галочка.. кинулася поштувати його то тим, то сим (Г. Квітка-Основ'яненко); Маланка з матір'ю.. ламали голови, як вшанувати дорогого гостя (К. Гордієнко); — Горенько тяжке! Чим же тебе й пришанувати? Хіба яєчню спекти? (Л. Яновська); — Здоров був, братику. Бач, як гарно в нас трактують гостей? (П. Куліш); — Гарні гості, та не знаю, чим вас і вітати (І. Нечуй-Левицький); Він уконтентував їх так добре, що поїхали вони від його цілком задоволені (Б. Грінченко); Народу було багато. Мати підносила гостям горілку. За добрим українським звичаєм гості відмовлялися, а мати ласкаво припрошувала (О. Довженко); Коли вмер (чоловік), вдова гуляла, справляла вечорниці, поїла парубків, а про ґаздівство не дбала (Н. Кобринська). — Пор. 2. віта́ти.