шанувати

ШАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого, що

1. Відчувати або виявляти глибоку повагу, пошану до когось, чогось; поважати.

[Парвус:] Чесний батьку, громаду нашу я шаную щиро, але Руфіна в ній я ще не бачив і що він за людина – теж не знаю (Леся Українка);

В душі він пишається своєю матір'ю, йому втішно знати, що її шанують робітники (О. Гончар);

Усіма своїми почуттями Панас Саксаганський тягся до трудівників .. Він шанував цих простих людей, що своїми руками створюють всі багатства, що своєю працею могли б прикрасити всю землю... (Ю. Мартич);

// також у сполуч. зі сл. повік, свято і т. ін. Цінячи когось, вшановувати.

Коли ти боронитимеш волю Й самостійність народу твого, Ми повік шанувать тебе будем І любити, як друга свого (Леся Українка);

Санька визначила, що перед нею людина добра, а не зла, що її треба поважати й шанувати (Григорій Тютюнник);

Кияни свято шанують героїв, які обороняли наше місто в грізному 1941 році, визволяли його від ворога в незабутньому 1943-му (з газ.);

// чим і без дод. Виконувати якісь церемоніальні дії, здійснювати певний ритуал, вшановуючи когось.

Наливають молодій кварту горілки, ідуть молодого шанувать (Сл. Б. Грінченка);

Старому Макусі дуже добре було: його і почитували, і шанували по-старосвітськи, і всього, чого забажає, усе йому й є (Г. Квітка-Основ'яненко);

// також зі сл. глибоко. Надавати чомусь великого значення; цінити.

Благаю Бога, щоб смеркало, Бо на позорище ведуть Старого дурня муштровати [муштрувати]. Щоб знав, як волю шанувати, Щоб знав, що дурня всюди б'ють (Т. Шевченко);

А Никанор Личков – він розумів і шанував Матвійове мовчання... (Л. Первомайський);

Сам Петрусь дружбу з Юрком шанував і пишався нею (П. Дорошко);

// Цінячи, берегти.

– Та ще й повдавались [дочки] в матір: усі чепурні, шанують одежу (І. Нечуй-Левицький);

– Треба шанувати сили, – мовив Стальський, поклавши на однім кріслі капелюх і ліску і сідаючи на друге (І. Франко);

Коли б вона, Катерина, мала свій родючий ґрунт, то шанувала б його і пестила (С. Чорнобривець);

Природу треба шанувати, берегти й множити її багатства (з наук.-попул. літ.);

// розм. Брати до уваги; зважати на щось.

Без вашого відому [відома] і згоди я не дозволю собі змінити щось у Вашому рукопису [рукописі], бо й я признаю й шаную права автора (М. Коцюбинський);

І до них я мовив грізно: “Га, а що се ви, панове! Чи забули шанувати Ваші власні постанови?” (В. Самійленко).

2. Виявляти турботу, пілкування, дбати про кого-небудь; піклуватися, доглядати.

Минуло літо, після жнив Овес хазяїн змолотив І Шкапу ту, що вередує, Він і шанує, і годує (Л. Глібов);

Був собі чоловік і жінка .. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка – Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! (О. Стороженко);

// Ставитися з особливою дбайливістю до кого-небудь, ніжністю, виявляючи турботу, піклування (перев. про членів родини).

– Ой рада б я Марусеньку За рідну прийняти, Та чи буде ж вона мене, Сину, шанувати? (з народної пісні);

Щира була в його [сина] душа до всіх! Батька й матір шанував і поважав – сказати. Старі тішаться та радуються своєю дитиною (Марко Вовчок);

Випроводжали в науку Юрка. З парубком поважно здоровкались статечні дядьки, оглядали його зі всіх боків, наказували шанувати батька-матір, не дерти носа перед людьми (М. Стельмах);

// у сполуч. зі сл. себе. Дбати про себе, про своє здоров'я; берегтися.

– Прощай, сину... прощай, моя дитино!.. Ша... ша-нуй... себе... (Панас Мирний);

Шануючи себе, ми повинні шанувати інших. Це – азбука, але ж і азбуку треба пам'ятати (М. Рильський).

3. чим і без дод., розм. Пригощати когось, пропонувати поїсти й випити; частувати.

Веселий господар Дем'ян Любив гостей на бесіду скликати. Він був багатший від усіх селян, Всього доволі мав, було чим шанувати (Л. Глібов);

– Ганно, чого задумалась – шануй гостя дорогого. Край, насипай, частуй! (Марко Вовчок);

Два роки щонеділі шанував я її чаєм, ласощами, дарував картинками (Л. Яновська);

// Припрошувати випити або поїсти, пригощаючи, частуючи.

– Ану, діду, ще, ану ще чарочку! – раз по раз гостинно шанувала діда Маруся (С. Васильченко).

◇ Прошу́ люби́ти й шанува́ти (жа́лувати) див. проси́ти;

(1) Шанува́ти нака́з (нака́зу, ро́зказ, ро́зказу), заст. – виконувати чиєсь розпорядження.

Пан не дозволяв і на годинку кидати ліса [лісу], а підпанки пильнували, щоб лісник шанував панського розказу (Марко Вовчок);

(2) Шанува́ти / пошанува́ти па́м'ять:

а) згадуючи кого-небудь, виявляти чимось свою повагу, пошану.

Діти оплакують іще свою маму, шанують її пам'ять, як святощі (І. Франко);

Людство шанує пам'ять багатьох великих історичних діячів, але шанує їх як діячів минулого, що належать своєму часові, своїй епосі (з публіц. літ.);

б) вшановуючи кого-, що-небудь, відзначати пам'ятну дату, річницю, ювілей тощо.

Чернігівське музикально-драматичне товариство .. вітає Вас, полтавці, у цей незабутній день, коли Ви шануєте пам'ять усім нам дорогого батька української поезії і драми [І. П. Котляревського] (М. Коцюбинський).