шарудіти

ШЕЛЕСТІ́ТИ (видавати, утворювати, викликати шелест), ШАРУДІ́ТИ, ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ (ШУРХОТІ́ТИ), ШЕ́МРАТИ (ШЕ́МРІТИ рідше), ШЕ́РХАТИ розм., ШЕРХОТА́ТИ (ШЕРХОТІ́ТИ) розм., ШЕРЕХТІ́ТИ розм., ШАМОТІ́ТИ розм., ШУШУ́КАТИ розм., ШУШУ́КАТИСЯ розм., ШАМКОТІ́ТИ розм., ША́ВКАТИ розм., ШАВКОТІ́ТИ розм., ШУРЧА́ТИ (ШУРША́ТИ) розм., ШИКАТИ розм., ШУРСТІ́ТИ розм., ШАМРАТИ (ША́МРИТИ) діал., ШАМТІ́ТИ діал., ША́МАТИ діал., ШЕЛЕ́ПАТИ діал., ШЕЛЕПОТІ́ТИ діал., ШУСТІ́ТИ діал.; ША́РХАТИ, ША́РКАТИ, ШО́РХАТИ, ШВА́РКАТИ розм., ШВАРКОТІ́ТИ (ШВАРКОТА́ТИ) розм., ШВАРҐОТІ́ТИ (ШВАРҐОТА́ТИ) розм., ХА́КАТИ розм., ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) розм. (про більш уривчасті звуки такого роду). — Док.: прошелесті́ти, шеле́снути, шелехнути, прошаруді́ти, шу́рхнути, шурхону́ти, прошурхота́ти (прошурхотіти), проше́мрати, проше́мріти, ше́рхнути, прошерхота́ти (прошерхоті́ти), прошерехті́ти, шере́хнути, прошамотати (прошамотіти), ша́вкнути, прошавкоті́ти, ши́кнути, шеле́пнути, ша́рхнути, ша́ркнути, шо́рхнути, шва́ркнути, шваркону́ти, ха́кнути, пролопота́ти (пролопоті́ти), шебе́рхнути (шеберну́ти) розм. шиши́рхнути розм. Берегами трава шелестить, лист пожовклий роняє береза... (І. Гончаренко); У траві шарудять комахи, цокочуть коники й цвіркуни (Т. Масенко); Під чобітьми на широких.. сходах шурхав вичовганий камінь, кроки звучали глухо й тихо (Л. Первомайський); Легенька хвиля лише набігала на берег,.. ледь-ледь шурхочучи дрібним пісочком (М. Трублаїні); Мабуть, досі зваблива шурхотить змія під скелею, на спечнім сонці (В. Стус); Шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег (О. Кобилянська); Раптом звідкись зітхання далеке до Мандрівника донеслось... Чи то шемріють, може, смереки? (Л. Костенко); Натовп увесь аж дух затаїв — чути, як шерхало листя вгорі (А. Головко); Рушив (Журило) через пшеницю, прислухаючись, як шерхотять од його ходи м'які стебла (Є. Гуцало); Шерехтить торішнє листя по алеях парку (Н. Рибак); Забрався (Василько) на піч, вигрівається у теплому просі, яке шамотить і тече, немов жива золотиста комашня (І. Цюпа); Шушукає льон спокійно Обабіч доріг далеких... (Я. Шпорта); За тином чорнів садок, у ньому тихо, по-весняному шушукалося чорне гілля (Григір Тютюнник); Сухе жилаве листя шамкотить під ногами (І. Ле); Далеко внизу шавкає об пісок, налітаючи, море (Ю. Яновський); Чутно, як шавкотять чув'яки по засміченому дріб'язком бетону (І. Ле); Чутно тільки, як карти слались, падаючи на стіл, та шуршали на зеленому сукнові (Панас Мирний); Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало); На схресті вулиць, біля обертових Щитів афішних, свіжими шовками Шурстять стрункі дівчата (І. Вирган); Тихо шамрали розбуджені хвилею верболози (О. Гуреїв); Люди так і ворушаться, зодіж так і шамтить на їх (А. Тесленко); Шелепають шати (С. Руданський); Цвітучі липи та акації під вікном шелепотять та зазирають своїми запахущими гілками до кімнати (І. Франко); Білий пісок розсипався, шустів під ступнями (І. Чендей); Коси шархали тут-там у хлібах (А. Головко); Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала (О. Донченко); Її м'які капці на повстяних підошвах ледве шорхали по ковзькому асфальту долівки (Ю. Смолич); Вчувається йому, як шваркають кулі по піску (Григорій Тютюнник); Бистрі гемблі Шваркочуть під руками (М. Рильський); В житі вже хакала дідова коса (Ю. Мушкетик); Лопоче, Виє, шумить листопад (В. Бичко); Гарячково дочитувала (Марія) книжку, і в тиші лопотіли сторінки (М. Коцюбинський); Він так пройшов низом поза хатами і попід муром, що ніщо й не шеберхнуло (В. Козаченко); На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне (П. Гулак-Артемовський).

ШУКА́ТИ (намагатися знайти, виявити когось, щось, часто сховане, загублене тощо), ВІДШУ́КУВАТИ, РОЗШУ́КУВАТИ, ДОШУ́КУВАТИСЯ, ПОШУ́КУВАТИ, НАШУ́КУВАТИ розм., ШУКА́ТИСЯ діал., СЬКА́ТИ діал.; ША́РИТИ розм. (перев. навпомацки); ШАРУДІ́ТИ розм. (навпомацки, спричиняючи слабкий шелест); НИ́ШПОРИТИ, ША́СТАТИ розм., ШНИ́ПОРИТИ діал., ШПА́ТИ діал. (у різних місцях); ДОВБА́ТИСЯ (ДОВБТИ́СЯ) розм., ШПО́РТАТИСЯ (ШУПО́РТАТИСЯ) розм., ШПИРА́ТИ діал. (перебираючи, ворушачи); ПІДШУ́КУВАТИ, ВИШУ́КУВАТИ, ГЛЯДІ́ТИ, ПРИШУ́КУВАТИ розм., ДОШУ́КУВАТИ розм. (когось або щось потрібне, придатне). — Док.: відшука́ти, розшука́ти, дошука́тися, нашука́ти, ви́ськати, ви́нишпорити, підшука́ти, ви́шукати, пришука́ти, дошука́ти. Нема Насті до ночі; нема уночі; не прийшла і вдень. Посилала пані шукати. Шукали ми, не знайшли (Марко Вовчок); Кілька разів виділось їй, як їде вона в незнайоме місто, відшукує за адресою будинок (Ю. Мушкетик); — А мати вже тебе по всьому селі розшукувала, — нахилився я до Софрона (М. Стельмах); Після останньої війни він таки попогрів тут чуба, чистячи колодязь, дошукуючись замуленого джерельця, аж поки дошукався (О. Гончар); Пошукуючи копачів, він заходив до бараків, навідувався до приймальної контори будівництва (Г. Коцюба); Дехто з офіцерів нашукував біля клубу свою знайому (А. Хорунжий); Довго шукались за сим добром (А. Свидницький); Нема хури, не вернулися воли, і запорожця, хто зна, де його ськати (Г. Квітка-Основ'яненко); Шарила (Марія) сірників на карнизі, а ніяк не знайде, — де вона заділа їх? (А. Головко); Пішли ми по других хатах. Розглядали шафу з усяким збіжжям, шаруділи й поза шафою, обдивлялись всі куточки (Панас Мирний); — Це певно Кривоніс нишпорить по садку та потаєнці оглядає, кудою б можна крадькома найбезпечніше пройти в замок (І. Нечуй-Левицький); Так і зирите по чужих городах, так і шастаєте (М. Чабанівський); Не йдуть до хати, а стали коло одного вугла, шпортають, штуркають, шнипорять... (І. Франко); Шукають Сови, шпають по лісі (І. Франко); Стукають (надзирателі) у ґрати, довбуться в матрацах, сіпають хлопців (А. Тесленко); Щось пригадав (Панас), швидко зіскакує з полу, біжить за стіл і починає шпортатись по книжках (С. Васильченко); Довго не висидить (вітер).. Шукає. Нишпорить, шпирає (Г. Хоткевич); Відповідальні за організацію баз.. підшукували місця для влаштування складів (М. Шеремет); Глянула Килина в синє небо, — в ясній голубизні непорушно застиг шуліка, вишукуючи собі здобич далеко на землі (Є. Гуцало); — Коли я вам не вгоджу, то глядіть собі кращої наймички (М. Коцюбинський).