іронія

НАСМІ́ШКА (глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь), ГЛУЗУВА́ННЯ, КЕПКУВА́ННЯ, ПО́СМІХ, НА́СМІХ рідше, ГЛУЗ перев. мн., розм., КПИ́НИ мн., розм., СМІ́ХИ мн., розм., СМІ́ШКИ мн., розм., ПО́СМІШКА рідше; СМІХ (висміювання кого-, чого-небудь); ІРО́НІЯ (прихована, тонка насмішка); ГЛУМ, ЗНУЩА́ННЯ, НАРУ́ГА, ПО́ГЛУМ розм., ПО́ГЛУМКА розм. (зла, в'їдлива насмішка); САРКА́ЗМ, ЄХИ́ДСТВО розм. (злісна, в'їдлива іронія); ЗУБОСКА́ЛЬСТВО зневажл. (насмішки як збірне поняття, дії зубоскала). Мені здалося, що в її очах була і насмішка (О. Донченко); Ні іронією, ні поблажливістю, ні глузуванням Каргата не спиниш і нічим од нього не відкараскаєшся (Ю. Шовкопляс); Іншим разом не минути б Зиміну слюсаревого кепкування (Н. Рибак); Дворові жінки почали сміятися, а Парасці що за діло? Плювати їй на їх посміхи! (Панас Мирний); — Офіцери.. жартували, говорили дамам компліменти з легким насміхом, котрі вони приймали за щиру правду (І. Нечуй-Левицький); — Зайдемо? — поспитав Пекельник. Він уже не був такий насмішкуватий, вдатний на глузи (Є. Гуцало); Нута був спокійний, любив жарти і кпини (І. Франко); Буде тобі, титарівно! Заплачеш, небого, За ті сміхи!.. (Т. Шевченко); Вона лучче (краще) витерпіла б лайку, ніж смішки (І. Нечуй-Левицький); Йван похвалявся її побити за посмішку, вона ж йому сказала, що не винувата ні в чім (Грицько Григоренко); Ніщо, кажуть, не буває таке дошкульне і вбивче для ворогів, як сміх (П. Козланюк); Вона не говорила цілком серйозно, не помічаючи в своїх словах злої іронії на власну особу (О. Донченко); Жарти він сприйняв за глум (В. Козаченко); Те, що він (керівник хору) жодним словом не припинив знущань соліста, остаточно зломило Захара (І. Ле); — Твій Іван? Який твій Іван? — з наругою промовила Ганка (І. Франко); — Надзвичайно цікаві міркування, — так само тихо зауважив Каргат. Петушек розчув сарказм в його голосі (Ю. Шовкопляс); — Не сердься, друже, — відповів я з єхидством (І. Микитенко); Перерва між лекціями. Йде велике переселення студентів з аудиторії до аудиторії, штовхання в коридорах, витрішки, зубоскальство (П. Загребельний).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. іронія — (від гр. eironeia прихований глум) троп, у якому слова чи вирази з метою насмішки вживаються у зворотному (до буквального) значенні слова: розумник (про дурня). Словник стилістичних термінів
  2. іронія — Тонке глузування <�кепкування, кпини, глум>; (гостра) сарказм. Словник синонімів Караванського
  3. іронія — [ірон'ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
  4. іронія — Кепа, кепка, кпин, глуза, шкіла Словник чужослів Павло Штепа
  5. іронія — рос. ирония 1. Тонке приховане глузування. 2. У літературі — вид троп (зворотів), де слова, вирази вжиті не в прямому, а в образному, переносному значенні. Eкономічна енциклопедія
  6. іронія — іро́нія іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  7. іронія — • іронія (грец. ειρωνεία — лукавство, удавання) - худож. засіб. 1) У стилістиці — особливість стилю, що полягає у невідповідності між прямим змістом висловлювання і його справжнім (прихованим) значенням, яке легко вгадується. Іроніч. Українська літературна енциклопедія
  8. іронія — -ї, ж. 1》 Прихована насмішка; глузування, кепкування, глум. Іронія долі книжн. — про безглуздий випадок. 2》 Стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежного значення з метою глузування. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. іронія — іро́нія (від грец. ειρωνεία – удавання прихований глум) 1. Тонке приховане глузування. 2. В літературі – вид тропу, де зовнішня форма вислову суперечить змістові. Словник іншомовних слів Мельничука
  10. іронія — Суперечність між дослівним значенням повідомлення і справжнім наміром автора; естетична категорія, пов'язана з концепцією гуманістичної реальності як сфери нерозв'язних суперечностей та конфліктних ситуацій; т.зв. романтична і. Універсальний словник-енциклопедія
  11. іронія — іро́нія до́лі, книжн. Безглуздий, непередбачений, часто небажаний збіг обставин. Хіба ж не іронія долі: в той час, коли маєш досвід, знання, жадання діяльності.., опинитися раптом тут, в тихій заводі (О. Гончар). Фразеологічний словник української мови
  12. іронія — ІРОНІЯ (від грецьк. ειρωνεία — прикидання, удаваність) — певного роду риторичний прийом, завдяки якому висловлення набуває прихованого змісту, відмінного (нерідко — протилежного) від буквального... Філософський енциклопедичний словник
  13. іронія — Іро́нія, -нії, -нією Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. іронія — ІРО́НІЯ, ї, ж. 1. Прихована насмішка; глузування, кепкування, глум. — І я це чув од дацьківських людей,— сказав писар з тонкою іронією на устах (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах