1. Фразеологічний словник української мови

іронія

іро́нія до́лі, книжн. Безглуздий, непередбачений, часто небажаний збіг обставин. Хіба ж не іронія долі: в той час, коли маєш досвід, знання, жадання діяльності.., опинитися раптом тут, в тихій заводі (О. Гончар).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. іронія — (від гр. eironeia прихований глум) троп, у якому слова чи вирази з метою насмішки вживаються у зворотному (до буквального) значенні слова: розумник (про дурня). Словник стилістичних термінів
  2. іронія — Тонке глузування <�кепкування, кпини, глум>; (гостра) сарказм. Словник синонімів Караванського
  3. іронія — [ірон'ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
  4. іронія — Кепа, кепка, кпин, глуза, шкіла Словник чужослів Павло Штепа
  5. іронія — рос. ирония 1. Тонке приховане глузування. 2. У літературі — вид троп (зворотів), де слова, вирази вжиті не в прямому, а в образному, переносному значенні. Eкономічна енциклопедія
  6. іронія — іро́нія іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  7. іронія — • іронія (грец. ειρωνεία — лукавство, удавання) - худож. засіб. 1) У стилістиці — особливість стилю, що полягає у невідповідності між прямим змістом висловлювання і його справжнім (прихованим) значенням, яке легко вгадується. Іроніч. Українська літературна енциклопедія
  8. іронія — -ї, ж. 1》 Прихована насмішка; глузування, кепкування, глум. Іронія долі книжн. — про безглуздий випадок. 2》 Стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежного значення з метою глузування. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. іронія — іро́нія (від грец. ειρωνεία – удавання прихований глум) 1. Тонке приховане глузування. 2. В літературі – вид тропу, де зовнішня форма вислову суперечить змістові. Словник іншомовних слів Мельничука
  10. іронія — Суперечність між дослівним значенням повідомлення і справжнім наміром автора; естетична категорія, пов'язана з концепцією гуманістичної реальності як сфери нерозв'язних суперечностей та конфліктних ситуацій; т.зв. романтична і. Універсальний словник-енциклопедія
  11. іронія — ІРОНІЯ (від грецьк. ειρωνεία — прикидання, удаваність) — певного роду риторичний прийом, завдяки якому висловлення набуває прихованого змісту, відмінного (нерідко — протилежного) від буквального... Філософський енциклопедичний словник
  12. іронія — НАСМІ́ШКА (глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь), ГЛУЗУВА́ННЯ, КЕПКУВА́ННЯ, ПО́СМІХ, НА́СМІХ рідше, ГЛУЗ перев. мн., розм., КПИ́НИ мн., розм., СМІ́ХИ мн., розм., СМІ́ШКИ мн., розм. Словник синонімів української мови
  13. іронія — Іро́нія, -нії, -нією Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. іронія — ІРО́НІЯ, ї, ж. 1. Прихована насмішка; глузування, кепкування, глум. — І я це чув од дацьківських людей,— сказав писар з тонкою іронією на устах (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах